Здійснити неможливе: як один лікар реанімував усю торакальну хірургію Херсонщини

Після проходження інтернатури із загальної хірургії в невідкладній хірургії Медсанчастини ХБК я з 1 серпня 1982 року перейшов до обласного тубдиспансеру, відділу торакальної хірургії, - згадує Олександр Сташенко. - На той час там налічувалося 80 ліжкомісць, працювало близько сімдесяти співробітників, тобто це було велике і серйозне відділення. Ми займалися хірургією туберкульозу, онкологією, наслідками травмувань грудної клітини, вродженими та іншими патологіями легень. Загалом виконували близько 300 операцій на рік. Відділення було одним з кращих у колишньому СРСР.

Мій учитель і завідувач відділення Херсонського обласного протитуберкульозного диспансеру Роман Йосипович Плішко був чудовим хірургом і людиною високого інтелекту, - розповідає пан Олександр. - Він одним із перших у СРСР почав робити реконструктивно-пластичні операції при раку легень та доброякісних пухлинах на легенях. Тоді, у 1979 році у всьому світі тільки починали освоювати таку методику. Суть операції в тому, що відтинається легеня, головний бронх від трахеї, прибирається уражена частина легені і все встановлюється на місце. Все дуже складно. В інших регіонах, країнах та частинах світу на той час просто видаляли легеню. А ці операції дозволяли зберегти частину цього органу. Розвивалася хірургія туберкульозу, онкології. Загалом торакальна хірургія була на дуже високому рівні. 

Ми мали дуже багато ідей. Команда лікарів для їх втілення була, у нас працювали дуже сильні хірурги. Проте не вистачало економічного забезпечення і в цьому полягала наша проблема. 

Тим часом у світі розвивалися усі можливі технології, зокрема, цифрові, високотехнологічна хірургія. Це й ендоскопічна хірургія, і технологічно все, що з цим пов'язане в передових країнах. Я про все знав, слідкував за цим, але реалізувати новітні технології можливості не було.  

І от якось наприкінці 90-х років минулого століття доля звела мене з Аллою Миколаївною Тютюнник, президентом Благодійної організації “Фонд милосердя та здоров'я”.  Я лікував її маму, яка була в дуже тяжкому стані. Алла Миколаївна робила все, що могла, я зі свого боку  також. Ми “витягли” хвору, врятували її. Але ще під час лікування та моїх добових чергувань ми  з Аллою Тютюнник цілими ночами сиділи і говорили про все. Зокрема, як вийти з цієї “ями”, у якій опинилося відділення.

Коли я став завідувачем, то приїхав до Алли Миколаївни і сказав: “Давайте будемо щось робити, аби залучати благодійні кошти для розвитку торакальної хірургії”. І ми з нею розробили проєкт, який називався “Добра справа”. Різними шляхами почали шукати кошти для розвитку торакальної хірургії. А в нас тоді практично не залишилося нічого: ні інструментарію, ні зшивальних апаратів, словом, було дуже важко. Але багато в чому, завдячуючи матеріальній підтримці з боку Фонду милосердя та здоров'я, ми все ж почали розвиватися.

Алла Миколаївна знайшла кошти на моє навчання у Казані у видатного професора Євгена Йосиповича Сігала. Та навчання навчанням, а щоб застосувати отримані знання на практиці, необхідно мати обладнання. І, знову ж таки, завдяки Фонду милосердя та здоров'я це обладнання було придбане. Процес супроводжувався чималими труднощами. Ми частинами купували всю ендоскопічну техніку, цей дорогий інструментарій. Я в Казані познайомився з виробником інструментарію, вони нам давали його з великими знижками, під великі відтермінування платежів. Не дивлячись на всі проблемні моменти, ми все ж зрушили з місця.

Першим в Україні почав робити відеоторакоскопічні операції при туберкульозі, та одним з перших при онкології, при травмах грудної клітини, при різноманітних специфічних ситуаціях, - розповідає лікар, - Раніше такі технології не застосовувалися при туберкульозі. Я подумав, а чому б не спробувати? Так почав застосовувати відеоторакоскопію, тобто робити операції без великих розрізів. 

Серед унікальних випадків - рак легені, коли пухлина вростала в серце. Спільно з кардіохірургами ми видалили легеню з частиною серця. Операція була виконана на зупиненому серці. А потім вже проводилася пластика. На цю операцію спеціально прибув кардіохірург з Одеси, а сам він з Санкт-Петербурга. Також у ній брали участь кардіохірурги Херсонської обласної лікарні, зокрема, завідувач відділення серцево-судинної хірургії Херсонської обласної лікарні Юрій Спірін. Ми досягли відмінного результату. Після того випадку зробили вже кілька подібних вдалих операцій. 

Тоді це робили лише в Москві та у Києві і більше ніде, - говорить Олександр Далієвич. - Суть у тому, що легені відтинаються від дихальних шляхів, перетинається трахея, прибирається пошкоджена ділянка і після зшивання відновлюється прохідність дихальних шляхів. Завдяки високій майстерності анестезіолога і маючи високотехнологічні та технічні можливості, операції були і є успішними. 

У світі вважається, що коли у відділенні більше ніж 70% операцій виконується ендоскопічно, то це найвищий рівень професійності. А в нас якраз проводиться більш як 70%. Кожна операція по-своєму унікальна. Відеоторакоскопічно вже давно безліч операцій робиться без великих розрізів, з відмінними результатами.

Завдяки Фонду я і мої лікарі могли проходити навчання в дуже серйозних клініках колишнього СНД. Зокрема, у Москві, Санкт-Петербурзі, в Мінську у видатного хірурга Володимира Васильовича Жаркова, у Краснодарі в академіка Володимира Порханова.

Також переймали досвід у польських лікарів. Зокрема, у клініці Вроцлава, колишнього Бреслау, де працював відомий професор Мікуліч-Радецький. Тут у 1903 році він першим у світі виконав торакальну операцію з хорошим результатом. 

А в нас уже навчалися хірурги з Івано-Франківська, Львова, Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Сімферополя, Києва. По кілька тижнів вони жили у мене вдома. Чомусь ми вчилися також і в одеситів, а одесити в нас. 

Таким чином ми вийшли на всесвітній рівень, - продовжує Олександр Сташенко, -  наші доповіді та наукові роботи публікувалися у Бельгії, Німеччині, Польщі, Туреччині, Росії, Японії. Я особисто був у Японії, виступав там з доповідями на Всесвітньому конгресі. Так, завдяки роботі нашої команди та співпраці з Фондом милосердя і здоров'я, ми зробили великий прорив.

Тож мені довелося перейти працювати до Херсонського обласного онкологічного диспансеру, - розповідає Олександр Сташенко. - Але розвиток продовжився. Ми почали займатися хірургією щитоподібної залози, голови і шиї. Коли я пішов з тубдиспансеру, то залишив там команду досвідчених лікарів. В онкологічний диспансер разом зі мною перейшли лише двоє моїх учнів - Олександр Сірик та Роман Цапів. До речі, обидва і зараз продовжують оперувати на високому рівні, а Олександр Сірик сьогодні очолює відділення торакальної хірургії онкодиспансеру.