«Допомагати Україні – це мій обов’язок» – волонтер зі Швейцарії Ірина фон Бург

Київ – Як тільки перші російські військові вторглись на схід України, у Швейцарії біля дипломатичних представництв Росії розпочались пікети на підтримку України. Швейцарські волонтери почали збирати допомогу українським армійцям і добровольцям, розповсюджувати інформацію у ЗМІ про вторгнення Росії в Україну. Вони займаються цим і досі, розширивши «сферу інтересів» – допомагають українським сиротинцям і військовим госпіталям. Серед тих, хто з тих літніх днів 2014 року активно бере участь в акціях на підтримку України – українка Ірина фон Бург, яка вже двадцять років живе у Швейцарії. У розмові з Радіо Свобода вона розповідає про свою волонтерську діяльність і про те, чому навчила її поїздка на схід України, у зону бойових дій.

– Як я тепер пригадую, я першою у Швейцарії серед пересічних жителів країни, почала пропаганду проти агресії Росії. Я живу у Швейцарії вже двадцять років, я – громадянка Швейцарії, але я народилась і виросла в Україні. І з початку

Росії переді мною не стояло питання, чи мені допомагати Україні – я це вважала своїм обов’язком. Я почала розповідати знайомим швейцарцям про події на сході України, тому що вважаю: ми через інформацію, політично маємо боротися з агресором. Потім ми з швейцарцями і з тамтешньою українською спільнотою почали збирати медикаменти для поранених українських бійців, передавали в Україну гуманітарну допомогу (одяг, іграшки) діткам, чиї татусі загинули на сході країни. До речі, цей напрямок моєї роботи залишається одним з найважливіших – так, на початку квітня ми відправляємо вантаж до Києва, у військовий шпиталь.

– Чи Ви пам’ятаєте свої перші акції на підтримку України і коли вони відбулись?

– Це було вже після Майдану, точного дня не пригадаю, але тоді якраз почалась війна. Це було у перші дні, коли російські військові і російська військова техніка перетнули кордон України і зайшли на Донбас. Моя мама живе в Україні і вона мені розповідала про те, як погано українська армія і добровольці забезпечені, і як їм люди допомагають. Мене за душу взяли мамині розповіді і побачені у соціальних мережах фотографії поранених бійців. І це не лише мене, а чи не всю Швейцарію взяло за душу. Знаєте, швейцарців називають стриманими, врівноваженими, ледве не «сухарями», а вони доволі емоційно сприймають події в Україні і здебільшого підтримують українців. За останні півроку ми регулярно організовуємо акції на підтримку Надії Савченко і швейцарці активно до них долучаються. Також вони збирають допомогу для дитячих будинків і військових медичних закладів в Україні.

– Пані фон Бург, Ви не просто допомагаєте Україні, Ви відвідуєте Україну, окрім того, Ви їздили на передову. З якою метою Ви їздили в зону проведення АТО?

– «На передку» я була як волонтер, привезла від швейцарців гуманітарну допомогу батальйону «Айдар». Спілкувалася здебільшого з бійцями-«айдарівцями» та військовослужбовцями з 92-ї бригади. Я тоді познайомилась і з військовим, командиром роти львівської 80-ї бригади з позивним «Тайфун», на жаль, він пізніше загинув (3 вересня 2015 року під Щастям – ред.). Про його загибель повідомив один з українських волонтерів (Юрій Касьянов – ред.).

Я була на Луганщині не одна, я приїхала з швейцарськими журналістами, яких цікавило, що саме відбувається на сході України і на передовій. Спілкуючись з українськими бійцями, журналісти починали розуміти: Кремль бреше, немає ніякої «громадянської війни» на Донбасі, а є військова агресія Росії проти України. Я була у місті Щастя, тоді там постійно відбувались обстріли, але я була впевнена, що українські бійці, які є поруч зі мною, мене і журналістів захистять.

– Чи були якісь проблеми з доставкою вантажу на передову?

– Ох, була величезна проблема під назвою «українська дорога». Проїхати вантажівкою дорогам у напрямку із заходу на схід України страшніше, ніж перебувати за кількасот метрів від ворога. Там, «на передку», нам вже було не так страшно після цього. А ще ми з швейцарськими журналістами за підтримки «Айдару» трохи проїхали довкола Щастя, копанки подивились, де місцеві жителі нелегально вугілля видобували, там вже, в принципі, не було страшно.

Було сумно, тому що я раптом опинилась після тривалого життя у безпечній комфортній країні, якою є Швейцарія, поряд із полем бою, поруч з добровольцями і військовослужбовцями у старих формах, зі старою зброєю. А проти українців стояла і стоїть досі добре підготовлена й озброєна по-сучасному російська армія, ціла військова машина Росії. І я вважаю своє справою допомогти нашим солдатам, які зупинили цю агресію.

– Ви ініціювали створення фонду «24 Hours-Help». Які його завдання?

– Так. Цей фонд зареєстрований у 2014 році. Його завдання – це допомога Україні, українським бійцям, дітям-сиротам, військовим шпиталям і цивільним закладам медицини. Ми запрошуємо на наші засідання відомих політиків, інтелектуалів. Місцевих активістів і розповідаємо про Україну, про потреби, які мають Збройні сили України. Також проводимо у рамках фонду благодійні вечірки.

Іноді, коли є можливість, проводимо благодійні концерти і запрошуємо на них українських музикантів. Так, у лютому фонд провів концерт одеської групи «Дюк тайм», зібрані кошти ми витратили для закупівлі медикаментів українським шпиталям.