Мрія – гості в черешневому саду

Зелений туризм на Херсонщині стрімко розвивається, все більше селян розмірковують, як розпочати власний сезонний бізнес саме у цій сфері.

Днями (25 липня) представники різних об’єднаних територіальних громад області завітали до Голопристанського району, зокрема, на бази зеленого туризму «Чайка» та «Зелені хутори», які належать Олександру Долинку. Він - голова спілки сільського зеленого туризму Голопристанського району, вже з десяток років є адептом цієї справи. Пан Олександр провів для відвідувачів лекцію-майстер-клас, ділився секретами успіху та самотужки напрацьованими лайфхаками (маленькими хитрощами, корисними винаходами).   

- Що таке зелений сільський туризм? – Це гектар приватної землі, це своєрідний готельно-розважальний комплекс. Я маю готель невеличкий: камінний зал, музей, лазня, технічні приміщення, тут можна приймати 24-х відвідувачів. Зараз тут живуть німці, данці і французи. Ми не столиця, ми місто Гола Пристань, але реально ви бачите, хто тут живе.   

Олександр Долинко додає: Україна - міська країна, 75% наших людей - це містяни. Періодично ці люди повинні десь відпочивати душею. Якщо у людини багато грошей, то вона поїде за кордон і зупиниться в готелі. А якщо мало – то можна відпочивати і в Україні. Основний клієнт зеленого туризму -  містянин.

 «Людина не для того еволюціонувала, щоб  жити на 5-му поверсі, пити хлоровану воду, дихати випарами асфальту. Людина створена для життя у ладу з природою, от ми і вертаємо її назад в природу» - Олександр Долинко.   

- Спочатку створили «Чайку»: 10 моїх родичів отримали в міськраді по 10 соток землі під забудову, разом вийшло гектар. Але це були нікому не потрібний очерет. Земля з’явилася тільки після того, як прокопали дренажні канали. Далі необхідно було запросити людей, які мали тут працювати. Звичайно, в них не було потрібної кваліфікації, отже, людей довелося вчити, відправляти на курси, платити за це з власної кишені. Вчитися - обов’язково треба. І звичайно, не забувати про інтернет, букінг (система інтернет-бронювання житла), поширювати інформацію у соцмережах. На старті прибутків не буде, спочатку - дуже важко. Але я готовий допомогти, хай від вас до мене приїжджатимуть люди,  щоб я їх вчив. Або запрошуйте мене, щоб на місті розповів, як краще організувати ту чи іншу справу. Згодом, якщо все правильно організувати прибутки зростатимуть. Приклад: у мене вже всі місця в «Чайці» зайняті на травень наступного року. Іще одне, дуже важливе - треба обов’язково платити всі податки, я вас до цього закликаю.

Олександр Долинко радить враховувати категорії туристів, які зможуть/захочуть приїхати на відпочинок саме до цього місця. Коли підприємець знає хто до нього приїде, він вже може організувати саме для цих людей те, що їм потрібно. Зокрема, база зеленого туризму Чайка» розрахована на відпочивальників, які мають середні статки і вищі за середні. «Зелені хутори» приймають гостей із середніми доходами і з нижчими за середні. У Олександра Долинка є приклади, коли за один сезон той самий клієнт приїжджає 14 разів.

-  По кожній садибі ведеться облік, ведуть 2 журнали. В одному реєструють людей, які приїздять (це як своєрідний договір між власником садиби і гостем). В другому - фіксуються видатки і прибутки. Таким чином, я маю можливість бачити результат в кінці дня: скільки в мене людей було, хто вони, звідки і скільки грошей ми заробили.

На думку пана Долинка, ще одним обов’язковим пунктом є особистий контроль. Він пояснює: варіант, коли власник садиби живе десь у Києві або іншому місті, а тут в селі наймані люди будуть самі обслуговувати гостей, - приречений на поразку. Підприємець наголошує:

- Яким би хорошим не був менеджер, все одно будуть помилки, або лінощі, або спокуса недобросовісно надати ту чи іншу послугу. Якщо ти хочеш займатися сільським зеленим туризмом, ти повинен тут жити. Я сам приймаю гостей, сам дивлюсь, щоб все було зроблено для їх задоволення та відпочинку. В ідеалі - дохід від сільського зеленого туризму - це допоміжні прибутки. Є основна робота, наприклад, фермерство або - черешневий сад. Я бачив такий сад в Румунії. Невеликий, гектарів 6-8, посередині - садиба, теж невелика, кімнат 5-6 для гостей, є кухня і вітальня або зал де господарі збирають людей. І все пов’язано з черешнями. Кожна садиба повинна мати свою концепцію, своє обличчя. Якщо база зеленого туризму буде відрізнятися тільки комфортом, звичайно, буде якийсь зиск. Однак набагато цінніше, якщо садибу  презентуватиме якась яскрава ідея. Або це черешневий сад, або рибальство, або грибна ферма. Ну і, звісно, гостинність.

На «Зелених Хуторах» у Олександра Долинка 80% гостей - це малеча та підлітки. Господар пояснює: у процесі роботи з дитячою аудиторією зрозумів: вони дуже тонко відчувають, коли до них щиро ставляться, а коли - посмішки на обличчях дорослих награні. Тому він і його група підтримки розробили низку прийомів, аби діти хотіли ще і ще повернутися на цю базу відпочинку.

- Наприклад, до нас приїздять діти на автобусах класами. В класі завжди є такі учні, яких гноблять. Негарна така поведінка, але вона є скрізь. І таку дитину видно. Екскурсовод, який веде групу, відразу помічає таку дитину. Під час майстер-класів екскурсовод стає позаду дітей. І коли якийсь майстер або майстриня запитує: «Хто хоче спробувати зліпити горщик?», всі діти піднімають руку, кричать «я». Тоді екскурсовод, який стоїть позаду, непомітно показує саме на цю дитинку, яку не помічають. І майстер бере цього хлопчика або дівчинку, виводить, на очах у всіх вчить працювати з глиною, дарує цій дитині увагу, хвалить її. Їй безкоштовно дарують цю поробку. Їй плескають у долоні. І все - ця дитина розквітає на очах. Розумієте? І таких трюків цілий ряд по проекту. Такі прийоми ґрунтуються на увазі до людини, на щирості і теплі. І саме тому на «Зелених Хуторах» в мене 30 тисяч відпочиваючих на рік.

Під час екскурсії у садибі «Зелені Хутори» представники ОТГ брали участь в майстеркласах, які зараз діють на території бази відпочинку: власноруч виготовляли монети, іграшки зі скла, прикраси з бісеру та гончарні вироби. 

Ще Олександр Долинко нарікає, що законодавчо така діяльність формально передбачена, але фактично її немає: у  законі «Про особисте селянське господарство» сільський зелений туризм розглядається лише як одна із послуг, що може надаватися в рамках якоїсь іншої господарської діяльності. Тобто, діяльність, пов’язана із веденням особистого селянського господарства, (а зелений туризм є його структурним елементом) не є підприємництвом.  

Неврегульоване  законодавство та брак нормативно-правової бази - основна перешкода розвитку цього виду туристичної діяльності.

І хоча зелений туризм  - один із пріоритетів Стратегії розвитку сільського господарства на період до 2020 року Міністерства аграрної політики та продовольства України,  відповідна законодавча база досі розробляється та проводяться консультації з Мінекономрозвитку, яке відповідає за програми підтримки підприємництва, аби частина державного фінансування все ж була спрямована на сільський туризм.

А тим часом такий відпочинок  стає все більш популярним. На сьогодні в Україні у сфері зеленого туризму зайняті близько 2,5 тис. жителів сільських територій. Але скільки всього таких садиб не знає навіть Держкомстат, адже офіційно їх ніхто не рахує. За даними профільного союзу об’єктів зеленого туризму, їх десь 950, хоча потенційно приймати туристів можуть не менше 1 мільйона садиб з 6-7 млн. домогосподарств у сільській місцевості. 

Ця інформація стала відома завдяки навчальному візиту до органів місцевого самоврядування, організованому Херсонським регіональним відділенням Асоціації міст України.

P.S. Виготовлення цього матеріалу в рамках проекту «Місцева демократія» стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.