Корови на пароплавах або Яким було пасажирське судноплавство 

У XIX – початку XX століття до появи залізничного й автомобільного мостів через Дніпро та каховської греблі не так просто було місцевим жителям переправлятися з одного на інший берег Славутича. Херсонське пароплавство стало одним з тих, що допомогло розв'язати цю проблему.

У 1825 році перший корабель «Надія» почав здійснювати перевезення по Дніпру до Миколаєва та Одеси. Подробиці про нього читайте у статті на медіаплатформі «Вгору»: «Херсон: хроники города кораблей».

Потім почали з’являтися перші компанії - «Русское общество пароходства и торговли», «Южнорусское общество пароходства, комиссионерства и торговли», «Отделение Общества для содействия русскому торговому мореходству «Семь агентств пароходных обществ», тощо. Вони спеціалізувалися на транспортних перевезеннях по Дніпру, Бугу, Дністру та по Чорному морю.

У 1858 році був затверджений статут Південноруського товариства пароплавства, комісіонерства та торгівлі, де прописувалися основні правила роботи транспортних компаній. З цього часу перевезення набувають масового характеру. На початок XX століття вже нараховувалося понад 20 фірм. Одні забезпечували сполучення з селами, містечками та містами нинішньої Херсонської області, інші займалися перевезеннями до Миколаєва та Одеси.

Популярність мандрівок на пароплавах сприяла збільшенню кількості клієнтів, що, на жаль, призвело до погіршення якості обслуговування. Іноді доходило до певних казусів. У 1900 році «на пароходе «Суворов», шедшем в Каховку, площадку заняли собою несколько девиц, благодаря через-чур развязному их поведению, находившиеся на пароходе дамы вынуждены были все время переезда обречь себя на безвыходное сидение в тесной и душной каюте. На это администрацией парохода не было обращено никакого внимания… Другой пароход «Тотлебен», также шедший в Каховку (7 мая), до такой степени был загроможден коровами в носовой части, что администрация забыла даже о примитивных удобствах пассажиров: не было решительно возможности пробраться в каюту 2 класса и выйти из нея; для этого приходилось прибегнуть к посредству черного хода. Кажется, для такой цели, как перевозка коров, можно было пустить грузовой пароход или баржу, а не стеснять до крайности публику, платящую за билет 2 класса, вынуждая её сидеть на палубе 3 класса…» (газета «Юг», № 628, 1900 рік).

Хоча й поведінка самих пасажирів іноді не піддавалася ніякому здоровому глузду. На тому ж кораблі «Тотлебен» «один из пассажиров, некий Бурштейн, улегся между сложенными на палубе пустыми керосинными бочками. Ночью в море спящие пассажиры были встревожены отчаянными криками, исходившими от того места, где были сложены бочки. Последние были раздвинуты, и Бурштейн извлечен, причем оказалось, что от сильной морской качки одна бочка свалилась на спящего Б., причинив ему ушиб ноги» (газета «Юг», № 624, 1900 рік). Тут виникає закономірне питання: «Навіщо він пішов спати на діжках?». У нього ж був квиток у каюту 3 класу. Може, йому завадили сусіди? Хто його знає!

Ще однією проблемою навігації були пороги на Дніпрі. 29 березня 1901 року пароплав «Надія» йшов до Херсона: «по пути следования на разсвете наскочил на мель, на которой просидел около получаса. Был сильный туман и не было возможности определить, в каком разстоянии находился пароход от Херсона» (газета «Юг», № 309, 1901 рік). На щастя, ніхто не постраждав у цій поїздці, просто корабель прибув на годину пізніше. Але були випадки, коли через несприятливу погоду потрапляли у аварію не тільки великі судна, а й човни, шаланди, яхти.

Також пароплави використовували і для організації перших водних екскурсій. У 1900 році капітан О.І. Заміховський на своєму кораблі «Телеграф» катав туристів до так званого «Гульбища» (нині район села Садово Херсонського району): «Гуляющих на пароходе собралось свыше 100 человек, и экскурсия прошла очень оживленно. По прибытии к роще экскурсанты были встречены управляющим имения Комстадиуса в высшей степени радушно и даже приветствованы хлебом солью… Капитан парохода, отдающий свои свободные часы на устройство гуляний, получил массу благодарностей за умелую распорядительность и хорошее отношение к пассажирам...» (газета «ЮГ», № 663, 1900 рік). З цього часу капітан Заміховський провів ще декілька водних екскурсій до Берислава та Каховки. Така форма відпочинку залишалася доволі затребуваною серед херсонців аж до початку революційних подій 1917-1921 років.   

У той час пароплави користувалися популярністю не тільки у пасажирів, а й у грабіжників. І це зрозуміло, бо на суднах мандрували люди з різним достатком. У Херсонській губернії, недалеко від Одеси, 1 липня 1907 року, стався зухвалий напад зловмисників на корабель «Софія». «В начале двенадцатого часа на пароходе раздался свисток. В следующее мгновение «София» оказалась в полном распоряжении грабителей, находившихся на пароходе в числе 18 человек. Все они были вооружены револьверами и кинжалами, имели бомбы и даже ручной пулемет. Бандиты мигом арестовали публику и команду… грабители отняли у артельщика 50 000 рублей, и захватили у пассажиров еще тысячи две. После этого разбойники с комфортом разместились в кают-компании и поужинали как следует… Затем, по знаку атамана, были спущены две лодки, в которые грабители и сошли… Уезжая, грабители, не забыли дать лакеям на чай пять рублей… Утром лодки были найдены у Дофиновского берега. Часть грабителей вскоре разыскана и предана военному суду…» (Вісник поліції, № 34, 1910 рік).

Багато ще таких історій можна розповідати про дореволюційне херсонське пароплавство. Але відзначу, що традиції водних перевезень були продовжені у радянські часи. Сьогодні також можна задовольнятися прогулянками Дніпром на кораблях та яхтах. Тим більше, що до Херсона приїжджають гості з різних куточків України, щоб насолодитися природою Нижнього Дніпра.