Армія-2019: п'ять життєво важливих змін

Про головні нововведення в українській армії.

1. Кадрова політика

Наше суспільство не має готових усталених моделей самоорганізації. Державні структури, і армія в тому числі, будуються за принципом «радянського колгоспу». Цей колгосп характеризується, зокрема, таким: до структури набирають людей з найрізноманітнішою мотивацією, без професійного відбору. Частина людей у цих умовах проявляє себе і зростає всупереч обставинам, частина — є баластом і підриває дієздатність зсередини. Але ставлення і до тих і до інших у «колгоспі» однакове — «зрівнялівка». І кар'єру і ті й інші роблять однаково успішно. Немає традицій, немає принципів, немає інституцій, немає корпоративної етики. Відтак якість відбору і професіоналізація «колгоспу» критично залежить від особи «голови колгоспу», від волі й інтелекту керівника.

Неможливо розвивати армію, якщо її керівники не мають авторитету і не спроможні впровадити стандарти НАТО через відсутність мотивації опановувати нове.

Неможливо створювати колектив та офіцерський корпус, якщо просування по службі пов'язується в деяких випадках із корупцією та особистими зв'язками, а не з професійними заслугами. Неможливо зберігати авторитет, якщо в комбриги призначають алкоголіків або просто дуже обмежених людей, які не відповідають своїй посаді.

Нинішнє керівництво армії склалося в результаті десятків років негативної селекції, розвалу армії, і змінити свою психологію вони не зможуть. В армії, як ніде, моральна складова має ключове значення, і, як ніде, саме в армії є відома й перевірена у справі цілком достатня кількість вольових і грамотних людей, щоб негайно заповнити всі ключові керівні пости. За час війни склалася нова військова еліта, якій треба дати дорогу до вищих посад.

Прогрес в армії неможливий без відсторонення від влади клану Муженка—Назарова. Причетність військового керівництва до проявів службової недбалості доведена і рішеннями суду, і розслідуваннями військової прокуратури, які до суду не дійшли тільки через тиск президента на правоохоронні органи. Але поруч із некомпетентними командирами в армії з'явилися справжні військові лідери.

В Україні виріс цілий ряд професійних воєначальників, які стали золотим фондом нації і держави, є військові частини, з яких не тікають, а, навпаки, куди люди постійно приходять на контракт, і саме такі лідери мають зростати далі у званнях і посадах. Це і є головна реформа.

2. Концепція і планування

Чинна організаційна модель Збройних сил і Нацгвардії є осколком радянської концепції 1970-х років — підготовки до глобальної війни із застосуванням зброї масового ураження й тотальною мобілізацією держави. Яка була тоталітарною, однопартійною, з повним запереченням прав людини, де головною мотивацією були страх і дисципліна в суспільстві. Немає вже ні тієї епохи, ні тієї держави, ні тієї армії, ні того суспільства. Настав час змінювати модель. Реформа армії Ізраїлю розпочалася з концепції Хаіма Ласкова.

Якою має бути ця модель? Треба визначити характер сучасної війни, які потенційні загрози нам доведеться відбивати. І описати, які дії армії мають бути в умовах локальної війни низької інтенсивності, яку ми ведемо, і які потенційні ризики нам загрожують. Вочевидь, Україні потрібна стратегія стримування агресора спричиненням йому неприйнятних втрат, застосуванням непрямих методів, пошуком уразливих місць з метою завдати йому максимальних збитків. Технічній і матеріальній перевазі Росії треба протиставити сильну сторону України — а це якісна перевага особового складу, мотивація та інтелект бійців.

Радянському принципу «війна без втрат не буває», яким наші воєначальники радянської школи досі виправдовують високі бойові й небойові втрати в багатьох операціях, треба протиставити дбайливе ставлення до людей, цінність життя кожного бійця, який має довіряти своєму колективу і своїм командирам.

Концепція визначає мету і модель дій, модель дій визначає завдання й форму реалізації. Потім на основі концепції створюються програма розвитку армії і програма розвитку озброєння, інші програми забезпечення національної безпеки й оборони. На основі програм формулюється стратегія, далі — організаційно-штатна структура, далі — програма відбору особового складу, далі — програма підготовки, далі — матеріальне забезпечення, і нарешті — озброєння.

Впровадження стандартів НАТО слід розпочинати зі зміни структури й процедур управління прямо зараз. Стандарти НАТО треба розпочинати з самих генералів, які насправді не бажають змінювати своїх звичних совкових методів «ручного» управління. Армія НАТО відрізняється від української саме тим, що в ній кар'єра військового не залежить від самодурства й свавілля начальника, тим, що некомпетентність карається, що командири зростають в умовах жорсткої професійної конкуренції, а не залежать від зв'язків і знайомства з начальником, кумівства й хабарів. У НАТО працюють система та інституції. Впровадження процедур НАТО зверху й стане початком справжніх реформ у ЗСУ й НГУ і припинить імітацію та «показуху».

Планування має точно визначити цілі й завдання всіх компонентів — ЗСУ, НГУ, СБУ, ДПСУ, НПУ — в захисті країни, розмежувати повноваження та зони відповідальності, усунути дублювання функцій.

Необхідна розробка нової організаційно-штатної структури армії, яка відповідала б сучасним умовам.

Кадрові війська, територіальний резерв 1-ї черги, резерв 2-ї черги, військовослужбовці строкової служби, навчальні та інструкторські частини, проведення початкового військового вишколу, недержавні громадські організації військової спрямованості — усе це має бути пов'язане в єдину систему. Метою якої є головне — забезпечення постійної комплектності та постійної готовності кадрових бригад, які виконують бойові завдання; підвищення професійного рівня військовослужбовців, резервістів, призовників та інструкторів.

3. Кадровий стрижень

Зберегти в армії кадровий стрижень — військовослужбовців, які здобули унікальний бойовий досвід у 2014–2015 роках, і оптимізувати порядок несення служби.

Нинішня організація служби в армії, заснована на старих радянських порядках внутрішньої служби та книжці генерала Уразова, — це вбивство армії. Служба в пункті постійної дислокації відповідає совковому розумінню радянських вождів 1950–1960-х років і була створена для радянської мобілізованої армії та малограмотних призовників. Але для сучасної професійної армії, яка потребує залучення високоінтелектуальних і мотивованих воїнів, усе це не годиться.

Потрібно негайного скасувати статут внутрішньої служби й усю пов'язану з ним бюрократію, усю радянську «уставщину», замінити її тимчасовими порядками організації служби, які були б розроблені найкращими командирами частин ЗСУ, а не замшілими бюрократами з керівництва ГШ.

Потрібно  звільнити командирів від необхідності нидіти  над  паперами  цілодобово, командири мають бути зосереджені на бойовому управлінні та  роботі з особовим складом. Оцінка компетентності командирів має будуватися виключно під час ведення бойових дій або під час двосторонніх навчань із елементом імпровізації й ініціативи, щоб  командири  заохочувалися самостійно мислити, а не були націлені  на  «показуху» та перевірку бирочок на речах. Головним елементом перевірки має стати боєготовність і боєздатність, а відповідати за документи мусять  уповноважені клерки. Система перевірок та інспектування потребує повного перегляду.

Паперообіг мають  виконувати  штаби з достатньою кількістю персоналу, це сержантам належить  складати папірці, а не полковникам. Армія повинна  перейти з паперового документообігу на електронний,   час позбавити командирів   купи совкових журналів обліку.

Організація служби та  особистого часу військовослужбовця контрактної служби має  передбачати обов'язкове виділення достатньо  часу на його самопідготовку і навчання, на особисте й сімейне життя, на відновлення та відпочинок. Військовослужбовець — не робсила, а бойова одиниця, особистість.

Армія має бути школою самовдосконалення і саморозвитку людини, треба заохочувати професійне зростання. У Силах спеціальних операцій за проходження курсу підготовки інструктора впроваджено надбавки, — такі самі надбавки за професійне зростання мають отримувати  всі військовослужбовці.

Матеріальне забезпечення в армії слід насамперед спрямувати  на військовослужбовців, які виконують завдання у складі бойових бригад і піддаються  найвищому  психоемоційному  навантаженню. Недопустимий    нинішній стан справ, коли забезпечення та  умови служби для офіцерів тилових структур, навчальних і адміністративних установ за багатьма показниками кращі, ніж для командирів, які служать  на фронті. У професійній армії совкова «зрівнялівка» недопустима.

Соціальне забезпечення військовослужбовців та членів їхніх родин — одна з базових основ сучасної професійної армії. Щоб стимулювати професіоналів укладати  довгострокові контракти, держава зобов'язана впровадити новий, розширений соціальних пакет пільг, який має бути наданий спочатку безпосереднім учасникам бойових дій, а потім — і решті  категорій.

Армія має воювати комплектними частинами, щоб на діючих військовослужбовців покладалося адекватне навантаження. Нинішня практика розгортання великої кількості некомплектних військових частин —  підходить лише  для мобілізованої армії  і повністю суперечить смислові й завданням армії професійної. Утримання на 250 тисяч військовослужбовців понад  1500 військових частин, створення складного й непотрібного багатоланкового управлінського ланцюжка сприяє зростанню бюрократичного й адміністративного апарату на шкоду забезпеченню та комплектності бойових бригад. Потрібне різке зменшення  кількості військових частин, забезпечення нормальних умов служби та  комплектності бойових бригад, які  несуть основне навантаження під час війни.

4. Бюджет

Держава виділяє колосальні кошти на розвиток армії, і стало очевидно, що до управління такими коштами та їх розподілу необхідно підходити на вищому  професійному рівні. Саме для планування бюджету ЗСУ, НГУ, ДПСУ, МО необхідно насамперед залучати радників НАТО. Саме в цьому Україні найбільше потрібні професійні консультації та експертні думки, впровадження закордонного досвіду.

Правильне бюджетування — основа професійного менеджменту, і тепер, коли держава в надзвичайно  тяжких умовах виділила на військові та  воєнізовані структури понад 5 млрд дол. у бюджеті 2019 року, це стало найгострішою управлінською проблемою.

Україна вже зараз виділяє вдосталь  ресурсів, щоб уже сьогодні проводити рішучу реформу армії.

Принцип цієї реформи треба змінити, — основою бюджетного планування має стати бюджет солдата. Воїн і його бюджет — ось основа планування, а не залишковий принцип.

Визначте повний бюджет забезпечення солдата, визначте бюджет його підрозділу, забезпечення  бойової підготовки, виконання бойових і службових завдань, — і тоді зразу стане зрозуміло, яку армію ми можемо утримувати, як слід оптимізувати ресурси, які завдання армія може й повинна  виконувати в нинішніх умовах. У військовому мистецтві відоме поняття «туман війни», коли мають на увазі невідомість дій противника. Але в Україні головна проблема в тому, що «туман війни» приховує від очей керівництва країни нашу власну армію. Саме відсутність правильного бюджетування породжує багато неправильних концепцій, що їх  просувають неграмотні генерали й командувачі, коли бездумно створюються десятки нових військових частин і установ, не забезпечених ресурсами: вони не потрібні для обороноздатності  і є просто пилососами для викачування бюджетних коштів на шкоду діючим бойовим бригадам.

5. Практика ведення війни

Нинішня стратегія застосування армії в ООС — це, по суті, поліцейська операція. Незважаючи на те, що умови Мінських угод дозволяють застосування зброї калібром менше 82 мм, незважаючи на те, що на фронті ведеться снайперська війна, війна малих груп піхоти, застосовуються керовані ракети, важке піхотне озброєння, — концепції бойового застосування військ у цих умовах немає.

Головним завданням армії політичне керівництво країни поставило виконання Мінських угод. І це сприйнято як максимальне згортання бойових дій, заборона на ведення вогню по противнику, максимальне обмеження на видачу боєприпасів, повне припинення спланованих операцій, спрямованих на знищення вузлів опору противника.

Армія під час війни, навіть в умовах Мінських обмежень, може й повинна бити ворога.

Навіть правильне застосування дозволених засобів боротьби могло б на порядок збільшити втрати ворога. Адже найслабшим місцем російських окупаційних військ є гостра нестача особового складу. Завдати  максимальних втрат ворогу — насамперед означає зменшити   наші власні втрати  від російських обстрілів і посилити  наші дипломатичні позиції на переговорах. Не йдеться про наступ, про застосування важкого озброєння, — але ворога треба системно бити тими засобами, котрі дозволені, а не сподіватися на міфічних «миротворців», які не прийдуть доти, доки в Путіна не виникне дефіцит солдатів, готових ризикувати своєю головою в окопах Донбасу. Війна — головний мотиватор  для залучення в армію боєздатних добровольців, для професійного зростання командирів, для вдосконалення систем озброєння, для зростання патріотизму в суспільстві. Армія повинна  боротися за нашу свободу, — і ця стратегія під час війни є ключовою.