Чи передадуть будинок Поліни Райко Херсонському обласному Управлінню культури?

В олешківському будинку художниці-наївістки Поліни Райко відбулася неординарна акція – урочисте відкриття туалету на території садиби.

Здавалося б, навіщо таку побутову подію перетворювати на світський захід, тим не менш, відвідувачі сприйняли це з гумором та легкою іронією. Подія зібрала яскравих херсонських діячів та представників богеми.

Гості, що приїхали вперше  до розмальованої хатинки, були приголомшені фантасмагоричними фресками, які залишила по собі мисткиня.

Поліна Райко була непрофесійною художницею і почала малювати вже в літньому віці. Фарби купувала на маленьку пенсію.

Перші малюнки на стінах хатини художниці-самоучки з’явилися після смерті її чоловіка та дочки. Для неї це була своєрідна арт-терапія.

Бабуся Поліна оточувала себе світлими образами – чарівними представниками флори та фауни. Також на стінах є біблійні мотиви, її автопортрети та зображеня її родичів.   

Оскільки у садибі немає каналізації туалет був розташований на подвір’ї, зате пофарбований золотистим кольором.

Відкриття туалету перетворилося на перфоманс, лунав гімн фонду Поліни Райко, не обійшлося і без перерізання червоної стрічки та  подарунків гостям. Застілля та фотосесія теж стали частиною дійства.    

Насправді презентація золотого туалету це лише привід аби зібратися разом і поговорити про серйозніші речі, а саме, про долю незвичайного арт-об’єкту, який поступово руйнується.

Ще 15 років тому після смерті художниці митець В’ячеслав Машницький заснував Херсонський обласний благодійний фонд імені Поліни Райко, аби підтримувати місцевих художників. Відкриття туалету було в рамках проекту із символічною назвою «Інвентар», ініціаторами якого виступили херсонські художники, знову ж таки, В’ячеслав Машницький та його соратник Семен Храмцов. Митці прагнули зробити щось корисне для будиночку  Поліни, який уже почав занепадати, тому оголосили збір коштів для   закупівлі необхідного для хатини, подвір’я та городу.

Семен Храмцов пояснює:

Загалом зібрали більше 14 тисяч гривень. Стосовно проекту «Інвентар» у соцмережах час від часу з’являлися докірливі коментарі, мовляв, будинок треба рятувати, а не краудфандити на якісь другорядні речі. Але не все так просто, як може здатися на перший погляд. В’ячеслав Машницький та Семен Храмцов разом із однодумцями минулої зими затягли вікна поліетиленовою плівкою, аби якось утеплити. «Більшого ми не можемо зробити і не маємо на це права» - зізнається В’ячеслав. Будинок треба професійно реставрувати – штукатурка та фарба обсипаються. Стіни в тріщинах.

На печі та на ганку малюнки взагалі вже зникли. Тобто зараз ми спостерігаємо, як зникає унікальний арт-об’єкт, аналогів якому дуже мало в Україні.  

Ліжко на якому спала Поліна Райко.

Машницький додає: 

Досі було відомо, що інформацію про місцезнаходження Андрюса Нєміскаса знає його друг київський художник Борис Єгозарян, який позиціонував себе як посередник між канадцем та херсонськими художниками. Але це посередництво тільки затягнуло справу -  київський посередник довго не займався цим питанням, однак наполягав, щоб уся комунікація з власником будинку проходила тільки через нього. Крига скресла тільки торік, коли на відкритті виставки у ПінчукАртЦентрі, де куратори відтворили кімнати будинку Поліни Райко прямо посеред виставкової зали, В’ячеслав Машницький все ж зустрівся з Єгозаряном і вони начебто домовились про поновлення перемовин щодо долі садиби, адже часу обмаль і наступну зиму будинок може вже не витримати. 

До того ж обласне Управління культури довгий час намагалося вийти на зв’язок з Андрюсом Нєміскасом – марно писали листи, жодної відповіді  не отримали. Але, за словами В’ячеслава Машницького, наразі у цій заплутаній справі є зрушення. Посередник заявляє: власник будинку готовий вести перемовини щодо передачі майна на баланс обласного Управління культури. Минулого тижня Машницький дав номер телефону посередника Єгозаряна Світлані Думинській - начальниці цього управління. 

Аби будинок Поліни Райко зберігся та підтримувався з боку держави, йому потрібно надати статус об’єкта культурної спадщини. Як розгортатимуться події навколо незвичайної садиби художниці-наївістки - у наступних статтях «Вгору».