Мовне гетто

Після того як український музикант Олег Скрипка пожартував про гетто для тих, хто не може, вважає не гідним для себе вивчити українську мову, вибухнув грандіозний скандал.

Обговорювати становище державної мови в країні, яка третій рік перебуває у стані національно-визвольної війни, - це вже показово. Але повернімося до слів Олега Скрипки. Буквально одразу після виникнення хвилі обурення він опублікував великий пост у своєму Facebook, назвавши його своїм офіційним коментарем. "Ми в Україні живемо в спотвореному світі. Громадяни не мають вдосталь книг українською, фільмів, інтернет-контенту, відсутня можливість спілкуватися, вчити і виховувати дітей. Україномовні українці живуть у своєму маленькому безправному гетто. Деякі з них віддають своє життя на сході країни за право бути українцем... Мене обурює, коли Україну змушують любити "русский мир" більше, ніж український. Тим більше, коли використовують мої слова для маніпуляцій і спроб формувати в Україні штучну реальність", - написав музикант.

Слова про "штучну реальність", сказані Олегом Скрипкою, - зовсім не метафора. Вони якнайкраще відображають дійсний стан справ. Мовні суперечки для України - цілком звична річ. Вони виникають кожного разу, коли висловлюється пропозиція щодо захисту української мови в Україні. Кожного, хто наполягає на збільшенні частки української мови в публічній і державній сфері, негайно починають звинувачувати в печерному націоналізмі і неповазі до російськомовних співгромадян. І кожного разу україномовні українці змушені виправдовуватися і запевняти всіх і кожного в тому, що абсолютно не хотіли порушити чиїсь права, що єдине, чого вони прагнуть, - рівноправності на своїй землі. Коли продавець або дрібний клерк вперто не бажає звертатися до клієнта мовою держави, навіть більше - вимагає, щоб це клієнт припинив катувати його "вашою телячою мовою", - це приниження. У країні не було жодного публічного скандалу через те, що хтось відмовив російськомовним в обслуговуванні за мовною ознакою. Але що стосується україномовних українців - такі історії виникають постійно. І кожного разу знаходяться громадські працівники, які починають шикати: "Припиніть роздувати мовну проблему!" Ось тільки соромлять вони україномовних, стверджуючи при цьому, що жодних мовних проблем в Україні немає.

Насправді мовні проблеми в Україні все ж є. А саме - є постійні спроби використовувати мовну тему для унеможливлення зміцнення української мови на території української держави. Скандал, що виник навколо висловлювання Олега Скрипки, повинен був приховати від величезної кількості українських громадян позначене дискримінацією становище, в якому опинилися україномовні українці.

Якщо звернутися до історії питання, то стає зрозумілим, що маргіналізація україномовних, ставлення до них як до "другосортного селянства", що мало місце за часів Російської імперії, нікуди не зникли і в радянський період. "Український - значить провінційний". Якою була основна теза радянського часу? - Український селянин обов'язково під чуйним керівництвом російськомовного робітника разом будують "світле однакове майбутнє". Селянин розмовляє українською лише тому, що малоосвічений. Варто йому піти до школи трудової молоді, переїхати до міста - і перед нами "пристойна людина". А україномовний інтелігент – це, звичайно ж, виходець із Західної України. Його українська ніби натякає на щось. Адже якби він був чистим помислами, він користувався б мовою міжнаціонального спілкування - російською. Хіба не так нам підносилася мовна проблема радянськими кінематографістами і пропагандистами?

Українська мова вважалася пережитком, який зі зростанням загальної грамотності і формуванням радянської спільноти повинен був зникнути взагалі. "Ви ж чудово знаєте російську мову! Навіщо примушуєте нас слухати вашу українську, якої ми не розуміємо? Не розуміли, не розуміємо і розуміти не хочемо!" Так просто з повітря виникають звинувачення, замість бажання зрозуміти, вникнути, поставитися з повагою до культури і мови українського народу.

Якщо абстрагуватися від національного контексту і сконцентруватися на моральному боці питання - безпідставне звинувачення саме собою є маніпуляцією. Звинувачення і критика відрізняються одне від одного вже тим, що критика стосується суті питання, а звинувачення переходить на персоналії. Ендрю Шейн, описуючи технології з промивки мізків, які китайці застосовували до американських військовополонених, розповідав про групи самознищення, в яких повинні були брати участь усі американці. Сутністю зборів, що проводилися в кожній в'язниці, був пошук своєї провини перед трудовим китайським народом. Ув'язнені критикували себе і один одного, вибачалися, каялися і обіцяли виправитися. Шейн розповідав про те, що почуття провини є необхідним елементом для нав'язування людям тоталітарної ідеології. Без вини або сорому "промивка мізків", тобто зміна базових принципів особистості, неможлива. Присутність у маніпуляції почуття провини і звинувачень пояснюється теорією Курта Левіна про зміну переконань. Для того, щоб трансформувати важливі для людини принципи у їх повну протилежність, необхідно: перше - розморозити наявні переконання; друге - сформувати нові принципи, і третє - заморозити нові переконання. Коли вкидається безпідставне звинувачення, особистість починає протестувати. Її базові переконання розморожуються. Після цього за допомогою тиску, критики і насадженого почуття провини базові переконання піддаються сумніву. Тоді настає час для запровадження нових переконань. Потім їх залишається тільки "заморозити". Наведемо приклад. "Зміцнюючи українську мову, ви порушуєте права російськомовних". Коли виникає подібне звинувачення, замість того, щоб говорити предметно про права, починається процес виправдовування. А це і є розморожування старих переконань. Далі за рахунок почуття провини і сорому формується нове переконання про те, що захищати українську мову одночасно означає зазіхати на права російськомовних. А далі нове переконання про те, що захист прав, турбота про національний простір у демократичному суспільстві є неприпустимими, заморожується, як нова непорушна істина.

Вимагаючи каяття, маніпулятори не цікавляться достовірністю викривальних історій. Так само, як за розповідями Шейна, вина, нав’язана ув'язненим американським солдатам, здебільшого була вигаданою. Маніпуляторів цікавили щирість каяття і достовірність почуття провини. Ось і від Олега Скрипки вимагали вибачень, вирвавши його слова з контексту і надавши їм зовсім іншого сенсу. Той факт, що кожен штучно створений мовний скандал завжди закінчується закликом до українців покаятися і зізнатися в нетолерантному ставленні до російськомовних співгромадян, - це і є створення викривленої реальності. У цій реальності вже ніхто не захищає свої права. Але сторона, яку влаштовує існуючий стан речей, прагне не дати розширитися зоні комфорту іншого. Не помічати, що україномовні у всіх мовних суперечках опиняються в приниженому виправдовувальному становищі, означає не помічати дискредитації цієї групи. А навмисно брати участь у цькуванні українця, який виступив на захист своєї мови, - це участь у маніпуляціях масовою свідомістю.

Російськомовні, що не відчувають жодної мовної дискримінації в Україні, захисники мовних прав, якщо їх справді цікавлять права, повинні були б прислухатися до аргументів протилежної сторони, спробувати вникнути і зрозуміти, як україномовному українцеві живеться в сучасній Україні. Для того, щоб у мовному питанні уникнути маніпуляції, базові принципи про необхідність захисту мовних прав повинні грунтуватися на реальному становищі в Україні української та російської мов, а не на чиїхось образах, помилках і ображеному самолюбстві.