Чи варто обирати професію тату-майстра

Як ти вирішила стати тату-майстром?

З дитинства знала, що буду художником, як тільки навчилась говорити, одразу про це заявила своїм рідним. 

Звичайно, вони не дуже зраділи, але я свою думку відстояла. Взагалі в мене сім’я музикантів; вони мене віддали в музичну школу, а я її залишила і пішла в художню, та й вони змирились. А тату-майстер — це закономірний крок. Я продовжувала розвиватися в художньому напрямку, зацікавилась тату, побачила, що це теж мистецтво, є як себе проявити, є, де "розігнатися”.

Скільки в тебе татуювань? Чи надаєш їм якісь значення, чи розглядаєш це як додаткову окрасу, мистецтво?

А маленькі рахувати (посміхається — прим. ред.)? Нехай буде дев'ять. Так, звичайно, всі тату зроблені в певні періоди і асоціюються мені з різними спогадами, подіями, які наштовхнули на створення ескізу і відповідного  тату. В кожної людини має бути своє особисте значення, з якою метою вона робить татуювання, чи хоче, щоб це просто було красиво, а чи воно для неї має якийсь підтекст. Головне, —  щоб робота була зроблена якісно, красиво та професійно.

Як батьки та оточення ставляться до татуювань та до твоєї професії?

Взагалі не поспішаю про це розповідати незнайомим, бо одразу чую різні думки, яких і так вже раніше наслухалася. Мама ставиться позитивно, оскільки це частково була її ідея; вона теж мій постійний клієнт (посміхається — прим. ред.), у відсотковому значенні у неї більш "забите" тіло, тато — нейтрально, бабуся змирилась, навіть якось сказала, що задоволена тим, що моя "художка" десь знадобилась.

Які татуювання ти вважаєш банальними, а які зараз на піку популярності? Що набивають найчастіше?

На жаль, банальні татуювання й набивають найчастіше — цитати, надписи. Нещодавно чоловік попросив набити йому китайською “Юра” і дуже здивувався, що я не знаю як буде “Юра” на цій мові (посміхається — прим. ред.).

Яким було перше татуювання, яке ти набила як майстер?

Пам’ятаю, дуже хвилювалася. Це було звичайне чорне дерево. Набивала своїй знайомій, яка знала, що набиватиму вперше, але вона мені довірилась. Принесла ескіз цього чорного дерева і, пригадую, тоді впросила її додати трохи кольору, на що вона погодилася, а я вже, як могла, пододавала кольорів. Як на перше тату, вийшло досить непогано :) Потім вона ще до мене приходила і набивала нові.

Переглянути роботи Насті або написати їй можна тут.

Чи є зараз попит на татуювання і який заробіток приносить ця професія?

Клієнти є, з кожним роком їх стає все більше. Фінансовим станом взагалі задоволена, але ж ми люди і завжди прагнемо кращого, хочемо більше. Зараз я працюю над покращенням результату роботи, щоб я виростала в плані техніки, а разом з цим прийде і кращий дохід.

Коли настає фактичний “пенсійний вік” у татуювальника?

Взагалі перепрацювати можна у будь-якому віці. Якщо перенавантажувати себе роботою, можна угробити себе буквально за рік. Найстарший татуювальник, якого я знаю, це той, який ще мені набивав тату, йому під 40, але це не має значення. Скільки можеш, скільки не набридло і дозволяє здоров’я, стільки й можна працювати.

Чи маєш якесь хобі, окрім татуювання?

Я малюю, розробляю ескізи. Люблю читати щось з філософії, психології — таку літературу, яка допомагає розуміти людей.

Читаєш або дивишся наші медіа?

Мало сиджу в соцмережах, не люблю читати в електронному варіанті, тому переважно читаю лише друковані видання.

Чи хотіла б ти бути відомою?

Складне питання. Я б хотіла, щоб мої роботи і мій почерк були впізнаваними, щоб люди тягнулись до мене як до майстра, щоб їм було цікаво прийти саме за ескізом, намальованим мною. Бути відомою в такому плані, але не як “обгортка” чи зовнішньо.

Яка в тебе дитяча мрія?

У художника мрія має бути десь “високо і далеко”, як писала Ірен Роздобудько, “дістати не можеш, дивишся, милуєшся”. Звичайно ж, стати великиою художницею та написати свій шедевр, який гідно оцінять бачити оточення, діти, онуки. Створити щось велика та значуще. На жаль, я ще не створила нічого такого.

Чи думала коли-небудь про еміграцію?

Звичайно, думала: всі думають. Я багато подорожувала, але мені подобається тут, в Україні: тут мій дім, мої друзі. Не уявляю собі, що це все залишу і поїду кудись.

Яке твоє гасло по житті?

Як гадаєш, чого не вистачає українцям?

Ми відкриті, щедрі, творчі, класні, але нам бракує довіри до людей. Нас дуже часто обманюють в тих чи інших сферах; нам здається, що нас обов'язково десь ошукають, “кинуть”, і від цього залежить наша модель поведінки. Тому нам не вистачає як, з одного боку, довіри, так, з іншого, совісності (не розбивати чужу довіру).

Чого б ти побажала кожному українцеві?

Усе починається з поваги до себе. Помітила, ще зі школи нас вчать, що потрібно сидіти тихо, вчитель — це беззаперечний авторитет. Цей авторитет потім переростає в нашого начальника на роботі, де ти тихо сидиш, боїшся йому що-небудь сказати чи попросити підняти зарплату. Коли ти поважаєш себе, ти не брешеш іншим, ти не стараєшся викрутитись, ти не дозволиш собі поступити якось негарно по відношенню до інших людей. Це переростає в повагу до інших, у порядність.