Карантин вніс багато коректив у наше повсякдення. Пандемія змусила сидіти по домівках половину населення планети та відтермінувати навіть наймасштабніші світові події – Олімпійські ігри, футбольні чемпіонати, фестивалі, міжнародні виставки та тисячі концертів.
Будь-які активності онлайн, окрім перегляду фільмів, серіалів та відео на ютубі викликають безмежну радість у людей, що сидять вдома вже другий місяць.
Для мене Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, став, мабуть, найочікуванішою подією за час карантину. Я вже декілька разів була на фестивалі в Києві. Це масштабний захід з великою кількістю різних заходів. Проведення його онлайн для мене вважалося чимось неможливим, я думала, що його просто перенесуть аж на осінь. Але організатори швидко пристосувалися до реалій і Docudays пройшов повністю в онлайн- форматі. До речі, він став першим українським кінофестивалем онлайн.
Здавалося б, шкода, що фестиваль не відбувся у звичному форматі, але є і свої плюси. Адже для того, щоб насолодитися чудовими документальними фільмами з усього світу, або взяти участь у численних правозахисних дискусіях, майстер-класах, не потрібно їхати до столиці. Долучитися до нього змогли всі жителі України та інших країн.
Docudays UA завершився 3 травня, але подивитися більшість фільмів з конкурсних та позаконкурсних програм можна до 10 травня у зручному онлайн-кінотеатрі DOCU/SPACE. Цього року всі події та покази безкоштовні. Однак глядачі можуть зробити благодійний внесок для підтримки фестивалю. Натиснувши на банер «Підтримай фестиваль», з’являється сторінка, де можна обрати суму, яку хочете надіслати та подарунок, який організатори надішлють вам на знак вдячності.
Афіша фестивалю у Києві.
Усі події транслювалися на сайті Docudays UA: зайшовши на головну сторінку, ви одразу могли побачити, яка подія проходила в той момент та розклад ефірів на весь день, також на сайті можна було подивитися розклад на весь тиждень та відзначити у своєму календарі цікаві тобі події.
Усі заходи проводилися або через онлайн зв'язок зі спікерами, або з офісу, який переробили на студію.
Для виходу в ефір арт-відділ фестивалю переробив центральну кімнату офісу на студію.
У цьому році фестиваль пройшов під назвою "Teen Spirit: Тут і зараз" і був присвячений темі дорослішання.
"Це час, коли чуйно і гостро реагуєш на дійсність, переосмислюєш і будуєш свої погляди, вчишся бути самостійним. Однак для нас це можливість подивитися на дорослішання не тільки в особистому вимірі. У контексті державної політики ми пропонуємо розібратися в правах дітей і як може звучати голос молоді в обговоренні суспільних питань", - зазначили організатори.
На жаль, декілька з фільмів, що хотіла подивитися, я просто не встигла, бо на них була обмежена кількість переглядів, які закінчилися вже наступного дня фестивалю. Але це як у справжньому кінотеатрі, коли всі квитки розібрали. І це свідчення, що фестиваль справді зацікавив людей.
Найбільше мені сподобався фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» режисерки Ірини Цілик. І це не дивно, адже він отримав аж дві головні нагороди фестивалю. Його, як і всі фільми з програми Docu/Україна, можна було подивитися лише добу після прем’єри.
Фільм оповідає про життя родини з містечка Красногорівки на Донбасі, яке чи не найбільше постраждало від обстрілів. Попри всі обставини, головні герої не втрачають надії і навіть пробують самі знімати фільми про війну.
Також можу порекомендувати «Чисте мистецтво» Максима Шведа. Історія про художника Захара з Мінська, який виносив на вулицю великі полотна та малював на них абстракції. Натхненням для його картин стали різнокольорові прямокутники на будівлях, які залишають працівники ЖЕКу замальовуючи теги на будинках тією фарбою, яка в них є. Найбільше вразило, як люди питали у художника, хто йому дозволив тут малювати, навіть викликали поліцію. Перехожі цікавилися, що саме він малює та висловлювали свою думку про його творчість, мистецтво та життя у світі загалом. Майже година фільму промайнула як декілька хвилин, він не дає засумувати за рахунок гарної операторської роботи та цікавих персонажів.
І третій фільм лише для дорослих, «У пошуках Єви» (21+), бо в ньому присутні доволі відверті сцени. І він якнайкраще ілюструє тему фестивалю. У ньому розповідається історія 25-річної Єви, яка шукає себе. У неї є хлопець, вони живе з подружками, надає секс-послуги, щоб було на що жити, та бореться з наркозалежністю. Ця стрічка викликала двоякі відчуття. З одного боку здається, що вона заручниця ситуації, з іншого вона часто наголошує, що це її «свідомий вибір». І ніби вона хоче щось змінити, але, фактично, мало що для цього робить.
Після перегляду ми вдома довго обговорювали її вчинки та загалом життя молодих людей у сучасному світі, недарма в описі стрічки написано, що це «Фільм-портрет сучасного існування». Окреме задоволення отримуєш від операторської та режисерської роботи.
Урочиста церемонія нагородження переможців відбулася 2 травня в онлайн-режимі.
Так пройшла церемонія нагородження 17 Docudays UA.
Нагороди у 8 номінаціях отримали:
Міжнародний конкурс DOCU/СВІТ:
Національний конкурс DOCU/УКРАЇНА
Конкурс короткометражних фільмів DOCU/КОРОТКО
Номінація «RIGHTS NOW!»
Нагорода підліткового журі
Нагороду «CURRENT TIME» отримав фільм «Опівнічний мандрівник» режисера Хассана Фазілі (США, Канада, Катар, Велика Британія).
Приз імені Андрія Матросова від організаторів фестивалю та Приз глядацьких симпатій отримала стрічка «War Note» режисера Романа Любого (Україна).
Фестиваль розбавив одноманітні будні сидіння вдома на карантині, але, сподіваємося, що наступного року, він все ж відбудеться у звичному форматі і ми зможемо насолодитися кращими документальними фільмами світу на великому екрані кінотеатру та «живим» спілкуванням з експертами, авторами та героями стрічок.