Ігри довкола Антикорупційного суду: що заховано в законопроекті Порошенка

Шокуюче вбивство юристки Ірини Ноздровської, яка пішла проти системи і втратила життя, вкотре оголило важливу проблему. Наразі невідомо, хто скоїв цей злочин, але зверніть увагу: суспільство відразу взяло на віру, що до загибелі жінки причетні чи то суддя, чи то його родина.

За опитуванням Центру Разумкова, проведеним восени 2017 року, судова система має найгірший баланс довіри та недовіри серед українських суспільних інституцій – мінус 71,6%. Гірший показник мають тільки російські ЗМІ.

Недовіра до системи правосуддя – тотальна, і думки про її корумпованість часто не позбавлені ґрунту.

Допомогти вийти з цього глухого кута мав Антикорупційний суд (АКС), створений "з нуля", який розглядатиме, зокрема, справи про суддівську корупцію. От тільки президентський законопроект про створення АКС ані на крок не наблизив Україну до вирішення проблеми. Швидше, віддалив.

Суд під ялинку

Упродовж останнього сесійного тижня 2017 року в Верховній раді чекали на проект закону про Антикорупційний суд. За наполяганням Венеціанської комісії (ВК) його мав подати саме президент. Петро Порошенко багато разів говорив, що документ готовий – але реєструвати його не поспішав.

Лише 22 грудня, в п’ятницю ввечері, у Верховну раду надійшов президентський проект закону про АКС "для невідкладного розгляду". 26 грудня його текст з’явився на сайті ВР. Однак довгоочікуваний документ розкритикували всі без винятку профільні організації, включаючи Центр протидії корупції, "Реанімаційний пакет реформ" та Transparency International Україна.

Такий дивний час для реєстрації проекту – за два дні до Різдва за григоріанським календарем – схоже, був обраний не дарма.

В цей час більшість західних дипломатів у відпустці, політичне життя в Європі та США завмирає.

І саме це дозволило президенту на деякий час відкласти реакцію Заходу.

Створення Антикорупційного суду останнім часом перетворилося на ключову вимогу, мабуть, усіх західних партнерів України. Без цього закону МВФ не хоче навіть говорити про відновлення співпраці з Україною. Ця вимога звучить на переговорах Порошенка з лідерами ключових країн-партнерів.

Тож поки Брюссель та Вашингтон мовчать, варто розібратися: що саме не так і чому проект від президента гарантовано не буде сприйнятий як виконання Києвом своїх зобов’язань.

Історія обіцянок

Вперше президент Порошенко пообіцяв, що Україна створить Антикорупційний суд, ще в першій половині 2016 року, хоча розмови про це почалися значно раніше. Наприкінці травня 2016 року під тиском громадянського суспільства він включив створення такого суду в законопроект про судоустрій та статус суддів. 2 червня 2016 року Рада схвалила цей проект.

Утім, від початку було зрозуміло, що створювати цей суд влада не прагне.

А президент взявся переконати світ, що Антикорупційний суд нам взагалі не потрібен.

Переконував особисто, аж до останнього часу – ще восени 2017 року всі чули від нього, що Україна – не Уганда, щоби створювати окремий суд для топ-корупційних справ.

Єдине, що заважало відкрито сказати "ні" – те, що створити АКС вимагали не лише українські активісти, але й міжнародна спільнота. МВФ щоразу нагадував, що до появи АКС не буде нової позики. Тому паралельно Київ працював над залученням нехай дорожчих, але не прив’язаних до реформ кредитів, через розміщення єврооблігацій. Хоча повноцінною заміною коштам МВФ цей інструмент не зміг стати.

У пошуках аргументів, чому АКС не може бути створений, на Банковій вхопилися за тезу про те, що створення окремого суду для розгляду випадків топ-корупції – "антиконституційне". От тільки примітно, що цього року президент створив своїм указом інший спеціалізований суд, Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Тут Порошенко уже не посилався на досвід Уганди, не говорив про антиконституційність і не нарікав, що процес буде тривалим. Створення цього суду, як і Антикорупційного, було передбачено законом "Про судоустрій і статус суддів", і це зобов’язання Порошенко виконав. Уже розпочався конкурс на зайняття вакантних посад суддів.

На жаль, боротьба з корупцією не стала для Банкової точно таким пріоритетом.

Тиск Заходу змушував робити хоча б щось – або хоча б імітувати роботу. Так з’явилася ідея про те, щоби замість окремого суду створити антикорупційні палати. Нардеп від БПП Алєксєєв навіть зареєстрував відповідний законопроект.

Та у жовтні 2017 року Венеціанська комісія поставила остаточну крапку в цій суперечці. В детальному висновку на 19 сторінках обґрунтовано: варіант з палатою неприйнятний; новий суд має займатися саме випадками топ-корупції; у формуванні першого складу АКС ключову роль повинні відігравати міжнародні донори; тощо. А ще "Венеціанка" детально визначила, як діяти, щоби зняти навіть найменші сумніви у конституційності нового суду.

Здавалося, що поле для маніпуляцій у цій темі зведене до нуля... Але після двох місяців затягування Петро Порошенко подав до парламенту законопроект, в якому проігнорував усі ключові рекомендації ВК, окрім власне створення окремого Антикорупційного суду та апеляційної палати у його складі.

"А судді хто?"

Як мав бути створений Антикорупційний суд, щоби цей орган став незалежним?

ВК запропонувала Україні дві моделі – або через створення спеціального органу для відбору антикорупційних суддів, частину членів якого номінуватиме Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), а іншу частину – міжнародні донори, або шляхом тимчасового включення експертів, рекомендованих міжнародниками, як ad hoc членів до ВККС.

Та у кожному з варіантів – це підкреслює перший же пункт висновку ВК – міжнародні номінанти повинні мати вирішальну роль (crucial role) у доборі антикорупційних суддів.

Ця вимога виникла не просто так. Захід вже "обпікся" з усіма іншими варіантами.

ВК наголосила, що потрібен механізм, передбачений законопроектом №6011 про Антикорупційний суд, де члени відбіркової комісії, делеговані донорами, мали би блокуючий пакет голосів при визначенні переможців конкурсу.

Президентський законопроект просто ігнорує цю пораду і пропонує скопіювати механізм, який довів свою неспроможність – створення громадської ради з міжнародних експертів, яка матиме лише дорадчу роль. Негативні висновки такої ради міжнародників будуть ігноруватися, якщо таке рішення підтримають дві третини (11 з 16) членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Саме за такою схемою було провалено обіцяне президентом оновлення Верховного суду.

Тоді ВККС подолав близько 60% негативних висновків Громадської ради доброчесності. Як підсумок, до Верховного суду потрапили і навіть зайняли керівні посади ті, хто апріорі не має працювати в цьому органі. Приміром, суддя, який у 2003 році звільнив з-під варти вбивцю журналіста Ґонґадзе; суддя, який підтвердив обвинувальний вирок Юрію Луценку за часів Януковича; судді, що не можуть пояснити джерела своїх доходів; судді, чиї вироки порушували права людини згідно з рішеннями ЄСПЛ; тощо.

Причому негативні висновки ради доброчесності часто долалися ВККС одностайно або 15 голосами із 16.

Тепер на Банковій хочуть так само заповнити новий Антикорупційний суд.

Міжнародним партнерам пропонується стати весільними генералами – легітимізувати добір суддів без жодного реального впливу на нього. А дискредитована суддівська система без жодних перепон обиратиме тих, хто зрештою має засуджувати самих суддів за корупцію!

У пояснювальній записці до проекту наголошується, мовляв, така процедура обрана на вимогу Венеціанської комісії, яка рекомендувала не запроваджувати спеціальну процедуру добору для антикорупційних суддів.

Це твердження є відвертою маніпуляцію! У висновках "Венеціанки" йдеться про протилежне – ми не дарма навели пряму цитату з висновку ВК на початку цього розділу.

До слова, право вето у міжнародних домінантів (яке, за рекомендаціями ВК, має діяти кілька років, лише до завершення судової реформи) не змінює процедуру добору антикорупційних суддів. Вона залишається аналогічною із добором до Верховного суду чи Вищого суду з питань інтелектуальної власності та включатиме іспит, спеціальну перевірку, дослідження досьє, співбесіду і складання рейтингу. Але за умов нереформованої судової системи, яка має вкрай низьку довіру суспільства, справді потрібен механізм, який дозволить відфільтрувати тих кандидатів, які, у разі призначення суддями АКС, здатні вбити його репутацію ще до початку роботи. ВККС вже довела, що не може виконувати роль такого механізму.

Що вирішуватиме суд?

Вади президентського проекту не обмежуються питанням добору суддів. Не дарма громадські організації наголосили, що його треба не доопрацьовувати, а просто відкликати.

Ще одна сфера – юрисдикція нового суду.

Законопроект, зареєстрований від імені президента, взагалі суперечить логіці. З одного боку, АКС розглядатиме не всі справи НАБУ, з іншого – займатиметься також справами інших правоохоронних органів, не пов’язаними з високопосадовою корупцією.

Так, з підсудності суду виводяться злочини топ-посадовців, пов'язані з відмиванням грошей, поданням недостовірної інформації в електронних деклараціях та прийняттям нормативно-правових актів, що незаконно зменшують доходи бюджету.

Що це означає? Приміром, те, що справу про незаконне збагачення (а ця стаття залишається у підсудності нового суду) за потреби можна перекваліфікувати на статтю про подання недостовірної інформації в деклараціях і передати в інший суд.

Водночас на Антикорупційний суд "повісять" розгляд справ у сфері торгівлі наркотиками та зброєю, якщо до них залучені посадовці.

Таких справ – тисячі. А отже, Антикорупційний суд можна буде "закидати" ними, нівелюючи саму ідею створення суду, сфокусованого на розгляді резонансних випадків топ-корупції.

Кадри вирішують все. 
Нестача кадрів – все блокує

Президентський законопроект має також інші кричущі проблеми, через які – якщо закон ухвалять у чинній редакції – Антикорупційний суд взагалі може лишитися на папері.

Так, у ньому висувається нереалістична вимога до кандидатів на посади суддів АКС. На додачу до суддівського, адвокатського або наукового досвіду, кожен кандидат повинен мати "значний досвід професійної діяльності у сфері права з питань протидії корупції у міжнародних організаціях або міжнародних судових органах". Осіб, що мають такий досвід – одиниці.

Кількість суддів Антикорупційного суду не визначено в законопроекті, що ставить орган у залежність від Державної судової адміністрації, яка визначатиме цю кількість на свій розсуд – за погодженням із Вищою радою правосуддя, дуже дружньою до президента.

Попри всю цю невизначеність, записано, що суд запрацює після обрання не менше двох третин суддів.

Отже, достатньо визначити, що суд має складатися зі 100 суддів і запрацювати при 67 – і маємо величезний ризик недобору суддів. Це дасть можливість створювати Антикорупційний суд вічно – доки не будуть знайдені "свої" кандидати.

А тепер увага: вирішувати, чи відповідає міжнародний досвід кожного конкретного кандидата широким та нечітким вимогам, буде ВККС. На власний розсуд, без чітких критеріїв. Чудовий інструмент для маніпуляцій!

Висновок

До проекту є претензії і поза цими трьома блоками. Приміром, він визначає, що кандидатів до громадської ради міжнародних експертів подають виключно міжнародні організації, з якими Україна співпрацює в сфері боротьби з корупцією. Таке визначення (знову ж таки, всупереч рекомендаціям "Венеціанки") виключає з процесу більшість іноземних донорів України, іноземні країни та фонди, що є послідовними та досить жорсткими адвокатами боротьби з корупцією в Україні.

З огляду на роботу Верховної ради в останні півроку, шансів покращити законопроект про Антикорупційний суд руками депутатів практично немає. А от погіршити – безліч.

Тому єдино можливим рішенням для створення справді незалежного Антикорупційного суду є відкликання президентом законопроекту №7440, який вже став об’єктом одностайної критики, і швидке подання на заміну нового проекту, який справді відображатиме рішення Венеціанської комісії.

Цей крок також критично необхідний для відновлення довіри до України з боку міжнародних партнерів. А головне – він здатний довести і партнерам, і українському народу щирість оголошених Петром Порошенком намірів створити справжній Антикорупційний суд.