Сергій Дяченко про історію підтоплень на Херсонщині та можливі ризики для міста

Авторитет історика, краєзнавця, архітектора за освітою Сергія Дяченка в Херсоні незаперечний. Він допоміг подивитися на катастрофу на Каховській ГЕС з точки зору історика, знайти історичні паралелі, оцінити можливі ризики повені, враховуючи краєзнавчі матеріали та реалії сьогодення міста.

Повені, а не катастрофи

Однією з причин будівництва Каховської греблі була проблема регулярних підтоплень. Сергій Дяченко розповідає, що вони були не щороку, але іноді вода підіймалася дуже високо, затоплювала всі плавні. Були й масштабні підтоплення, коли течія несла ґрунт. До речі, ці сезонні повені й утворювали наші острови у гирлі Дніпра після нового щорічного нанесення свіжого мулу. Після будівництва ГЕС утворення островів на якийсь період закінчилося. А якщо подивитися на мапи 200-річної давнини, то можна побачити, що Лиман починався набагато ближче до Херсона, а Кізомис був у Лимані, як зараз Станіслав. Цей мис тоді був однією з важливих точок контролю входу до Дніпра, але зараз про контроль не може і мови йти, бо острови йдуть вже далеко за Кізомис.

На правобережжі є проблема підмивання берега з подальшим його обпливанням. До будівництва ГЕС через повені береги постійно еродувалися, з'їжджали, і берегова лінія була нестабільною, це добре видно на старих картах різних років. У Лимані цей процес триває й досі, але з іншої причини – через шторми, які підмивають правий берег, а потім забирають воду разом із ґрунтами й археологічними пам'ятками. Найбільше від цього страждають околиці Станіслава.

Спираючись на історичні документи, Сергій Дяченко вважає: через повені вода у Херсоні ніколи не підіймалася до такого рівня, до якого дійшла після нещодавнього підриву Каховської ГЕС. Як аргумент наводить наявність міста Гола Пристань. Воно не могло б існувати впродовж більше ніж 300 років, якби були такі катастрофічні паводки, а безпосередньо біля самої пристані й автовокзалу є дуже старі будинки 100-річної давнини. А от в Олешках прибережні вулиці, очевидно, затоплювалися, бо там немає старої історичної забудови. Вулиця Нижня, на якій стоїть пошкоджений великою водою будиночок Поліни Райко, була першою на підвищеному схилі берега, – нижче будувати було небезпечно, як от пристань.

У Другу світову війну, коли за наказом Сталіна у 1941-му підірвали ДніпроГЕС, до Херсона хвиля дійшла напевно на рівні високого паводка, адже тоді ще існував Великий Луг й плавні річки Конки, які затримали воду. Точну кількість жертв встановити важко, мабуть, це дві-три тисячі, – офіційного розслідування тих подій ніколи не проводили. Але історик звертає увагу на абсолютну ідентичність дій тодішньої радянської та нинішньої російської влади: про підрив нікого не попередили, навіть своїх військових і спецслужби, й саме радянських військових загинуло найбільше, та й сенс цих дій абсолютно незрозумілий, тобто неймовірну шкоду від знищення сотень населених пунктів і тисяч життів не можна порівняти з короткочасною вигодою.

Загроза Херсону — не повінь, а каналізація

Сергій Дяченко вважає, що внаслідок підтоплення погані наслідки очікують підтоплені Карантинний острів, забудову навколо вулиць Чайковського, частини Богородицької від Корабельної площі до Воронцовської, але з більшою частиною Херсона, з історичним центром, якихось наслідків статися не може, бо місто розташоване високо над рівнем ріки. Проблема в іншому: система водопостачання та каналізації десятиліттями протікає та не ремонтується.

Підтвердженням споконвічних проблем з каналізацією в Херсоні став фекальний «аромат», у полоні якого деякі райони міста опинилися з 19 червня. Керівниця Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації Ольга Філіна припускає, що це пов’язано саме із наслідками затоплення каналізаційної мережі та засвідчує, що «труби мережі в нас, м'яко кажучи, не зовсім цілі».

Що стосується самих ґрунтів, то вони в Херсон дуже різні в різних районах. Цю інформацію науковець свого часу отримав від знайомого геодезиста, який все життя працював з херсонськими ґрунтами. Наприклад, усе Житлоселище розташоване на дуже хитких ґрунтах, де глини буквально пливуть. Там навіть теоретично не можна будувати дев'ятиповерхівки — максимум два-три поверхи. Якби цей район опинився у ситуації Острова, його вже не було б. А от центр розташований на ґрунтах, перевірених століттями. Цікавий приклад — будиночок Фалєєва на розі Богородицької та Рішельєвської, який збудований майже без фундаментів.

 Будинок Фалєєва в Херсоні. 20 червня 2023 р. Фото Олександра Корнякова

Навіть причиною аварійного стану ТРЦ «Суворовський» краєзнавець вбачає не проблему ґрунтів, а ігнорування забудовниками необхідних технологій:

Те, що зворотну засипку вздовж фундаменту «Суворовського» зробили неправильно, визнавав навіть В'ячеслав Яременко — соратник і колишній заступник колишнього мера Сальда, який і «нагородив» місто незаконно зведеною, потворною та небезпечною спорудою. Більше помилки в проєктуванні та будівництві «мертвих» українських торгових центрів, в тому числі «Суворовського» в Херсоні досліджувало Ukrainian Research Bureau.

Але головне, що підвищеній частині Херсона нічого не загрожує, — впевнений Сергій Дяченко.

Шанс для змін

Попри всі проблеми, яке принесло затоплення Херсону, Сергій Дяченко вважає, що саме воно дає шанс на відродження міста.

Навіщо переносити порти? Бо, каже, на Острові вже є все необхідне: широкі пірси, залізниця. Було б добре паралельно з залізничним мостом перекинути й автомобільний і з'єднати острів з вул. Адмірала Макарова та іншими магістралями в обхід міста. Але це потрібно робити незалежно від розміщення порту на Острові. Війна показала, що один єдиний міст, від якого залежить життя тисяч мешканців, може стати великою проблемою, якщо з ним щось станеться. 

Оптимістичний погляд пана Сергія на цю ідею обумовлений тим, що зараз на Херсон дивляться всі, місто стало брендом, і він впевнений: якщо представити донорам розумний проєкт реконструкції та відродження Херсона — набережної, підприємств, готельних комплексів уздовж Дніпра, зробити його максимально комфортним, аби не лише повернути херсонців до рідного міста, а й спрямувати до нього представників бізнесу, то Європейський Союз буде готовий підтримати нас у цьому відповідними інвестиціями. І бажання ЄС допомогти у відродженні України, залучення до процесу найкращих фахівців з усього світу та заява про допомогу у відновленні Маріуполя після його деокупації вселяє надію, що ці мрії, які колись здавалися нездійсненими, знайдуть шлях реалізації. 

Історичні фото надані Сергієм Дяченком