Кавуни, яблука та шафран

На шляху до Європи ми робимо поки що перші і не дуже впевнені кроки.

Так, ще за радянських часів підприємства відправляли свою продукцію до багатьох країн світу. Але це була не заслуга не менеджменту окремих заводів та фабрик, колгоспів та радгоспів. Просуванням товарів на Захід займалось окреме міністерство зовнішньої торгівлі.

З часу набуття Україною незалежності  ситуація дещо змінилася: великі промислові підприємства були приватизовані, сільгоспвиробники теж не скоро оговтались. Та все ж і ті, й інші намагалися хоч якось пробитися до споживача та розширити ринок збуту. Цікаво, але більшість з підприємців не надто переймалися пошуками нових варіантів – звичні, напрацьовані схеми дозволяли при найменших зусиллях реалізовувати свою продукцію у сусідніх країнах. До того ж без зайвих клопотів з дотриманням світових та європейських стандартів якості.

Ситуація, коли бізнес не розвивається, не шукає нових шляхів, не удосконалює виробництво та не підвищує якість продукції не могла тривати вічно. Економічні та політичні умови поставили перед малим та  середнім бізнесом нові завдання. Чому саме перед ними? Дуже просто – великі виробники (здебільшого металургійні і хімічні концерни та потужні зернотрейдери) й так добре відомі за межами України. А от «молодшим» виробникам доводиться докладати зусиль аби зацікавити споживачів своїм крамом.

Херсонськими кавунами, яблуками, цибулею мешканців європейських країн уже не сильно і здивуєш: і у Польщі, і у Німеччині, і у Британії їх можна зустріти у маркетах. Хоч не так масово як того праглося, та все ж помітно (принаймні нашим туристам, які подорожують Європою і впізнають рідні кавуни здаля). Тож чим ще можна здивувати вибагливих європейців? Дехто вирощує китайські гриби (на Київщині), чи виноградних равликів (на Закарпатті). А от молодий фермер з Херсонщини Олег Демченко вирішив «брати Європу» шафраном. Перший врожай господар з Каховки отримав у 2015 році. Тоді вся плантація «золотої спеції» займала аж 5 соток. І з цього клаптика землі вдалось зібрати 600 грамів приправи. Так, це не картопля, вагу не сотнями тонн вимірюють. Врожай лічать хіба що не на штуки. Адже крокуси так задля краси можна вирощувати і на присадибній ділянці. А от промислове виробництво спеції – занадто кропітка справа, яка вимагає значних вкладень та дотримання усіх агрономічних вимог.

Перші врожаї у невеликому господарстві пана Демченка були не захмарними, та все ж  дозволили розширити виробництво. Спочатку «піднялися» до гектара. А на сьогоднішній день під плантацію шафрану зайнято вже 3 гектари і перспективи на гарний врожай не погані. Як розповідає сам пан Олег, якщо любити свою справу та цінувати землю на якій живеш, можна доторкнутись рукою до зірки. А конкуренції у вирощувані шафрану на херсонській землі він не боїться, бо переконаний що ринок збуту спеції ніколи не буде перенасичений. І навіть погоджується поділитисья з новачками і порадами, і бульбами для початку розвитку власного агробізнесу з впевненими позитивними результатами.

Адже, як стверджують помірковані економісти, головне не виростити урожай, і навіть не зберегти його, а знайти постійний ринок збуту. Тож перспективи співпраці аграріїв з європейськими країнами можуть бути впевнено оптимістичними.