Ілля Рєпін: художник з українським корінням

Народився Ілля Юхимович 5 серпня 1844 р. на Харківщині у Чугуєві. Його батько – військовий поселенець із козацького роду Ріпа відслужив 27 років, але не став навіть унтер-офіцером, бо у перші дні солдатчини нагрубіянив начальству і був занесений у “штрафні” списки. Вже немолодим він вийшов у відставку і одружився з Тетяною Степанівною Бочаровою, також із родини військових поселенців. Вона була жінкою грамотною і начитаною, знала напам’ять балади і поеми Жуковського, якого дуже любила.

Юхим Васильович був непитущим, і сім’я була дружною та доволі заможною. Бабуся художника тримала постоялий двір. Юхим Васильович вів вигідну торгівлю кіньми. За рисаками їздили на Дон, на Кавказ, у Воронезьку губернію і через Молдавію переправляли їх у Туреччину.

Сім’я та мрії

Дитинство Іллі було цілком щасливим. Двоюрідний брат Трохим Чапигін (Тронька) навчив Іллю малювати аквареллю, розфарбувавши для прикладу чорно-білу картинку в букварі. Батьки, помітивши пристрасть хлопчика до малювання, віддали його в корпус топографів. Згодом Ілля Рєпін пішов учитися іконопису в майстерню Бунакових. На початку 1860-х рр. у Юхима Васильовича сталося нещастя — через якусь епідемію загинули всі дорогі коні. Рєпіни опинилися на межі банкрутства. Тетяна Василівна почала шити на замовлення шуби, а 17-літній Ілля мав дбати про себе сам. Він пішов працювати до сільських храмів.

Та мрію про петербурзьку Академію мистецтв не залишив. У Петербурзі юнак фарбував дахи, екіпажі, навіть відра, й водночас вчився у малювальній школі Товариства заохочування художників. У 1864 р. Ілля Рєпін вступив до академії і став одним із кращих студентів. Його твори помітили і навіть відзначили.

Відбулися зміни і в особистому житті. У лютому 1872 р. він одружився з 17-річною Вірою Олексіївною Шевцовою, дочкою своєї квартирної хазяйки. У цьому шлюбі народилося четверо дітей – дочки Віра, Надія, Тетяна і син Юрій.

Оскільки родинні стосунки не складалися, 1886 р. Рєпін розлучився зі своєю дружиною Вірою Олексіївною. Старші дочки залишилися з батьком, а Юрко й Тетяна – з матір’ю. Художник бадьорився, але гостро відчував свою самотність.

12 років художник працював над “Запорожцями”, за роботою пильнував імператор – одразу дав великий аванс. Картину придбав цар за 35 тисяч карбованців, вона стала вельми популярною, її возили на різні виставки. На отримані кошти Рєпін купив собі маєток під Петербургом, де поселився з батьком і дочкою.

Українська тематика

Ніколи не розривав Рєпін зв`язків із Україною. Часто відвідував Київ і цілі місяці жив у Чугуєві.

Велике місце у творчості Іллі Юхимовича посідала українська тематика. У 15 років він уперше намалював козака-запорожця, потім був ряд творів про українців, серед яких “Українська селянка”, “Вечорниці”, “Чорноморська вольниця”. Вивчаючи народне мистецтво, писав: “Час подумати про український стиль в мистецтві та почати розвиток його народних безпосередніх імпровізацій”.

1880 року Рєпін відвідав свого друга Миколу Ґе на хуторі Іванниківський, що на Чернігівщині, та вмовив його позувати. Наступного року створив портрет М.Пирогова. Мріяв Ілля Рєпін намалювати портрет Сократа, для чого запрошував позувати відомого українського вченого Олександра Русова. Знаючи, як довго тримає моделі Рєпін, Русов сказав, що погодиться після того, як художник увічнить Тараса Шевченка в граніті. І хоч не створив Рєпін пам`ятника Кобзареві, але Ілля Юхимович не раз звертався до Шевченківської тематики:  “Портрет Т.Шевченка” (Музей Шевченка в Києві), виконав листівку “Прометей” за мотивами творів Тараса Григоровича, створив 4 ескізи до проекту пам`ятника Шевченкові.

У 1899 році, у салоні княгині Тенишевої, Рєпін познайомився з її родичкою Наталею Борисівною Нордман, письменницею, яка виступала в пресі під псевдонімом “Сєверова”.

Донька адмірала, особа яскрава, оригінальна, знала чотири мови. Освічена та нетипова в поглядах і вчинках жінка займалася літературою, графікою, навіть фотографією, У 1900 р. вони з Рєпіним побралися офіційно, хоча Рєпін був старший за неї. В “Пенатах” Рєпін і оселився разом з дітьми, другою дружиною та провів 30 років життя. Зрозуміло, художник не жив у “Пенатах” відлюдником. Господарі “Пенатів” були дуже гостинні.

У 1915 р. Рєпін відвідав Чугуїв, захоплений грандіозним проектом – створити в рідному місті “Діловий двір” – вільні художні майстерні. І хоч був Рєпін доволі скупеньким, але допомагав Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.

В останні дні свого життя Рєпін працював над полотнами “Зустріч гетьмана” та “Козак-бандурист із хлопчиком-джурою”.

30 вересня 1930 р. Ілля Рєпін помер у своїй садибі “Пенати”, яка після розпаду Російської імперії опинилася на території Фінляндії у м.Куоккала. За заповітом художника, тіло поховали в парку садиби без труни; на могилі висадили дерево.