Пленер Валерії Москвітіної

Пленер Валерії Москвітіної

Пленер Валерії Москвітіної


Тетяна Крючкова, "Вгору"
Фото з архіву Валерії Москвітіної

У першій половині липня нинішнього року у Польщі відбулася чергова творчо-робоча зустріч художників переважно з Польщі та колишнього СРСР – так званий пленер. Уже втретє його учасницею стала молода, але вже відома херсонська художниця Валерія Москвітіна. Разом із чоловіком Сергієм — православним священиком — вони побували у місті Ланцуті й селі Яблонка, розташованих у Підкарпатському воєводстві.
Протягом першого тижня 35 митців з України, Росії, Білорусі й Литви працювали в історичному Ланцуті, відомому своїм знаменитим палацом Потоцьких, у якому збережено чи не найбільшу кількість раритетних експонатів знаного польського шляхетського роду. "У день нашого приїзду, – згадує Валерія, – в Ланцутській галереї "Манеж" відкрилася виставка популярного у світі львівського художника Сергія Савченка ( найвідоміші роботи – "Хор хлопчиків", "Дівоча пісня", "Хор").Вражає пошук нових живописних форм,експресіоністична основа сюжетів, деякі часом шокуючі й провокаційні аспекти його творчості. А найбільш яскравим враженням від цьогорічного пленеру стало знайомство і спілкування з митцем із Петербурга Кирилом Дацюком. Його класична школа у портретах і пейзажах, його живий, "незализаний" мазок дійсно вирізняють цього художника серед інших, не менш талановитих майстрів пензля." До них належить і творчість колишнього москвича Георгія Сафронова, який вже багато років живе і працює у Польщі, з його світлим позитивом, кольором і яскравістю міських пейзажів. Цікавою видалася Валерії й творчість іконописця з Польщі Малгожати Давидюк, яка отримала освіту в Петербурзі і має чималий мистецький доробок у вигляді розписів іконостасів місцевих храмів у Польщі.У її творчості – і класичні, і стилізовані надсучасні ікони.
Валерія із захопленням розповідає про відвідування виставок, присвячених пленерам Підкарпатського воєводства, які увесь час "кочують" країною, відвідуючи мало не всі міста Польщі. Москвітіна ще з минулої поїздки захоплена кількістю експонатів та їх станом, а величезна кількість коштів,які виділяються державою на збереження і реставрацію предметів національної культурної спадщини, на підтримку музеїв, просто вражає уяву.
Наступну частину пленеру художники працювали у селі Яблонка. Хоча, на жаль, нам про такі села часто доводиться лише мріяти. Митців оселили у місцевій школі, на 100% обладнаній за останнім словом техніки, з усіма зручностями, необхідними школярам. Тут і душі, і вбиральні,і зали, і простір, а ще – надзвичайна чистота: всі ходили босі, не відчуваючи жодного дискомфорту. Цей навчальний заклад збудували на честь папи Яна Павла ІІ. Школа дуже сучасна, а стіни коридорів завішані картинами і малюнками учнів, їхніми поробками.
Валерія розповідає, що дехто з художників брав із собою власних дітей, які теж малювали, а наприкінці пленеру виставили свої роботи разом із полотнами батьків — ось така своєрідна "естафета поколінь". Митці дуже вдячні організаторці (комісару) пленеру пані Мажені Ковальській, яка приклала немало зусиль для того, щоб живописці почувалися комфортно і мали відповідну атмосферу для творчості. Чудова природа, де кожен мав можливість усамітнитися і творити, харчування ще й для вегетаріанців, цікава культурна програма. Були екскурсії, зустрічі, поїздки до річки і на озера, барбекю.До Яблонки приїжджало багато гостей: і спеціалісти, і спонсори, і звичайні шанувальники мистецтва, які мали на меті придбати картини. Незабутньою стала екскурсія до могили творця гімну України Михайла Вербицького у селі Млини. Отут і пожалкували, що не мали з собою нашого національного прапора, а підходящої тканини, щоб пошити нашвидкуруч, не знайшлося.
Іще Валерії сподобалася толерантність поляків: саме на час їхнього перебування в Яблонці випало православне свято Петра і Павла, і вони з чоловіком вирішили попросити у ксьондза дозволу відправити православну службу в його старому, ще дерев'яному костелі. Це й здивувало – через десять хвилин вони отримали згоду. Більш того: сам ксьондз допомагав їм у цьому, а ще встиг зробити знімки і передати їх українцям. "Ось так і руйнуються певні стереотипи, – говорить художниця. – Хоча деякі – просто непорушні. Так, за два дні у сільському магазинчику групою білоруських художників були повністю викуплені запаси спиртного. Проте ніхто нікого дуже нетверезим не бачив, а писалося з натхненням."
Особисто для себе, для власної творчості, Москвітіна бачить у відвідуванні пленерів чимало корисного. "У першу чергу, – зазначає вона, – мої роботи кожного разу мають доброзичливу критику, а це надзвичайно важливо. Адже цього року відзначили моє творче зростання, це так приємно. А ще одна польська сім'я із Ланцута знову, уже не вперше , придбала мою картину. І повісили вони мою роботу не деінде, а поруч із акварелями відомого архітектора-аквареліста Кристофера Людвина. Це дуже почесно для мене. Та найголовнішим є те, що будь-якої миті я можу підійти і порадитися будь з ким із знаних митців, отримати професійну консультацію "з перших вуст". Ми запропонували полякам взяти участь у деяких проектах факультету культури і мистецтв ХДУ. І вже отримали згоду одного з професорів Жешувського університету. А коли я повертаюся додому, то наскільки окрилена почутим, побаченим і пережитим, що з натхненням , на одному диханні пишу декілька десятків картин. Під час перебування на пленері я написала чотири полотна – переважно пейзажі, два з них подарувала нашому комісару Мажені Ковальській (яка, до речі, має власну "Галерею Мажени" у Ланцуті й викладає малюнок і живопис у Жешуві). Одна з моїх робіт – "Ланцутський замок" – нині прикрашає кабінет мера цього міста.
На прощання мер невеличкої Яблонки подарував мені альбом з чудовими видами цього такого мальовничого куточка нашої прекрасної і неповторної Землі. Та я маю ще один неоціненний подарунок: непереборне бажання творити, зупиняти на полотні чудові миттевості Буття."

На фото: Валерія (праворуч) з комісаром пленеру Маженою Ковальською.
Пленер Валерії Москвітіної
Пленер Валерії Москвітіної