Вища освіта — краще менше, але краще?

Минув місяць від початку навчального року. В Україні свої двері для студентів відчинили 652 вищих навчальних. А новий склад Міністерства освіти обирає свої пріоритетом реформування вищої освіти.  Що ж не так з українською вищою школою? Яких змін вона потребує?

Попри вражаюче число діючих ВНЗ, український ринок праці переживає кадровий голод. Щороку українські виші випускають тисячі спеціалістів, які не можуть чи не хочуть працювати за фахом, частина з них навчалася за державним замовленням. Суспільство регулярно платить податки, які держава витрачає на утримання університетів та стипендії для студентів, але взамін суспільство отримує одиниці якісних кадрів, які часто врешті  виїздять за кордон.

Щоб зрозуміти, в чому криється проблема, розглянемо найкращі зразки університетської освіти в Європі.  В 2016 р Неприбуткова організація  «World Economic Forum» у своєму щорічному звіті  надала рейтинг найбільш високоосвічених країн світу. За цим рейтингом найкращий рівень освіти серед країн ЄС має Фінляндія і Нідерланди.

В обох країнах вища освіта є безкоштовною і основні видатки на неї покриваються з державної казни.  Пори це обидві держави забезпечують автономність  своїм університетам. Це дає змогу розвивати унікальний потенціал закладу і студентів, держава не впливає на підходи до навчального процесу, створення навчальних програм і точно не змушує в усіх університетах користуватися єдиною програмою для конкретної спеціальності.  Відбір студентів відбувається на основі успіхів навчання в старшій  школі та іспитах, які проводить  університет. Натомість  держава дуже прискіпливо і регулярно перевіряє якість освіти за допомогою незалежних комісій, статистики кількості  працевлаштованих випускників.

Частково незалежність виш у Нідерландах і Фінляндії забезпечує собі сам. На базі університетів активно розвивається наука, до якої залучаються і студенти, і бізнес. В такому вигляді наукові здобутки  перестають бути лише темою для дискусій академіків й приводом отримати чергову степінь, а перетворюються на цілком рентабельний продукт.

Складно порівнювати ці зразки зі станом української вищої освіти через довгий процес реформування, наша система справді змінилася, однак про це більш красномовно  засвідчують цифри.

Україна з населенням у приблизно 40 мільйонів має в 2019 році 562 виші, Фінляндія з населенням в 5,5 мільйонів – 49, Королівство Нідерланди, де живуть 17 мільйонів людей – 70 вищих начальних закладів.

Лише в Херсонській області функціонує 21 ВНЗ, при тому населення області трохи більше мільйона людей.

Виникає цілком логічне питання – чому  така кількість не забезпечує якість?

Виші у все тих же Нідерландах поділяються на три групи: 14 дослідних університетів, де готують майбутніх науковців та викладачів і займаються наукою, 45  інститутів, що випускають фахівців практиків високого рівня та  15 інститутів міжнародної освіти,  розрахованих на навчання іноземних студентів. Такий розподіл дозволяє студентам одразу отримати той рівень і знань, і умінь, якого він потребує. Це економить час і позитивно впливає на якість наданої освіти.

Ба, більше в Нідерландах не існує рейтингу вишів, адже забезпечена конституцією автономність дозволяє начальним закладам сконцентруватися на створенні унікальних підходів  для своїх спеціальностей. Абітурієнт бореться  за місце в тому університеті, де навчальні програми йому найбільш цікаві. А ще оскільки держава фінансує виші, то високу  якість освіти гарантує  однаково в усіх вищих навчальних закладах країни.

У результаті 21 виш  Херсонщини області не стає здобутком, скоріше навпаки. Більшість цих навчальних закладів держава утримує задля територіальної доступності навчання, ці інститути і університети давно не надають конкурентоспроможного рівня освіти. І рятує їх тільки відсутність автономності серед українських ВНЗ та підтримка держави, яка тягне на собі цей вантаж.

Одним з необхідних кроків реформування вищої освіти періодом з 2019 по 2023 рр. коаліція громадських організацій Реанімаційний Пакет Реформ вважає створенням умов для автономії ВНЗ. А це владання суперечностей в офіційних процедурах і документах та сприяння розвитку актуальних  практик наукових досліджень на базі університетів, з залученням  наукового складу вишу, студентів та компаній, які захочуть плоди цих досліджень купити. Тут все достатньо зрозуміло, але навіщо українським університетам свобода дій? Якщо навіть під пильним оком міністерства вища освіта переживає глибоку кризу?

Це змінить все. Для Херсонського державного університету можливість організовувати начальний процес самостійно, коригувати навчальні плани і створювати унікальні навчальні програми стане або останнім цвяхом в кришці труни, або можливістю конкурувати з столичними університетами. Це дасть можливість реалізовувати унікальні ідеї і робити навчальні курси максимально ефективними. Тоді цей університет перестануть обирати за залишковим чи територіальним принципом. Сюди приїдуть ті абітурієнти ,які зацікавлені  отримати освіту на певній спеціальності саме в цьому виші.  І  ХДУ матиме шанс  із ще одного багатопрофільного регіонального навчального закладу  стати вишем зі своїм ім’ям.

Що стосується спеціалізованих навчальних закладів як от Херсонська морська академія, то питання автономії стоїть ще гостріше. Система працює таким чином - програми, що для багатопрофільних , що для спеціалізованих закладів, включають в себе обов’язкові предмети.  І ці предмети для майбутніх фахівців морської справи можуть бути абсолютно неефективними. Також пряма залежність начальної програми від міністерства сильно гальмує осучаснення начальних  курсів. Інформація оновлюється значно швидше, ніж працює бюрократична система в Україні.

Ця залежність так само унеможливлює співпрацю вишу з потенційними працедавцями, академія не може змінювати програму навчання курсантів у залежності від потреб ринку праці. А якщо працедавець не може вплинути на якість знань і вмінь майбутнього працівника, а нинішні випускники навчального закладу його не влаштовують  як фахівці,  то який сенс підтримувати розвиток академії.

І звичайно ж, забезпечення автономності для українських вищих навчальних закладів,за зразком Нідерландів, і конкуренція, яка виникне через це,  змусить неконкурентоспроможні ВНЗ просто закрити. З одного боку, це зменшить територіальну доступність вищої освіти, а з іншого - значно збільшить фінансування для тих університетів і інститутів, що залишаться.