Андрій Мандзій: Сусід дядя Коля, у 2015-му допомагав мені робити сани, а зараз із сином на війні

Український олімпієць із Тернопільської області, який зробив сани для виступів у Пхьончхані власними руками, розповів, чому українська збірна із санного спорту розділена на два табори, про тренерів, які не здатні навіть передати інформації про проходження траси, заробітки простого українського спортсмена та різницю між російськими і корейськими Іграми.

Андрію, під час включень із Пхьончхана представники санкарської збірної України Олександр Оболончик, Олена Шхумова говорили, що команда розділена на два табори. Що вони мали на увазі?

Зі Шхумової все й почалося. Олена здобула олімпійську ліцензію. Але ліцензії в нашому виді спорту не іменні. Держава може обирати, кого відправляти на Олімпіаду, серед спортсменів, які виконали квоту, тобто набрали певну кількість очок. Міжнародна Федерація за рахунок квотних місць може підтягнути один екіпаж. На той час ліцензії не мала наша двійка. Тож Шхумова здобула ліцензію і собі, і двійці. Але в останній момент тренери вирішили Олену на Олімпіаду не брати. Мовляв, вона нестабільна, постійно падає. Тому по єдиній жіночій квоті поїде слабша, але стабільніша (Олена Стецків – "24"). Однак Шхумовій про це відкрито ніхто не говорив, з нею вчинили підло.

То був перший чинник. Розкол поглибився після того, як таким же вольовим рішенням замість найсильнішої двійки Оболончик/Захарків вирішили відправили молодших спортсменів, які не виграли в Олександра і Романа жодного разу, зокрема під час старту на олімпійській трасі в Пхьончхані. Це за умови, що напередодні тренери нам сказали, що на Олімпіаду поїдуть ті, хто буде сильнішим у корейському жолобі. Там сильнішими були і Шхумова, і Оболончик з Захарківим. Але тренери забули про свої слова. Врешті, у випадку з двійками зійшлися на тому, що учасників Олімпіади визначать перші в новому році етапи Кубка світу. При цьому в Оболончика із Захарківим забрали нові сани і віддали їх конкурентам – Романові Радченкову та Орестові Соботі. Сашко з Романом змушені були змагатися на стареньких санях, але перемогли конкурентів навіть при цьому. Малі просто не доїжджали до фінішу – билися, падали, їхали "боком-раком".

Українські санкарі на Олімпіаді-2018 у Пхьончхані

Мікроклімат в команді був справді жахливим

Правильно вважати, що причина такого ставлення полягає в тому, що Орест Собота – син колишнього президента Федерації санного спорту?

Так. Можливо, Оболончик з Захарківим другого шансу не отримали б взагалі, але їхню позицію відстояли тренери і функціонери з Тернопілля, яке представляє Олександр. Так чи інакше, забирати сани – то нонсенс. Такого немає ніде в світі. Сани обкатуються мінімум сезон. Мікроклімат в команді був справді жахливим. Підтримки від тренерів ми не відчували жодної. Коли їхав погано, на фініші з тобою розмовляли так, немов провалився навмисне.

Не влаштовувала мене й сама якість тренувань. Приходиш у спортзал, а тобі кажуть: "Знаєш, що робити? Йди роби". Це тренерський штаб збірної. І так впродовж усього місяця зборів у Кременці, впродовж усього літа. Приблизний план через електронну пошту складали з моїм особистим тренером Василем Казьмируком, який знаходився у Кременці. Йому бракує досвіду, але навіть при цьому користі було більше, ніж від керівництва збірної.

Українська команда санкарів на Олімпіаді-2018, за словами Мандзія, була обділена тренерською увагою, під час невдалих виступів зі спортсменами розмовляли зневажливо

На самій Олімпіаді інформацію по проходженню траси тренери давали, але мені її було недостатньо. Я не міг зрозуміти, що вони мають на увазі. Добре, хоч на планшети знімали. При перегляді отримував потрібну інформацію сам. Мені сподобалося, як про нинішній тренерський штаб сказала Наталія Якушенко:

Під час недавніх слухань у Міністерстві молоді та спорту можливі зміни на тренерському містку обговорювалися?

Наразі ні. Тренерів мають заслуховувати окремо, 29 березня.

Андрію, давайте поговоримо саме про вас. Повернемося до історії, яка зробила вас знаменитим не лише в Україні – про сани, власноруч зроблені в гаражі. Звідки такі таланти?

Перша моя освіта – механік. Якщо точніше, то у лісо-технічному коледжі навчався за спеціальністю "Експлуатація і ремонт обладнання лісового комплексу". Втім, то ази. Виготовляти сани мене навчив тренер Якушенко і Лудан Валентин Папіровий. Він виготовляв одні з найшвидших саней у світі. Недарма Лілія Лудан була двічі шостою на Олімпіадах, а Наталія Якушенко – бронзовою призеркою чемпіонату світу. Шкода, звичайно, що досвід Валентина Семеновича зараз нашою командою не використовується. Але нічого не поробиш. Коли прийшли львівські тренери, Папіровий пішов.

А у вас було побоювання залишитися поза спортом?

Дивився на речі реалістично. Зустріч з міністром приємно здивувала. А до того вже були думки, щоб завершувати кар'єру та їхати працювати за кордон. В Україні заробляти складно. А за кордоном важко знайти роботу в спорті. Хоча на сайті Міжнародної федерації санного спорту й є розділ "job". Там повідомляється, що в пошуках тренера перебувають канадська і французька збірні. Але й вимоги там відповідні.

Якими мовами, крім української володієте?

Англійською.

Виходиш у Сочі на парковку – там багнюка, скрізь недобудови

Наразі санний спорт – ваш єдиний заробіток?

Так. На щось інше бракує часу. Оклад члена національної збірної зараз складає 6500-7000 гривень. У зимовий період під час виїздів виділяють добові. Щоправда, цієї зими я в олімпійську програму не потрапив, а тому на окремих етапах Кубка світу харчувався за власний кошт. Утім, завдяки тому, що здобув олімпійську ліцензію, національна Федерація пообіцяла повернути витрати на добові і харчування. Також після Олімпіади виділили щомісячну стипендію розміром 3000 гривень від Тернопільської області.

Олімпіади – це найкраще, що було в житті?

У спортивному – точно. З Іграми не порівняється жоден чемпіонат світу чи Європи. Де б він не відбувався. Атмосфера інша, настрій постійно піднесений. Єдиний відносний недолік Пхьончхана – там було аж занадто холодно, близько -20. Знайомий італієць влучно охарактеризував ці Ігри не зимовими, а полярними. Врахуйте також, що олімпійські об'єкти розташовані неподалік від моря. В поєднанні з морським вітром холод було переносити ще важче. Але то дрібниці.

Коли виникав вільний час, нікуди не їздив, гуляв територією олімпійського селища. Вона доволі простора. Крім того, можна було порозважатися в ігровій залі. Також для спортсменів були обладнані масажні крісла. В будь-який час можна було відвідати масаж, позайматися в тренажерному залі. До речі, зали для нас – теж екзотика. Під час зборів маємо доступ до них лише коли тренуємося в Латвії. Та й то тільки тому, що живемо у спортінтернаті. Форму підтримували пробіжками і віджиманнями на вулиці.

Зі змагань з інших видів спорту у Пхьончхані зумів вирватися лише на скелетон, щоб підтримати Влада Гераскевича. Часу на це майже не було. Власне, з представниками інших видів спорту пересікалися рідко навіть у селищі. Наше житло представляло собою щось на кшталт трикімнатної квартири. В одній жили ми з Дукачем, у другій – тренери, в третій – хлопці з двійки. Так ми між собою в основному й спілкувалися. Могли по дорозі в їдальню зустріти, скажімо, Віту Семеренко. Поки йшли, то трохи розмовляли.

Мушу сказати, що до цієї Олімпіади в Україні була надзвичайно велика увага. Відчував, що за нами стежить вся країна. Це надихає. Перед Сочі-2014, під час і після тих Ігор якогось ажіотажу навколо нас взагалі не було. Дав одне чи два інтерв'ю. Все. Спеціально підмітив, що то не лише до санкарів була така невелика увага. Але це зрозуміло. В нас була Революція, людям було не до спорту.

Та й загалом у Кореї мені сподобалося більше. Там був порядок. Виходиш у Сочі на парковку – там багнюка, постійно виднілися недобудови. В Пхьончхані з інфраструктурою все було ідеально.

Інфраструктура Олімпійських ігор у Сочі відверто "кульгала". Багнюка та недобудови створювали неприємний антураж, розповідає Мандзій

Під час сочинської Олімпіади був пік революційних подій на Майдані у Києві. Гірськолижниця Богдана Мацьоцька навіть знялася на знак протесту зі змагань.

Я про це не знав. Пригадую, що постійно був у Сочі на нервах. Усі сиділи в телефонах, у комп’ютерах, стежили за тим, що відбувається вдома. Потім дізнався, що був у ті дні на Майдані мій сусід, дядя Коля. До речі, у 2015-му, коли розпочинав займатися своїми саньми, дядя Коля, тесля за спеціальністю, мені дуже допоміг. То поки не пішов разом зі своїм молодшим сином добровольцями на війну. Торік мені допомагав розробляти сани уже старший син дяді Колі, теж тесля.