Подолати тридцять кілометрів за півтори години

Здається, що таке проїхати 30 км на автомобілі асфальтованою дорогою до села, що розташоване неподалік від нашого обласного центру? До того ж, там - найкрупніше в Європі  птаховиробництво. Проте виявилося, що це зовсім не просто, адже траса, фактично, існує тільки на папері та у навігаторі.

Ідеться про офіційну* дорогу до Східного - села, що в грудні 2016 року ввійшло до Музиківської об’єднаної територіальної громади.

Про «центральну садибу», тобто про Музиківку, відомо багатьом, причому ще до децентралізації. І не тільки в Україні, але й за далекими кордонами. Вона, можна сказати, «розкручена», адже сюди давно вже приїжджають з усіх регіонів учитися якісному самоврядуванню, переймати досвід й ініціативи, та вмінню відстоювати інтереси громади навіть всупереч деяким постановам Кабміну.

Проте про інші села, що увійшли до територіальної громади, зокрема про Східне, - майже нічого не відомо. Тільки те, що свого часу розповідав голова ОТГ Олександр Лейбзон. Тобто, що дохід від податків там набагато більше, але люди живуть гірше, ніж у Музиківці: вода подається по годинах, дахи протікають, спортзал у школі в аварійному стані... Тому,  коли об'єднувалися, домовилися: кошти, зароблені на території Східного, повністю пустити на його розвиток, поки рівень життя там не зрівняють з музиківським.

Після тієї розмови пройшов рік, отже, редакція «Вгору» вирішила поїхати в Східне й подивитися - а чи відбуваються там уже якісь зміни? 

До центру громади ми дісталися «без пригод», але чим далі пробиралися до Східного, тим ставало зрозуміліше, чому водії відмовляються туди їхати. Це навіть важко назвати дорогою. Далекобійники, змушені доставляти вантажі на птахофабрику й долати цю рокаду, скаржаться навіть не тільки на години, що тут втрачають, а й на колеса, що постійно лопаються від навантаження, на відірвані підвіски ...

Проте, коли ми все ж дісталися до села, на нас чекала винагорода: дивовижно теплі зустрічі й цікаві розмови.

Ми приїхали без попередження, але виконуюча обов’язки старости Тетяна Вова була на місці. І серед перших змін, що відбулися в житті села після створення ОТГ, вона назвала  візити журналістів, які стали звичними.

Зліва направо керівниця громадської приймальні Благодійної організації Фонд милосердя та здоров'я Олена Старюк і виконуюча обов’язки старости Тетяна Вова.

- Для Музиківки це, мабуть, давно звично, - усміхається Тетяна Вова. -  Але ж ми «сиділи тихо, не піарилися». Та коли й до нас почали їздити журналісти, то попервах було: «Боже мій, та навіщо це нам потрібно! Та давайте ми спочатку все зробимо, побудуємо, а потім уже покажемо!» Життя  дуже змінилося. Знаєте, чому ми пішли в об’єднання? Тому що зрозуміли: так далі не можна, щось треба робити. Наш птахокомплекс - найбільший в Європі. Але всі доходи йшли в район, отже, наше село їх не бачило. А тепер, тільки за минулий рік, більше трьох мільйонів гривень витрачено на нашу школу. Укріпили фасад. Спортзал понад 8 років стояв закритий в аварійному стані - капітально відремонтували і вже відкрили. Взяли спортивного інструктора, проводяться заняття з фітнесу. Наша футбольна команда посідає перші міста. Тепер у нас на черзі - Будинок культури. Ми його в житті не зробили б самі, адже доходів не було.  Робимо поточний ремонт доріг, а зараз у нас уже є проект на капітальний ремонт, який частково буде фінансуватися за рахунок обласного бюджету. Також із травня починаємо капітальний ремонт водомережі - це у нас зараз найбільша проблема (думаю, що це проблема не  тільки нашого села, а й багатьох інших). Мільйон виділила сільська рада, інфраструктурна субвенція у нас буде - 1 млн. 700 грн., і ще 2 млн. виділяється за програмою «ДОБРЕ». Тобто, зрушення - дуже великі. І не тільки в плані того, що щось будується, ремонтується та відкривається. Розумієте, наша молодь трошки «заворушилася». По селах, своїми силами, своїми руками зроблені дитячі майданчики. У нас їх зроду не було. Мабуть, свідомості додається, що ніхто наше життя краще не зробить, окрім нас самих. І діточок зараз стає все більше, бо молодь залишається в селі. Уже місць у дитсадку не вистачає, треба розширяти, і до школи  більше учнів приходить. І керівники бюджетних установ у нас - молодь. Вони між собою дуже дружні, разом пишуть проекти, організують різноманітні заходи - дуже активні. І це - вражаюче.

До речі, робити капітальний ремонт Будинку культури в селі спочатку не планували. Будівельники мали зробити поточний ремонт, але коли почали дах міняти, пройшов дощ, і стеля актового залу не витримала:

- Якраз у жовтні, на день Захисника Вітчизни, рухнула, прямо на стільці, - згадує директор Будинку культури Світлана Позняк. - Добре, що в залі нікого не було. Два дні плакала  й ті стільці разом рятували. А потім заспокоїлася. Зате нам тепер і дах поміняли, і гідробар’єр поклали, і стіни утеплили. Поки ще на даху гарніше, ніж унизу. Але підлогу теж замінять, замовили вже нові вікна, двері. Опалення планується зробити за новітніми технологіями, від світла. Тепло буде йти на зони, де сидять люди. І корегуватись буде електронікою. Наприклад, мені виставили на 22 градуси, мені тепло. Я пішла - воно вимкнулося. Думаю, це зручно. До осені обіцяють зробити. Я тут уже три роки,, і взимку було дуже холодно. Колись опалення працювало, труби залишалися, але, як я розумію, це було неефективно, тепло не доходило.

Директор Будинку культури Світлана Позняк.

А ще у Східному виграли конкурс проектів на 15 тисяч - для організації дозвілля дітей у позагуртковий час. Щоб діти, коли чекають початку занять у гуртку, не нудьгували й бешкетували, а могли погратися: придбали для них новий тенісний стіл і різний спортивний інвентар. До того ж, батьки зробили тут власними руками пісочницю й волейбольне поле. Ще  влітку, за 200 тис. програми «ДОБРЕ», хочуть встановити сцену і зробити кінотеатр під відкритим небом…

- Чесно кажучи, коли об’єдналися, то для мене ніби «залізна завіса» спала. Взяти, ті ж проекти. Музиківка до цього давно їх писала, дівчата там навчені. Але я про це навіть не чула. І не підозрювала, що можна безкоштовно кудись поїхати та навчитися. Пам’ятаю,  перший раз, як поїхала на тренінг - сиджу і думаю собі: «Боже мій, куди я потрапила, де мої речі, хто мені ті гроші дасть, що вони там таке кажуть?» А потом дивлюся: можна ж в Україні й по-іншому жити, і живуть же люди! Стільки різних ноу-хау! А ми - як у вакуумі десь сиділи, - ділиться Світлана Позняк.

Цікаво, що, незважаючи на досить великі у порівнянні з минулим  кошти, що «зненацька з’явилися» у селі, підхід до їх витрачання вкрай раціональний. Утім, і будь-які інші матеріальні ресурси в Східному використовують з максимальною  користю. Наприклад, зараз облаштовують шкільний стадіон. Там стояли проржавілі металеві п'ятиметрової висоти конструкції. Їх демонтували, а вціліли рештки труб розпиляли й поробили з них стійки під лавки навколо стадіону. А з дощок, що зняли під час ремонту з полу спортивної зали, батьки зробили сидіння. 

Секретар Східненьської середньої школи Марина Чепура каже, що сама вчилась у  тій школі 15 років тому:

-  І те, як ми вчилися, і те, що зараз зроблено - у нас такого не було. Зараз ще реанімується клас хімії, завезуть нові столи, хімічний інвентар, обладнання. Не було ж узагалі нічого, на пальцях усе показували. Ще альтанку за проектом «Відкритий клас» зробили для навчання дітей на свіжому повітрі (коли об’єдналися, наш проект на 15 тис. грн. підтримала Британська рада, та ще 3 тисячі дофінансувала наша сільська рада).  А цього року в планах - побудова на задньому дворі гаража для автобуса, тому що він поки на вулиці «ночує» і взимку замерзає.

Секретар Східненьської середньої школи Марина Чепура.

А ще в селі, серед його жителів,  проводимо конкурс ідей. Чия ідея набере більшу кількість голосів, ту й будуть реалізовувати в першу чергу. Серед пропозицій переважно «матеріальні речі»: щось побудувати, встановити  чи прибрати. І зовсім немає бажань, наприклад, якихось розвиваючих чи навчальних курсів. Мабут,ь тому, як каже виконуюча обов’язки старости Тетяна Вова, що люди в селі роками звикали нікому й нічому не довіряти. Тому поки й пропонують зробити те, що можна одразу побачити й помацати. Але ж це - тільки початок.

Адже громаді немає ще навіть двох років.

* Виявилося, що до села є ще інша дорога, «неофіційна». Про це знають не тільки місцеві мешканці, але й «Швидка допомога». Завдяки цьому вона долає відстань від Херсона не за дві години, а за 40 хвилин. Проте користуватися цим шляхом можна тільки в суху погоду, адже він ґрунтовий, машини його просто «накочують» через поля, уздовж каналу та лісу.

P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту «Права людини і місцева демократія» за фінансової підтримки Національного Фонду на підтримку демократії (NED). Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров'я».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Національного Фонду на підтримку демократії.

P.P.S. Безоплатну юридичну консультацію можна отримати в Громадській приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» за адресою: м. Херсон, вул. Б. Мозолевського (колишня Фрунзе), 2, оф. 19. Особистий прийом: вівторок з 10.00 до 15.00. Тел. (0552) 49 60 03, (066) 790 90 21.