Брчко, або Чому не можна допустити федералізації України

Ласкаво прошу до найабсурдніше організованої держави Європи – Боснії і Герцеговини. Тут три президенти, обрані за етнічною ознакою, понад десяток прем’єр-міністрів та близько сотні міністрів, адміністративні одиниці називаються кантонами, а валюта – конвертованою маркою.

Мир досягнуто, примирення – ні

Адміністративно-територіальний устрій Боснії і Герцеговини та аспекти життєдіяльності країни чітко регламентуються підписаними у 1995 році Дейтонськими угодами, що поклали край жорстокій боснійській війні. Що б хто не говорив, але ці документи забезпечили найважливіший результат – припинення кровопролиття; у той момент ішлося насамперед про тимчасову організацію інститутів влади, передбачалося, що з роками громадяни та політичні еліти Боснії прийдуть до консенсусу у питанні державного устрою. З того часу спливло понад 20 років, але компромісу й близько не видно – навпаки, молода держава опинилися в стані клінчу, коли суб’єкти федерації навзаєм блокують ініціативи іншої сторони, унеможливлюючи таким чином не лише розвиток, а й нормальне функціонування влади.

Мапа Боснії і Герцеговини

Як відомо, Боснія і Герцеговина, що лише в півтора рази більша за Одеську область, складається з переважно мусульмансько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини (10 кантонів, у кожному з яких є свій уряд і прем’єр-міністр) і здебільшого сербської Республіки Сербської. У країні є три президенти, обрані від мусульманської, хорватської та сербської спільнот (це обмежує право інших національностей бути обраними і суперечить засадам демократії), що створюють тріумвірат Президіуму та змінюють одне одного на посаді кожні 8 місяців. Крім цього, у державі є ще Верховний представник щодо Боснії і Герцеговини, якого призначають країни-гаранти Дейтонських угод, і який має мандат ООН; де-факто і де-юре цей міжнародний посадовець-наглядач має більше влади і повноважень, ніж обрані на демократичних виборах місцеві політики.

Словом, можна впевнено сказати, що у Боснії і Герцеговині кількість міністрів і високопосадовців на тисячу населення зашкалює. Проте, як і можна було сподіватися, таке засилля бюрократії аж ніяк не йде на користь країні – вона залишається однією з найбідніших держав континенту. До внутрішнього порозуміння також далеко – етнічні спільноти замкнуті у своїх власноруч створених ґеттах, читають свої газети і голосують за свої партії, власних злочинів намагаються не згадувати, зате інших звинувачують на кожному кроці. Додає напруги ще й політика одіозного лідера Республіки Сербської Мілорада Додіка, який весь час маніпулює загрозою сепаратизму.

Дістрікт Брчко

Я приїхав у Боснію з дослідницькою метою – поглянути, як функціонує ця держава, порозмовляти з пересічними громадянами й експертами, пошукати підвалини кордонів, що прокладені передусім в людських головах. На кожному кроці тут можна знайти сліди минулої війни, невидима лінія адміністративного поділу стає інструментом політики завдяки білбордам «Ласкаво просимо в Республіку Сербську», а регламентований Дейтонськими угодами етнічний поділ видно в найменших деталях – наприклад, навіть напис на пачці цигарок дублюється трьома мовами.

Одним із найважливіших пунктів моєї мандрівки був дістрікт Брчко (саме так він правильно називається) – де-факто, ще один окремий суб’єкт Боснії і Герцеговини. Якщо придивитися до карти, може скластися враження, що Республіка Сербська наче клешнями велетенського краба огортає Федерацію Боснії і Герцеговини; там, де у цього краба мала б бути голова – і знаходиться Брчко. Офіційно дістрікт є одночасно частиною і Федерації Боснії і Герцеговини, і Республіки Сербської, на ділі ж це – третій суб’єкт Боснії і Герцеговини, що має свою владу і навіть (даруйте тавтології, але так уже сформовано цю державу) Верховного представника в Брчко Верховного Представника щодо Боснії і Герцеговини. Як бачите, за саме лишень вивчення структури устрою й влади цієї країни можна давати диплом фахівця з міжнародного права, настільки все тут заплутано й нелогічно. І неефективно, що найгірше.

Урок для України

Досвід Боснії і Герцеговини критично важливий для нашої країни, адже деякі міжнародні партнери наполегливо пропонують Україні прийняти федеративний устрій як один із кроків для реінтеграції Донбасу. У свій час Дейтонські угоди були безумовно позитивним етапом виходу із затяжної кризи й війни, але з роками вони перетворили Боснію і Герцеговину на забюрократизовану й конфліктну державу, яка самотужки навіть не має змоги ухвалити зміни до власної Конституції. Сьогодні у Заходу є значно актуальніші проблеми, тому Боснія фактично покинута напризволяще – без інвестицій, реальної незалежності і бодай якихось перспектив. Дуже хотілося б, що і ми не потрапили в подібну пастку.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода