Пригоди у пошуках незадоволених
Під час першого знайомства з мешканцями Присиваської ОТГ ми почули чимало схвальних відгуків про те, як змінюється життя в селах після об’єднання. Утім, іноді в розмовах проскакувало, що, звісно, усім не догодиш. Але чим саме «не догодиш», люди не пояснювали, просто відмахувалися, як від зайвого подразника.
Але це інтригувало ще більше. Тож під час другого візиту до громади ми вирішили пройтися сільськими вулицями та пошукати незадоволених мешканців.
Місцеві «переселенці»
Потрапити в Григорівці на вулицю, паралельну до центральної, виявилося непросто: розталий сніг розквасив дорогу, яка всуціль укрилася багнюкою. І спочатку здалося, що туди й не дістанешся. Та ми не відступалися. Людей зовсім не було видно, ніхто не виходив із будинків, хоча на появу чужинців дзвінко відреагували собаки. Але минуло декілька хвилин і позаду пролунало: «А ви хто такі, чого тут ходите та видивляєтеся?!»
Виявляється, сусідка побачила, що хтось фотографує її качок. Але сама вийти з-за паркану побоялася, тож попросила пані Оксану, що мешкає через двір. А згодом і сусідка приєдналася до нашої розмови, та й інші люди розговорилися.
Першими на вулиці Урожайній нас зустріли дворові мешканці.
Похвалилися, що вперше за останні роки в селі почали наводити лад, життя стало покращуватися. Як приклад - закупили універсальний трактор, яким можна й траву косити, і траншеї копати, і вантажі тягати:
- От коли замело, то в Чаплинці проїхати стало неможливо, а у нас, по всій громаді, усе було розчищено. Голова (голова Присиваської ОТГ Сергій Кліщевський) разом із братом усю ніч працювали, на тому тракторі самі дороги та вулиці від снігу розчищали, - розповідають люди. - А коли, не дай Боже, хтось помирає, той трактор від громади безкоштовно виділяють могилку викопати. І лікаря гарного запопали: молодий хлопець, років 25, та дуже тямущий. Хату йому від сільради купили, щоб тут одружився та осів. Свята цікаві організують. А ще скоро свій музей відкривати будемо. Є у нас місцевий хлопець, який захоплюється історією краю, археологією. Він познаходив на косі Сиваша, де, кажуть, були прадавні стоянки, багато різних раритетів. Раніше до нього додому ходили подивитися, тепер він усе це громаді подарував.
На наше питання, а що ж «не так», чим люди незадоволені, співрозмовниці глибоко замислилися. Щоб хтось був дуже чимось незадоволеним - того не чули. Припустили, можуть бути незадоволеними колишні голови сільрад, бо тепер вони старости й повноважень мають менше. А якщо про себе говорити, то чекають-не дочекаються, коли ж дорогу до їх будинків відремонтують:
- Ми в Григорівці - місцеві переселенці. Тільки не сьогоднішні, з АТО чи Криму, а ще радянські. Коли після війни створювали Херсонську область, то в селах будували цілі нові вулиці, асфальтували їх, та надавали будинки всім, хто погодиться сюди переїхати з Західної України працювати в степах. І наша вулиця Урожайна теж так з’явилася. Наше покоління вже тут народилося, а батьки - переселилися з Хмельниччини. Поки колгосп був, дороги ремонтували. Але після розвалу нічого вже не робилося. Скільки років своїх дітей «на горбу» до садку та до школи виносили. Усі в туфлях ходять, а ми - у гумових чоботях. А зараз дивимося, дороги вже почали ремонтувати, тож тепер «насідаємо» на голову, щоб і нам зробили, щоб наші діти своїх дітей не тягали на спинах.
Залишки котельної Будинку культури теж поки що чекають на ремонт.
«Не бачите нічого дивного?»
На іншій вулиці чоловік, побачивши фотоапарат, одразу вийшов зі двору та запитав: «Ви що, кіно знімаєте?» Коли ж йому пояснили, що приїхали з Херсона, з редакції «Вгору», цікавимось, які зміни відбуваються, тут же спитав: «А ви що, невже не бачите тут нічого дивного? Не бачите, що тут підозріло чисто стало, ніякого сміття ніде немає?»
Чоловік пояснив: владу захопила банда, тому й наводять порядки, аби людям «очі замилити», а самі тим часом гроші розкрадають. Раніше бюджет малий був, тож крали мало. А тепер об’єдналися, коштів стало набагато більше, тож ще більше їх дерибанять. Він давно з цими бандами бореться. Почав, ще коли в районі зрошувальну систему викопували та крали, навіть хотів стати юристом, але йому - «ходу не дають, бо лікувався в психлікарні».
Битий шлях предків
А ще місцеві у побуті використовують переважно старі назви сіл, а не сьогоднішні, бо, кажуть, їх зручніше вимовляти. І бувають смішні випадки, коли мандрівникам намагаються пояснити, як далі їхати, та за звичкою старі назви сіл згадують. Наприклад, Джайпа - це Строганівка, а Першоконстянтинівка - Чокрак, Мало-Чокрак. Говорять, що це назви від ногайців, і що тут досі є залишки їх поселень.
А ще кажуть, що й сьогодні часто користуються не офіційною трасою, а тим самим шляхом, яким у давнину чумаки возили сіль. Бо їх села спочатку були ближче до Сиваша, бо «виросли» саме вздовж цього шляху. Краєзнавці також знайшли цьому підтвердження - у 1862 році «Таврійські відомості» описувався тракт з Мелітополя до Красноперекопська, де детально розписано відстань між кожним селом і кількість жителів кожного.
Села громади невеличкі, тож найпопулярніший місцевий транспорт - велосипед.
Та коли колгоспи з’явилися, проклали нові дороги ближче до степу, тож поступово будинки теж пересунулися ближче до «цивілізації», віддалилися від чумацького шляху. Але він і досі вцілів. За Іванівкою пролягає трохи далі, вздовж Строганівки - ближче до села, підтягується до Нововолодимирівки. По ньому можна виїхати аж на Чокрак (Першокостянтинівку), а там на тракт - до Чаплинки. Раніше люди пішки цією дорогою ходили туди на базар.
Старі люди розповідають, що чумацький шлях було поділено на власників, а на межі зазвичай була корчма. Цей власник наглядав за порядком на своєму шляху, за мажарами (возами). Коли чумаки їхали його територією, то він їх супроводжував. Бо за проїзд гроші не брав, проте йому мали залишити все, що з воза впало. Можливо, саме через те й приказка з’явилася «що з воза впало, те пропало». А якщо відпало колесо і вісь землі торкнулася - усе, чумаки могли забрати з воза тільки те, що в руках понесуть, а все інше - залишали.
Та зараз про це мало хто пам’ятає, крім місцевих. Тож тепер розробляють туристичний маршрут «Соляна дорога», причому не тільки вздовж своїх сіл, а разом із іншими громадами, щоб туристи не 1-2 дні проводили на Херсонщині, а мандрували цікавими місцями області, починаючи від Ка́м’янської Січі в Бериславському районі, через острів Козацький, Нову Каховку, Каховку - до морів, до Присиваської ОТГ та Лемурійського озера.
Клієнти не тільки для тещі
Лемурійське озеро з’явилося після аварії літака. Досі живі очевидці, тож вони розповідають, що в п’ятдесятих роках тут якось пролітав військовий літак. Що там трапилося - достеменно невідомо, але він упав. До цього часу місцевим визначним місцем був тільки Сиваш. Та коли літак впав, то в землі виникла велика вирва, згодом її заповнили ропа і грязі, що раніше не могли сягнути поверхні. Літак дістали (хоча уламки там до цього часу знаходять), а на місці його падіння з’явилося дивовижне рожеве озеро. Вода в ньому цілюща, а ще настільки солона, що пірнути нікому не вдається, тіло виштовхує - тут можна просто лежати і відпочивати на поверхні.
Мінлива природа створює кожного разу унікальні соляні конструкції. Фото надані Присиваською громадою.
${gallery:1b8444f871da9606caefb63d09b7d264}
Від Григорівки до Лемурійського озера - чотири кілометри по ґрунтовій дорозі. Але там поряд розташовані вітряки Сивашенергопрому, тож підприємство зробило грейдерування шляху, зверху путівець засипали ще щебенем, то він тепер у гарному стані.
- Я дуже вірю, що тут буде курорт, - каже наша співбесідниця пані Таміла. – По-перше, цим дуже діяльно займається голова. Він 12 років був сільським головою Григорівської сільської ради, а після об’єднання обраний головою громади. І він ще у 2006 році разом із місцевим підприємцем сертифікували грязі Лемурійського озера, - є великий перелік захворювань, від яких вони лікують. І голова постійно заманює до нас туристів. А розпочинав - з одної садиби. То були гості, яких він поселив у своєї тещі. Їй заплатили за гостини, наступного дня про це дізналися у селі, тож прийшли до голови «розбиратися»: ти чому тільки своєї тещі клієнтів вербуєш?! Теж захотіли так заробляти. Тепер у нас уже є більше 60 приватних зелених садиб. Але і їх тепер не вистачає, тож наші місцеві підприємці планують у цьому році будувати готель в центрі Григорівки. А ще виділена земельна ділянка для кемпінгу, мріємо про будівництво грязебальнеологічного лікувального комплексу (є вільне двоповерхове приміщення в Павлівці).
А популяризують курорт усілякими способами. Наприклад, Сергій Кліщевський від імені громади розіслав по всіх продюсерських агенціях запрошення знімати кліпи на Сиваші або на Лемурійському озері. І пообіцяв першим, хто погодиться, - безкоштовне проживання та харчування. Відгукнувся відомий українській співак Віталій Козловський. Він потім казав, що планували робити кліп на пісню «Літай» у Португалії, але це дорого, та й знімати на узбережжі океану – теж уже не новина, тож якраз шукали інші варіанти.
- Знімальну групу простіше було розмістити, але для нього хотілося знайти найкраще приміщення, - згадує голова громади. - Тож ходив, дивився, де краще. Хтось розповів, що нещодавно наші місцеві молодята гарний ремонт удома зробили. Прийшов до них, питаю, можна подивитися. Вони здивувалися: «А нащо?». - Та теж хочу ремонт зробити, то ж, може, якусь ідею підкажете... Походив по кімнатах, сподобалося. І кажу їм: «Може, ви десь у сусідів поночуєте? Зате потім всім розповідати будете, що у вас відомий співак гостював, табличку пам’ятну на стіну можна повісити»... Та на цьому «пригоди» не закінчилися. Сиваш дуже складний для зйомок. Він кожну годину - різний, вода то рожева, то - сіра, то хмари насуваються, то сонце пече, погоду передбачити - неможливо. А вони ще потрапили на той час, коли сіль якраз почала рости (ропа почала кристалізуватися - із води виростають соляні квіти). Щоб дістатися місця зйомок, босі добиралися, усе спорядження на плечах переносили, тож сіллю всі ноги порізали. Почали знімати - сонце, спека, але зненацька - вітер, хвилі, насунулися хмари з блискавками. Намет у Сиваш полетів, а у нас - купа апаратури. Ми розгубилися, думаємо, що робити, бо треба врятувати апаратуру, тягти все ж із кілометр, а дощ ось-ось... Але дивимося, дощ навколо ллє, а на нас ні краплі не впало. І в кліпі видно, як хмари навколо кружеляють, а над нами - сонце.
Ще на Сиваші двічі організовували зльоти екстрасенсів, бо ці місця надзвичай енергетичні. А безпосередньо в Григорівці, на березі місцевого ставка, уже 12 років поспіль святкують Івана Купала, проводять фестиваль дитячої пісні, фестивалі афганської, бардівської пісні.
А восени та навесні запрошують бердвотчінгів (любителів спостерігати і фотографувати птахів). Бо через цей регіон пролягає великий міграційний шлях багатьох видів перелітних птахів - Понтичний. Він існує тисячі років і проходить широкою смугою вздовж узбережжя Азовського та Чорного морів (тому часто його називають ще Азово-Чорноморським коридором). І птахи зупиняються саме тут, у Присивашші, для нагулювання жиру.
Раніше було багато браконьєрства. Але зараз прикордонники обмежили браконьєрів у стрільбах, тож птахи спокійніше себе почувають. Куріпки - прямо під хатами ходять. А минулого року місцеві рахували - одночасно на ставок в Григорівці сіло 160 лебедів. Поряд із Павлівкою - лелеки місцину собі облюбували. Ще орнітологи фіксували восени на Присивашші до 44 тисяч журавлів.
${gallery:6f6946b224d0ca6c537f195ba5521dab}
P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту «Права людини і місцева демократія» за фінансової підтримки Національного Фонду на підтримку демократії (NED). Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров'я».
Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Національного Фонду на підтримку демократії.
P.P.S. Безоплатну юридичну консультацію можна отримати в Громадській приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» за адресою: м. Херсон, вул. Б. Мозолевського (колишня Фрунзе), 2, оф. 19. Особистий прийом: вівторок з 10.00 до 15.00. Тел. (0552) 49 60 03, (066) 790 90 21.
-preview.webp)
-preview.webp)
