"Кіборги" мандрували Херсонщиною
Мешканці восьми районів Херсонщини змогли подивитися найвідоміший на цей час український художній фільм “Кіборги” завдяки благодійному фонду “Джерело життя”, військовому капелану о. Андрію Калиті і учасникам АТО.
Вони придбали ліцензію на кілька публічних показів фільму і організували їх для мешканців Великолепетиського, Горностаївського, Чаплинського, Верхньорогачицького, Іванівського, Новотроїцького, Великоолександрівського і Нововоронцовського районів Херсонської області.
“Коли фільм показували на Херсонщині за сприяння місцевої влади, - розповідає о. Андрій Калита, - його не побачили люди у більшості районів області. Тому нещодавно виникла ідея організувати для цих людей безкоштовні покази цього дуже знакового для нас і дуже глибокого за змістом фільму, який ставить украй болючі і водночас дуже важливі для кожного українця питання, допомагає багато чого зрозуміти. Чому у нас іде війна? Заради чого воюють і гинуть кращі сини України? Чи любимо ми свою країну по-справжньому? Чи готові ми сприймати один одного такими, якими ми є, при цьому усвідомлюючи, що усі ми — громадяни однієї країни і повинні зберігати її єдність?”.
На думку о. Андрія, такі фільми як “Кіборги” - ще й нагадування українцям про те, що зараз країна веде війну, якщо називати речі своїми іменами:
“Нещодавно, - розповідає священик, - під час поїздки у зону АТО я потрапив під шалений обстріл: ми з військовими майже годину укривалися в бліндажі від вогню “Градів”. Коли я повернувся, не знайшов у ЗМІ жодної згадки по ці події. Ситуація на Сході країни описувалася занадто обережно, і це не створювало для людей об’єктивної картини, формувало хибне уявлення. І мешканці мирних територій занадто розслабились. Тому після спілкування з учасниками бойових дій було вирішено, що ми вкладемо власні гроші, хто скільки зможе, і придбаємо у правовласників фільму право на показ його там, де люди ще не бачили цю картину. Наша мета — не налякати когось жахами війни, а нагадати людям, завдяки чиєму подвигу вони зараз живуть мирно; нагадати, що мир — результат певних зусиль і армії, і цивільних громадян. Обов’язок останніх — не допустити в інших регіонах України повторення того, що було в Донецькій та Луганській областях”.
Кореспондент онлайн-газети “Вгору” на запрошення організаторів відвідав покази фільму у Великій Лепетисі і в Горностаївці.
Фільми показували у районних палацах культури. Глядацькі зали були майже повними.
Приходили учасники АТО, які живуть у цих районах, члени родин загиблих воїнів, мешканці районів, у тому числі і школярі-старшокласники (фільм — з категорії, де є вікові обмеження).
У Горностаївці перед переглядом фільму були вручені державні нагороди учасникам АТО: у січні та у лютому вийшли відповідні Укази Президента України. На жаль, не усі нагороджені отримали ордени і медалі особисто. Уродженці району Сергій Горо, Денис Білий та Вадим Шешеня, загиблі у боях за Україну, нагороджені посмертно. Члени родини Сергія Горо отримали його орден “За мужність” третього ступеня, а члени родин Дениса Білого і Вадима Шешені — їх медалі “Захиснику України”. До речі, останні двоє нагороджених посмертно загинули саме під час оборони Донецького аеропорту.
Мешканці району, які брали участь у АТО, нагороджені почесним знаком “За участь у антитерористичній операції”.
Коли нагороди отримували члени родин загиблих воїнів, усі присутні у знак поваги до героїв стояли.
Після перегляду фільму на запитання про враження від нього воїни і члени родин загиблих відповіли, що такі картини потрібні, і насамперед — молоді та підліткам.
Ось кілька вражень, якими поділились учасники АТО і члени родин загиблих:
“Це - художній фільм, а не документальний, тому особисто я не звертав уваги на деякі розбіжності з тим, що особисто бачив у Донецькому аеропорту, коли тривала його оборона. Втім, вона тривала 242 дні, і я не можу сказати, що всюди там було однаково. Але внутрішнього протесту і відчуття неправди фільм у мене не викликав. Суть тих подій, їх атмосфера і дух передані вірно, а це — головне”.
“Я дивилася цей фільм ніби очима свого загиблого чоловіка. Думала, що він відчував. У фільмі був персонаж, з яким весь час його дружина сварилася в телефонних розмовах. Мені стало соромно, коли побачила це. Пригадала, як я іноді поводила себе під час наших телефонних розмов, м’яко кажучи, не дуже стримано, і зрозуміла, як доводилося чоловікові”.
“Для мене найсильніший момент у фільмі, коли вночі захисники аеропорту отримують інформацію, що вранці проти них застосують “Буратіно” (ТОС-1, російська важка вогнеметна система (ВВС) залпового вогню калібру 220 мм на базі танку Т-72, - “Вгору”) - зброю, проти якої неможливо вистояти з автоматом або гранатометом. Спочатку люди серйозно готувалися до переходу в інший світ, пережили непросту ніч, а вранці раділи, як діти, і навіть трохи бешкетували, коли побачили не “Буратіно”, а танкову атаку. Танки теж несуть смерть, але шансів вижити все ж більше. Така вона, війна: коли навіть на один відсоток є шанс вижити і перемогти, ти шалено радієш, з усіх сил тримаєшся за цей шанс. Автори фільму дуже точно передали те, що ми там справді переживали і відчували”.
Чимало глядачів не стримували свої емоції. Особливо — у найнапруженіші і найтрагічніші моменти фільму.
“В усіх районах, куди ми привозили фільм, - розповідає о. Андрій Калита, - нас дуже добре зустрічали, не було ніяких проблем з організацією показів. І глядачів усюди було чимало. Наприклад, у Чаплинці зібралося близько 500 людей. У Горностаївці місцева влада виділила транспорт, щоб на перегляд фільму змогли приїхати люди з сіл. Ми дуже вдячні за таке сприяння керівництву районів і об’єднаних територіальних громад”.
Під час кожного візиту Андрій Калита спілкувався з воїнами та їх родичами ще й як психолог, який надає відповідну фахову допомогу учасникам бойових дій.
“На превеликий жаль, - каже він, - влада тільки зараз починає серйозно звертати увагу на необхідність створення системи психологічної реабілітації учасників бойових дій. Ситуація вже вкрай серйозна. Серед цих людей є і випадки самогубств, і прояви насильства, і чимало інших негараздів. Але я не можу не зазначити, що вважати, ніби всі учасники АТО — люди з важкими психічними вадами, неправильно. Це хибна і шкідлива точка зору. Приблизно 80 % таких людей після повернення з фронту дуже швидко приходять до нормального стану і потребують мінімального супроводу. А 20 % - люди, які дійсно потребують дуже великої уваги, з якими потрібно дуже серйозно працювати. І ми повинні це робити, бо не можна кидати напризволяще тих, хто захищав мир у державі”.
Андрій Калита розповів, що зараз ідуть переговори з правовласниками фільму “Кіборги” про продовження його показів на Херсонщині, бо є райони, мешканці яких ще не бачили картину. А у планах на перспективу — інші просвітницькі і патріотичні заходи:
“Ми побачили, що на таку роботу є попит і є відгук. Тому потрібно її продовжувати”.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
