Литовська художниця робить вишивку на гільзах від бомб

"Щойно показав цю інсталяцію Віталію Кличку,"- каже куратор програми Костянтин Дорошенко. "Робота присвячена сучасному популізму, пост-правді. Це те, чим займаються політики і медіа. Сьогодні ми перенасичені інформацією, і це дозволяє будь-яку ідею, нісенітницю чи маніпуляцію вкласти до вуст авторитета, посилатись на Сократа чи Ніцше. І ніхто не візьметься перевірити, чи справді він таке написав. Мені здалося, що Кличко дивився із цікавістю."

"Це фото барикади біля Литовського парламенту", - пояснює Дорошенко. "Коли литовці першими у 1991 році оголосили, що виходять зі складу радянського союзу, вони почали знищувати свої паспорти і військові квитки. Тоді це вважалося злочином. Литовці кров'ю заплатили за свою свободу, першими наважився кинути виклик радянському монстрові. Литва дуже перейнялася українськими проблемами, коли почалася війна на Донбасі. Нам притаманно рівнятися на Німеччину,Францію, але це країни із зовсім іншою історією. Логічно дивитися на наших сусідів, що мають ті самі травми. Республіка Ужупіс це унікальний приклад того, що називається джентрифікація (оновлення будівель у непривабливих частинах міста — прим.) У Вільнюсі був люмпенізований район — там жили люди, що відсиділи в тюрмах, п'яниці тощо. Ніхто не хотів знімати там житло, бо район був неприємний і занедбаний. Але потроху там почали з'являтися литовські митці, дизайнери, музиканти, бо нерухомість була дешева. Після 20 років це один із найдорожчих районів Вільнюса. Важливо зрозуміти, що туди не прийшли люди із мішками грошей, викупили землю, вигнали всіх. Митці залишили мешканців, вони знаходили з ними спільну мову. У наших художників теж були спроби перетворити депресивні районів. Литовцям це вдалося, бо мають терпіння. Вони повільніші і стриманіші, ніж ми, але розуміють, що не все вирішується нахрапом. Ми значно більш емоційні і нам бракує толерантності, розуміння, що інша людина має право бути іншою, навіть якщо ми засуджуємо її спосіб життя."

"Северія зробила серію робіт, присвячених подіям в Україні, - розповідає Костянтин. "Вона зібрала велику кількість військових касок, починаючи із часів Першої Світової війни і закінчуючи війною на Донбасі, і зробила на них вишивку по металу. Тобто, справжні артефакти розшила квітами. Таким чином протягнула нитку зв'язку — рівно сто років війни у Європі від 1914 до 2014. На виставці глядачі можуть побачити її твір "With love from". Це гільза від бомб часів Першої Світової війни, і на ній вишито квіти і напис "With love from" – "З любов'ю від". Саме тоді з'явилася цинічна традиція на бомбах залишати написи, як на листівці. Це дуже глибока робота із історією і пам'яттю."