Українка поділилась враженнями від життя в Ірані

Іранці люблять приходити в гості один до одного. Можуть зайти несподівано. Але якщо запросили на обід, чекайте на дві години раніше. Так показують, що вони прийшли не заради їжі. З собою беруть мінімум 1 кг солодощів, що потім разом з господарями смакують за чаєм.

Про це Gazeta.ua розповідає 26-річна Вероніка з Києва. Вона має вищу освіту вчителя-перекладача перської та англійської мов.

Після закінчення університету познайомилась з іранцем. Декілька разів їздила до нього в гості. Щоб побачитись з майбутнім чоловіком, запрошення надсилали від імені сестри чоловіка. Не міг неодружений іранець запрошувати незаміжню дівчину до себе.

"Ми розписались у Києві та зі свідоцтвом про шлюб пішли у посольство Ірану в Україні. Хотіли оформити мені громадянство, - розповідає Вероніка, - Мені поставили умову: одружитись згідно ісламськими традиціями і щоб шлюбну церемонію провів мулла (ісламський священик). Приймала мусульманство тільки на папері, ніхто ні про що не питав. З усіма документами знову повернулись у посольство. Через тиждень віддали готовий паспорт. І коштувало це близько 120 доларів. Якби я це робила в Ірані, це затягнулось на рік".

Гроші заробляють чоловіки,, проте й жінка може працювати. Але хатні обов'язки залишаються на ній

У 2014 році Вероніка переїхала жити в Іран у місто Тегеран. Жінки там обов'язково мають покривати голову, щоб не було видно маківку. Також треба одягати зверху накидку, що прикриває усі привабливі місця. Вероніка зазначає, що у такому одязі їй важко ходити влітку у спеку під 40 градусів.

"Відрізняється сприйняття країни коли турист та коли приїжджаєш на зовсім. Я спочатку була зачарована новою країною, людьми, смачною їжею. Ми не сиділи вдома, постійно кудись їздили. А коли переїхала, чоловік ходив на роботу, а я сиділа вдома й мені було дуже нудно, - згадує Вероніка, - Чоловік дозволяє виходити кудись недалеко, бо я знала мову. Але на вулиці можуть приставати незнайомі до дівчини, яка гуляє сама"

Іранці дуже люблять ходити в гості. Мінімум раз на тиждень приходить велика компанія друзів та рідних. Якщо запрошують на обід, потрібно прийти за 2 години до початку, щоб господарі не подумали що ви прийшли тільки поїсти. З собою в основному беруть мінімум 1 кг солодощів до чаю.

В Ірані є сімейні кафе, де жінки разом з чоловіками можуть курити кальян

Спочатку гостей пригощають прохолодними напоями: щербетом, тертим огірком з цукром та водою, лимонадом чи безалкогольним мохіто. Потім йде чорний чай. Далі – фрукти й горішки. Тільки потім подають обід з солодким. Розставляють страви на скатертину, що стелять просто на підлогу. Після їжі знову пропонують чай.

"Трохи нервувала ця традиція. Бо в Україні гості частіше збирались у кафе, а тут навпаки усі додому один до одного йдуть. Та й потрібно завжди бути готовою, щоб у квартирі було прибрано, були солодощі, фрукти та якась їжа. Найчастіше приходять без запрошення. Кажуть, що ненадовго, а залишаються на весь день, - зазначає Вероніка, - Усі іранки готують самі, у них це в крові. Але тут також багато кафе, де можна купити готові страви".

Поставити самовар на плиту - перше, що робить кожна іранська господиня. І поки вода повільно закипає, робить свої справи. У маленький заварник насипають багато заварки та ставлять хвилин на 30 настоятись зверху на самовар. Чай можуть захотіти у будь-який час, тому постійно має бути кип'яток. Іноді самовар не вимикають увесь день.

Жінки обов'язково мають покривати голови та носити накидки, що прикривають лікті та коліна

"Алкоголь в Ірані заборонений, його навіть у магазинах не продають. Тому чай – головний напій іранців. Він росте на півночі країни, де дуже зелено та волого. Продають у мішках, у кожного вдома є 1-2 кг такого чаю. Після нього йде айран. Кави взагалі мало п'ють, - ділиться Вероніка, - в Ірані досі немає гречки, манки, крабових паличок, сушеної риби та оселедця, зефіру, солодких йогуртів. Проте багато різної зелені. За 1 кг асорті зелені коштує 50 центів. Полюбила купувати натуральний йогурт відрами у 2,5-3 літри. З них роблять різні закуски з тертими огірками, часником та іншими овочами".

Коли Вероніка тільки переїхала, вона на власному досвіді познайомилась із удаваною ввічливістю, що називають "таароф". Сусідка побачила, що дівчина повертається додому та почала запрошувати до себе. Казала: "Заходьте, мій дім для Вас відкритий". Це була просто люб'язність, жінка хотіла показати доброю сусідкою.

"Тоді подумала, що якщо гукає, то треба зайти. Думаю, яка гарна жіночка, видно подружитися зі мною хоче, якщо мене ще не знає, а відразу в гості до себе кличе,- згадує Вероніка, - Перші секунди вона мені посміхається, запрошує пройти сісти, навіть не знімаючи взуття, але я не така, я взуття зняла. І потім починає бігати по квартирі, прибирати все, витирати стіл, ставити чайник, мити посуд. І тут я тоді здивувалась. Чого ж мене тоді запрошувала, якщо вдома не прибрано і гостей вона явно не чекала? Через хвилин десять приносить мені чай, солодощі, цукор і фрукти, сідає біля мене і починає розмову про природу і погоду. Допивши свій чай я встаю, дякую її і кажу що мені потрібно йти. На що вона мені запропонувала залишитися і пообідати з їх родиною. Тут моя логіка зовсім поїхала. Мене ж тут явно не чекали, обід навіть на плиті не стояло і видно що у неї були свої турботи. Так чого ж вона мене не відпускає? Після довгих відмовок та подяк, все-таки дійшла до свого дому. А там мені вже чоловік дав прочухана. Виявляється, тільки невиховані погоджуються на удавану ввічливість "таароф".

В Ірані досі немає гречки, манки, крабових паличок, сушеної риби і оселедця, зефіру, солодких йогуртів

Чоловік приносить гроші у родину та разом з дружиною обговорюють на що будуть витрачати. Якщо жінці щось потрібно, чоловік дає гроші або перераховує на картку. Жінка теж може працювати. Проте ніхто не звільняє її від хатніх обов'язків.

"У Ірані чоловік забезпечує житлом, а жінка – усе у житлі. Тобто майбутня дружина купує усе в спільну оселю – від білизни до холодильника. Потім усі родичі ходять по оселі та дивляться що та якої марки купила дружина. Сестри мого чоловіка заробляли самі гроші та не одружились, поки не було потрібної суми. А деяким допомагають батьки, - розповідає Вероніка, - Жінки працюють переважно у салонах краси та вихователями. В Ірані не побачиш жінок, які саджають квіти та метуть дороги. Дівчата можуть працювати у банку, офісі. У супермаркеті на касі тільки. Але консультантом, де вона тільки одна – ні. Прибиральницею – тільки там, де одні жінки".

Робочий день іранців починається з 7 ранку до 12 дня. З 12 до 17 більшість іранців відпочивають. Торгові центри відкриті, але магазини в ньому зачинені. У кафе чи ресторанах може вже не буде обіду. Банки, пошта та усі державні структури після обіду не працюють.

"Активний відпочинок з прогулянками – це не про іранців. Ввечері можуть поїхати у парк на пікнік. Розстилають підстилки, дістають кальян та жарять шашлики. Іранці дуже люблять жарити м'ясо на мангалі. Або можуть піти у заклади, де можна покурити кальян, - розповідає Вероніка, - Є сімейні кальяні, а є тільки чоловічі, куди жінки не заходять. Такі заклади нагадують магазинчики з довгою лавкою, де один біля одного сидять чоловіки з кальянами".

26-річна Вероніка з дитинства жила та навчалась у Києві. Вона має вищу освіту вчителя-перекладача перської та англійської мови. У 2014 році вийшла заміж за іранця та переїхала на батьківщину до чоловіка. Мають двох спільних дітей.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...