"Катю убили, бо просто боялися її. З нею неможливо було домовитися" - Віктор Гандзюк

Катерині Гандзюк передрікали блискучу політичну кар’єру. У неї залишились вірні друзі й однодумці, які не дозволяють українській еліті забувати про її убивство – молода жінка померла торік, у неділю 4 листопада, у київській лікарні, від того, що 31 липня 2018-го на неї вилили кислоту біля під’їзду її будинку в Херсоні.

За життя її пости у соцмережах викликали як захоплення, так і обурення. Вона не любила половинчастих рішень, була амбітною, мала гарні кар’єрні перспективи. А ще вона була єдиною донькою. І цей рік разом з активістами, що створили ініціативну групу «Хто замовив Катерину Гандзюк», на акціях, у залі суду постійно перебуває її батько Віктор Михайлович Гандзюк. Він відомий у Херсоні лікар, ходить на мітинги, на акції протесту, організовані заради того, щоб в Україні розслідували напади на активістів. Він сидить у залі суду, дає інтерв’ю, пише пронизливі пости у соцмережах.

Ми домовилися зустрітися з Віктором Гандзюком у кафе в Херсоні, неподалік від мерії, на стіні якої висить напис «Вибачте, так а хто замовив Гандзюк?» Трохи далі – вулиця, яку намагалися перейменувати на честь його доньки, там розташовані управління СБУ та ГУ Нацполіції в області. Не так далеко – будівля облради та ОДА, де працює той, кого підозрюють у замовленні нападу на Катерину Гандзюк, – голова облради Владислав Мангер.

- Вікторе Михайловичу, почнімо з розслідування. Виконавців посадили…

- Посадили виконавців, терміни мінімальні, менші за мінімальні. Взагалі, треба сказати, що є виконавці, є організатори і є замовники. І ще є ціла купа холуїв різної масті – з правоохоронних органів, з обласної ради, які, безумовно, знали, які допомагали, фальшували, які знищували докази.

Тобто, є чотири групи людей. Якщо з цими групами розібратися, то перша – це виконавці. Вони нібито покарані. Вони отримали певні терміни. По-перше, їм змінили статтю звинувачення… Це вирішила Генеральна прокуратура. Там був такий керівник групи, процесуальний прокурор пан Паровий, його, наскільки мені відомо, Руслан Рябошапка (генпрокурор — ред.) відсторонив від цієї посади. І з «легкої» руки Парового була змінена стаття з “замовного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою домовленістю”, на статтю “нанесення важких тілесних ушкоджень, що привели до смерті потерпілої”. Пан Паровий як головний свій аргумент вказував, що на слідстві виконавці говорили, що вони не хотіли вбивати. Я завжди кажу, очевидно, їм було вигідно так говорити, бо різниця у термінах: за вбивство їм загрожувало довічне ув’язнення, а так вони отримали від 3 до 6 років. Безумовно, будь-який виконавець сказав би: я не хотів вбивати.

- У ЗМІ була інформація, що угода з виконавцями була укладена, щоб нібито зафіксувати відомості про замовників. Хіба ні?

- На даний момент в суді вони не дали таких показів. Наскільки мені відомо… вони співпрацювали, безумовно, як каже слідство, як каже Генпрокуратура. Вони, що дуже важливо для прокуратури, розкаялися… вони дуже розкаялись. Вони розповіли, що знали. Вони знали Торбіна, то їх командир, який сказав, що треба покарати (Катерину Гандзюк – авт.) і заплатив їм гроші. Це майже все, що вони сказали.

- Скажіть, ви бачили їх у залі суду? У вас не було бажання звернутися до них, переконати свідчити, можливо, вони знають більше, ніж кажуть?

- Я спостерігав за ними у залі суду. Це хижі звірі, це люди, які не мають ні нитки розкаяння. На суді вони сміялися, глузували, частина з них сиділа на лаві підсудних, частина - у клітці – це Торбін і Грабчук. Тут нема до кого звертатися, який сенс? Вони звикли займатися рекетом, підпалювати ліс, “віджимати” поля. Це була банда, організована на Херсонщині. Вони такими і залишились. Ніякого розкаяння, лише хизування…

- Адвокати Мангера намагалися оскаржити вирок виконавцям. Чому ви цього не робили, ви ж мали бути зацікавлені, щоб убивці отримали більш значні строки?

- Тому що в нас не було іншого виходу. Угода — погано, але її скасування — ще гірше. Скасування угоди, на нашу думку, було вигідно Мангеру. Адвокати Мангера звернулися до Верховного Суду (Верховний Суд розглянув кримінальне провадження за касаційними скаргами сторони захисту Мангера і Ставицького на постанову судді Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в кримінальному провадженні щодо Сергія Торбіна, Микити Грабчука, Володимира Васяновича, В'ячеслава Вишневського, Віктора Горбунова - ред.). Прізвище Мангер відсутнє у вироку виконавцям… На тому процесі виконавців, усіх інших називали «особа1», «особа 2» і т.д. і ці особи не розшифровуються. І ім’я Мангера там не звучить — так має бути по закону. Адвокати Мангера хотіли це ще раз почути від Верховного Суду, вони це почули. Це просто означає, що прізвище Мангер не звучало під час засідання, але не те, що він не винен...

Мангер вийшов під грошову заставу, справа призупинена, він продовжує виконувати свої функції як голова облради.

Але проблема не лише в цьому. Перед тим, як призупинити справу, Мангеру не продовжили термін слідства. І там залишилось два чи три дні до його закінчення. І зараз адвокати Мангера добиваються, щоб справу їх підзахисного поновили. Здавалося б, це парадоксально, та вони хочуть, щоб її поновили. Але якщо її поновить суд, то строк буде вважатись таким, що сплинув, і справи проти Мангера більше не буде. Він вийде сухим із води. Назавжди.

Що стосується Гордєєва і Рищука, то слідство не проводиться. Там лише були обшуки, а потім…

- А що з Павловським і Левіним?

- Про Павловського прокуратура ніколи нічого мені не розказувала. Прокуратура завжди говорила, що Павловський дає покази, допомагає слідству, а потім прокуратура почала говорити, що Павловський хворий, потім - дуже хворий. Його спочатку звинувачували в організації вбивства. Він перебував у СІЗО СБУ у Києві кілька місяців, а потім, у зв’язку з хворобою, Павловського відпустили під домашній арешт, це вже було десь у квітні-травні. Крім того, йому змінили статтю обвинувачення, і він став уже не посередником, а, як сказала Генпрокуратура, людиною, яка знала і не донесла про те, що виконавці скоїли цей злочин. Тому у Павловського така стаття, він ще й хворий, і Павловський покинув слідчий ізолятор. Потім прокуратура не продовжила свідомо термін домашнього арешту і він залишився без будь-яких обов’язків.

Павловський ніби живе в Одесі, як кажуть прокурори, лікується в одеській клініці, він склав угоду з прокуратурою, без моєї участі, бо прокуратура вважає, що я не є потерпілим. І, нібито, за якісь дані, які він має розказати, йому дадуть мінімальний термін. Я думаю, це той термін 4 місяці, який він перебував у слідчому ізоляторі. Але Павловський на суди не ходить. В Одесу спеціально для нього переносять суд за клопотанням прокуратури. Павловський на суд не ходить, тому що він хворий, і адвокат надсилає у суд якісь папірці, що Павловський у поганому стані перебуває у клініці. На суді у Києві він повинен дати покази у справі проти Мангера. Але туди він теж не приїжджає. І так через нього не відбулося чотири суди, а після четвертого активісти поїхали в ту клініку, де він, наче, лежить важкохворий. А його там нема. Вже місяць, як нема.

(Одеські громадські активісти не виявили на стаціонарному лікуванні в медустанові обвинуваченого у справі Катерини Гандзюк Ігоря Павловського, який учетверте не з'явився на судове засідання - ред.)

- Що кажуть юристи, чи мають бути якісь наслідки для Павловського через це?

- По-перше, Павловський не має ніякого запобіжного заходу, ніяких обов’язків, але оскільки він не в лікарні і не ходить на суд, то юридично можуть зробити примусовий привід і взяти під варту, наскільки мені відомо.

Активісти викликали поліцію, зафіксували, що людини у лікарні немає, адвокати написали клопотання у Генпрокуратуру, і вона мала б якимось чином реагувати.

- З Павловським ситуація зрозуміла, точніше, незрозуміла. А що з Левіним?

- Його ім’я прозвучало десь у середині серпня у нас. Що стосується Левіна (Москаленка) – це кілер, людина, участь якої (про це казав генпрокурор) доведена у 15 вбивствах. Але за якимось таким збігом поправок Лозового і закону Савченко він вийшов на волю із СІЗО. І як не дивно, після цього відразу став помічником депутата обласної ради. Здавалося б, нащо депутату облради така людина? Особисто мені такий помічник не знадобився би. Ім’я його прозвучало, але він утік у ті дні, коли почалися арешти. Він утік за кордон. (У травні поточного року Шевченківський районний суд Києва заочно заарештував кримінального авторитета Олексія Левіна (Москаленка), підозрюваного в причетності до організації вбивства. Як було встановлено, Левін ще 19 серпня 2018 року виїхав за кордон -ред.).

Про Левіна згадали тільки в кінці грудня, його оголосили у розшук в Україні, і лише десь у кінці травня – на початку червня його оголосили у розшук міжнародний. Із дуже надійних джерел кілька тижнів тому мені стало відомо, що ніхто Левіна за кордоном не шукає… Знаєте, люди, які в цьому розуміються, кажуть: так, його прізвище є у списку тих, кого розшукує Інтерпол. Але якщо ця людина не потрапить у кримінальну історію, чи не засвітиться при перетині кордону, то його не знайдуть. А може він там має інші документи, знову змінив прізвище, може у нього ще й третє прізвище є. Принаймні, нова Генпрокуратура, новий Генпрокурор пообіцяв, що буде його шукати. (СБУ запевняє, що у тісній співпраці з Інтерполом здійснює міжнародний розшук підозрюваного в організації вбивства активістки Катерини Гандзюк Олексія Левіна. Про це повідомив керівник Головного слідчого управління СБУ Богдан Тиводар, повідомляє пресцентр СБ України. – ред. ).

- Тут доречно згадати, що нове керівництво Генпрокуратури заявило про аудит справи вашої доньки. Ви вже відчули наслідки аудиту чи хоча б що він розпочався?

- Поки що для мене це лише слова. Я хочу сказати, що я не дуже вірю словам, тому що мені дуже багато людей обіцяли... Мені обіцяв Луценко при особистих зустрічах – але обіцянки не виконав. Мені обіцяв Порошенко при особистій зустрічі, і теж не не виконав своїх обіцянок.

Мені обіцяв пан Зеленський. Знаєте, чекаємо, але тривожні дзвінки є. Ми зустрілися, пан Зеленський сказав: будемо сприяти слідству. Що усунуть усі перешкоди для розслідування. Бо ГПУ киває на СБУ, СБУ - на ГПУ, немає координації. Він сказав, що все має запрацювати. Ця зустріч у нас була 24 червня. Володимир Зеленський казав тоді, що він сприятиме, але поки Луценко генпрокурор, практично не можна нічого зробити. Коли буде нова Верховна Рада, новий генеральний прокурор, тоді буде ефективне розслідування. Перший дзвіночок був, коли в інтерв’ю президент сказав, що бачить, що політичної волі недостатньо, щоб розкрити ці всі справи, в тому числі й справу Гандзюк. Хоч під час передвиборчої кампанії Зеленський закликав Порошенка не бігати по телеканалах, а довести до кінця справу Гандзюк.

Якщо згадати про Мангера, через три тижні після зустрічі з президентом справу зупинили. Як можна сприяти тому, чого не існує, справу ж зупинено, і слідчі дії, наскільки мені відомо, не ведуться? Ну і все, на цьому очевидно затихло. У нас була акція у кінці вересня, було близько тисячі людей, під Офісом президента, ми звернулися до президента. Під темними вікнами. Ніхто не вийшов. Ми зробили написи, свічками написали «Хто наступна Гандзюк?» Тільки ми пішли - це все прибрали, витерли, вимили і до сьогоднішнього дня особливої реакції з боку нового президента я не бачу. Хоч був той марафон, коли він цілий день відповідав на запитання, його кілька разів запитували журналісти про справу Каті, він сказав, що дайте час новому генпрокурору. Ну, ми чекаємо.

- Які мають бути наступні кроки Генпрокуратури, щоб ситуація змінилась?

- Очевидно, нове розслідування, нові обшуки, нові допити свідків. Вони проводять аудит, можливо, він щось дасть. Я не зустрічався з Рябошапкою, тому не знаю, ми сподіваємося, що слідство буде відновлене і продовжене. Дуже багато було обіцяно. СБУ почала кримінальну справу проти співробітників поліції, які покривали.

- Це коли Новікова затримували?

- Не лише щодо Новікова, взагалі стосовно справи. У перші дні не проводилось розслідування. Місцева поліція, на мою думку, робила все, щоб цю справу розвалити…

- Звучали такі аргументи, що група «Хто замовив Катю Гандзюк» так тисне на слідство, що воно не розглядає інших версій…

- На початку розглядали різні версії. Тепер версія одна. Виконавці засуджені, ми знаємо, хто замовники. І Катя знала. І слідство знає.

- Мангер казав про причетність генерала СБУ Данила Доценка…

- Я думаю, версія, яка є наразі – правильна. Мангеру вигідно відводити підозру від себе та інших замовників.

- Хто, крім людей, які це зробили, замовили, був у цьому зацікавлений?

- Коли Порошенко прилетів в Одесу і зустрівся зі мною, я казав: позбавтесь їх (Гордєєва – ексголови ОДА і Рищука – ексзаступника голови ОДА - ред.). Я завжди казав: ці люди не мають права нами керувати, вони не мають права на політичне майбутнє, на політичне життя. Порошенко відповів, що він гарант, і поки не буде обвинувачення – ні. І Гордєєв, і Рищук певною мірою відповідали за результат виборів і за те, щоб вибори пройшли нормально. Чому він їх не звільнив? Очевидно, недооцінив ситуацію, суспільний резонанс від нападу на Катю. Це по-перше. А по-друге, це було не лише на Херсонщині, очевидно, він боявся прецеденту. Він боявся, що якщо здасть херсонських …Ви розумієте…

- Виконавці кажуть, що вони не хотіли вбивати, у ЗМІ була інформація, що Катя наче йшла на поправку. Ви лікар, були біля неї, що скажете на це?

- Якщо хотіли налякати – чому не 100 грамів? Чому літр кислоти? Кажуть, виконавці погано вчились у школі… Але замовник, надіюсь, добре? Я не буду розказувати про той індекс Франко. Людина з такими опіками мала померти. ("Є таке поняття, як індекс Франко, згідно з яким кількість глибоких опіків множиться на три, поверхневих — на один і підсумовується. Якщо ця цифра становить 30, то опікова хвороба зазвичай не розвивається, 31–60 — прогноз відносно сприятливий, 61–90 — сумнівний, понад 91 – несприятливий, і людина, швидше за все, помре. У Каті цей індекс був 117" - з матеріалу в "Дзеркалі тижня" ).

- Відразу?

- Ні, ні, від опіків не помирають відразу. Виникає дуже страшна хвороба - опікова. Людина помирає від відсутності шкіри. Шкіра – дуже важливий орган. Така розлога рана на шкірі - 40% тіла було в Каті обпечено. А врахуйте ще й ті зони, де потім брали шкіру, щоб пересаджувати (у місці, де беруть шкіру на пересадку, теж рана утворюється, при цьому шкіра скорочується, бо щоб пересадити 10 сантиметрів квадратних, треба взяти 15 сантиметрів квадратних). Рана на тілі Каті перед смертю сягала близько 80%.

Вона була «важка» з моменту нападу. Коли Катю перевели в Київ, то на другий день після консиліуму мене запросили в кабінет і сказали, що готуйтесь до найгіршого. Я це розумів. Вона перенесла 14 операцій. Були використані найновіші пов’язки, найновіші лікарські засоби, антибіотики. Ну, власне, у серпні ми щодня чекали, що вона помре… Проте шанс завжди є. Певною мірою стан її стабілізувався. Але так протікає опікова хвороба. Стан «більш-менш» був до середини жовтня. А потім із середини жовтня стан її погіршувався, щодня виникали якісь ускладнення, вже було зрозуміло, що навряд чи вона випишеться. Розвинувся сепсис, він ускладнився поліорганною недостатністю. Молодий вік, здоровий організм, він певний час боровся. Але це сильно розтягнулося у часі. Я б зробив ще один екскурс в комбустіологію - науку про опіки, але не буду. Скажу лише, що там, крім індексу Франко, є ще таке правило: чим швидше покрити шкірою уражені опіком ділянки, тим більше є шансів вижити. Але все розтяглося в часі – дуже велика площа опіків, а по-друге – це хімічний опік. Коли термічний опік, то певну ділянку очищують, посадили шкіру - і воно зазвичай приживається, а при хімічному - зовсім не так. Певна ділянка шкіри висікається, а через два-три дні на тому місці знову мертві тканини, бо кислота проникає набагато глибше, тому все розтяглося в часі. В організму всі резерви закінчилися, Що казати про лікування… ну, воно проводилось (як лікар, я був присутній) – я не бачив там фатальної помилки, що привела б до смерті. А досвіду лікування хімічних опіків такої площі… Найбільший, до Каті, за площею опік був 15% - це в Україні. Очевидно, в світі теж особливого досвіду нема, ми зверталися у кілька зарубіжних клінік.

- Була певна домовленість, що Катерину мали відправити вже за кордон?

- Кінцевої домовленості не було. Зверталися у клініки Німеччини, Австрії, Франції, США, але там свої нюанси були, і ці клініки просили надіслати фотографії, аналізи: пришліть ще аналізи, ще фотографії. І в кінці ми отримували одну відповідь: вибачте, але досвіду лікування таких важких опіків ми не маємо. А на Заході – це гроші, це репутація. Тому так. Що стосується домовленості, йшли перемовини з австрійською клінікою. Вони кінцевий свій висновок, чи візьмуть Катю, мали повідомити у понеділок, а в неділю вона померла. Що б вони сказали, я не знаю. Коли питають про останні дні Каті, мені дуже боляче це згадувати… Я дуже скучаю за нею…

- Ви практикуєте зараз як лікар, працюєте?

- Так. Я певний час не працював, кілька місяців. Зараз працюю, оперую.

- Розкажіть, будь ласка, трохи про вашу Катю. Вона була татова доня чи мамина?

- Татова більше. Так склалося. Ми були не лише батьком і донькою, ми були дуже близькими друзями.

- Ви обговорювали політику?

- Так, абсолютно. Щодня, я теж такий був любитель. Очевидно, то вона від мене взяла. Ми дуже часто обговорювали, ділилися, сперечалися. Інколи вона була права, інколи я, як не дивно. Я казав: ви там у політичній сфері сидите й у своєму котлі варитеся, а я як людина зі сторони… Її цікавила моя думка. Її прекрасні пости у Фейсбуці я за день-два чув, бо перед тим, як написати, вона мені розказувала. Ми разом жили в одній квартирі до дня нападу, з Катею і її чоловіком. Він зараз в АТО.

Вона була всебічною. Вільно володіла англійською, німецькою мовами, володіла турецькою. Вона почала цікавитися арабською мовою. Водила автомобіль, займалася лижним спортом. Причому в останні роки Катя освоїла навіть червоні траси. Любила великий теніс. Дуже багато читала, з самого дитинства, багато працювала над собою. Вона була дуже працездатна, всі подруги кажуть, що у Каті було 48 годин на добу. Вона не любила вранці вставати, але працювала до другої-третьої години ночі. А ще вона була великим знавцем вина і сиру. Вона могла про сири і про вина прочитати кількагодинну лекцію. До сиру з пліснявою вона мене привчила, до речі.

Якщо про освіту, то Катя закінчила Херсонський педуніверситет, (англійська і німецька мова та література), вона отримала і юридичну освіту - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Закінчила магістратуру з управління персоналом. Потім закінчила аспірантуру в  Національній академії державного управління при президентові України.

І після аспірантури писала дисертацію про інформаційну війну на сучасному етапі. І така була тема, що Катя нервувала, вона роботу правила, бо суспільство розвивається, нові виклики в Україні, у світі. У листопаді 2018 року планувала захищати.

- Ви не хотіли б її опублікувати?

- Основа її дисертації у комп’ютері.

- Це теж питання, яке звучало: а де її комп’ютер?

- У слідчих органах. Після смерті Каті ми, відповідно до законодавства, передали ноутбук і телефон у слідчі органи. Мені досі їх не віддали. Я не знаю, наскільки вони їм допомогли, тому що на паролях стоять. А для ґаджетів фірми Apple то дуже велика проблема, тому що десять безуспішних спроб - і знищується вся інформація. Я паролів не знаю. Мені шкода – багато фотографій, дуже багато цінного втрачено.

- У неї були плани щодо політичної кар’єри?

- Плани були, власне, за це її вбили. Чому її вбили, як ви думаєте?

- За позицію, за характер?

- Боялись. Кажуть: нащо, мовляв, вбивати за ліс, що б їм там було за це? Та не тільки в лісі справа! Ліс був каталізатором, просто боялися її, вона була така фігура. Вона росла, розвивалася. З нею неможливо було домовитися. Вони це розуміли.

…Така була Катя. Таке враження, що вона знала все. Я інколи сам це не можу усвідомити… Знаєте, я колись поїхав у Флоренцію, повернувся і почав їй розповідати про історичні моменти якісь. Вона у відповідь: тату, це сталося тому-то і тому-то. І вона мені прочитала півгодинну лекцію про Флоренцію, де сама ніколи не була. Мені кажуть, що у мене там передові програми у комп’ютері, передовий телефон. А чому? Бо я був поруч із Катею, вона до цього стимулювала. Техніка залишилась, але я вже бачу, що трошки відстаю, приходжу до своїх друзів, а в них молодь і я прошу допомогти з якоюсь програмою, вони дивляться спочатку, вивчають там. А я собі думаю: а Катя ніколи не сумнівалася, вона завжди знала. Я приходив, вона брала в руки ґаджет, відразу - раз-два - і готово.

Вона не любила, коли хтось це робив, і сама ніколи не приймала половинчастих рішень. Вона з будь-якої ситуації знаходила вихід. І дуже швидко. І зазвичай приймала правильне рішення. Це об’єднувало навколо неї багатьох людей – і в Херсоні, і в Києві. Ніколи не боялася брати відповідальність на себе.

- Може то у неї від тата-медика? Вона ніколи не хотіла бути медиком?

- Я думав, коли вона були дитиною, але чомусь вона не захотіла. Мама вчителька, вона пішла у педагогічний. А потім вже, коли була студенткою – політика, політика.

- Ви в політику не збираєтесь іти?

- Ну, вже, мабуть, вік не той. Тим більше, що зараз політика сформувалась на кілька років уперед. Треба, щоб молодь ішла, такі як Катя. Якби не ця трагедія, то вона стала б одним із провідних політиків всеукраїнського рівня.

До речі, у жовтні минулого року журнал «Фокус» вніс її у список ста найбільш впливових жінок України. Це було днів за десять до її смерті. Вона  написала мені о першій ночі: «Тату, ти бачив? Ти мною пишаєшся?» Я відписав їй: «Так».