Від «Українських шерифів» до «Вулкана»

Наприкінці серпня у Бериславському районі розпочалися зйомки нового фільму кінорежисера Романа Бондарчука.

"Як вас звати? Ким ви працюєте? Де живете?"  — відповідати на камеру на такі прості запитання довелося всім учасникам кастингу, що був організований у Берислав­ському районному будинку культури.

Знімальна группа повнометражного ігрового фільму з робочою назвою "Вулкан" шукала бажаючих зніматися у ньому. Натовпів охочих у РБК не спостерігалося, хоча на співбесіду приїжджали навіть із Нової Каховки і Каховки. Натомість зовсім інша картина спостерігалася у бериславських селах.

— Там, де є будинки культури, на проби приходили майже всім селом — як, приміром, у Тягинці. Дуже сподобалося нам Степне — у ньому присутнє відчуття віддаленості і краси степового села. Однак виявилося, що в цьому селі дуже мало жителів. Тобто, зібрати повний клуб для зйомок сцени концерту там буде неможливо — у Степне доведеться додатково везти людей. Але все одно знімати у цьому селі ми будемо, там є прекрасний хор, та й люди чудові і дуже дружні, — розповідає режисер Роман Бондарчук. За його словами, зйомки проходитимуть переважно у Бериславському і частково у Нововоронцовському районах.

Розпочалися вони 30 серпня і триватимуть 25 днів. «Сценарій ми почали писати 4 роки тому. Починався він як спостереження за родичем моєї дружини — дядею Вовою. Планували його як документальний фільм, однак коли почали роботу зрозуміли, що велика кількість важливих подій уже відбулася, тож їх неможливо відзняти в документальній формі. Ми вирішили, що ігрова форма підходитиме значно краще, адже в ній можна відтворити якісь минулі події або щось переставити місцями, вона більш яскравіша і більш концентрована. Проте на 80%  картина буде заснована на реальних подіях», — додає режисер.

Сюжет стрічки Роман роз­кривати не поспішає.

«Якраз зараз ми з оператором Вадимом Ільковим намагалися розібратися з тим: про що ж цей фільм? Для мене це є якимось особистим досвідом пізнання цих степових місць, що знаходяться вздовж Каховського водосховища, і тих людей, які тут живуть, з їхньою особливою менталь­ністю і особливою мовою. Адже тамтешня реальність дуже відрізняється від того ж Олешківського району, я вже не говорю про якісь обласні центри України. Фільм «Вулкан» — це історія такого собі чоловіка 35 років, який приїжджає з Києва і через низку збігів застрягає в цих місцях. У нього глохне машина в степу, він йде шукати допомогу, поступово занурюється в навколишню реальність і, я так думаю, залишається в ній. Водночас це історія про фатум і кризу серед­нього віку та про те, як від неї можна вилікуватися, займаючись якимись простими речами», — стверджує Роман Бондарчук. Під час підготовки зні­мальній групі довелося зі­штовх­нутися з деякими проблемами.

«Приміром, я був упевнений, що в Берислав­ському районі вирощують багато кавунів. І в нашому сценарії все рясніє безкрайніми кавуновими полями, — зізна­ється режисер. — Але виявилося, що через низьку ціну на баштанні минулого року цьогоріч ніхто в районі їх не сіяв. Тож жодного кавунового поля на Бериславщині ми не знайшли. А ще здивували дороги. Я ніколи не думав, що вони можуть бути в такому жахливому стані, як між Новокаїрами і Нововоронцовкою. Ями там такі, що можна в них усією машиною в’їхати і даху не буде видно. Їдеш тією дорогою і бачиш перекинуті фури на узбіччі. Після однієї такої поїздки до Нововоронцовки треба потім 2 дні, щоб відхекатися». Подарунок Старій Збур’ївці Поки в Бериславському районі повним ходом йшли приготування до зйомок нового фільму Романа Бондарчука, 25 серпня в Херсоні відбувся довгоочікуваний показ його документальної картини «Українські шерифи». Відбувся він у рамках програми DOCU/ХІТ — нового проекту фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. На показі були присутні члени знімальної групи і герої стрічки.

«Українські шерифи» стали одним із найпомітніших україн­ських фільмів останніх років. Він обійшов 30 міжнародних кінофестивалів і отримав одну з найпрестижніших нагород — спецприз журі найбільшого форуму документального кіно Європи IDFA. Картина розпо­відає про двох сільських шерифів зі Старої Збур’ївки Голопристанського району, які допомагають односельцям, не чекаючи на приїзд поліції чи представників районних служб. «Вперше цей фільм ми переглядали на кінофестивалі у Празі, — розповіли «шерифи» Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський.

— До цього ми ніколи раніше не дивилися документальне кіно, але нам дуже сподобалося. У Празі нас вразили деякі питання глядачів. Приміром: що у фільмі правда, а що зіграно? Але ж насправді там показано тільки те, що ми кожного дня робимо, показано життя таким, яким воно є». За їхніми словами, коли знімальна група приїхала у село, вони спочатку ніяк не могли зрозуміти, чого ті від них хочуть. «Ми просто робили свою роботу, а вони прямували за нами, — згадують вони. — Дійшло до того, що всі в селі до них звикли. Іноді тільки питали нас: «А хто це з камерою був з вами?»

Потім також питали:

«А коли до нас приїдуть знімати знову?» Після показу у Херсоні на героїв фільму очікував сюр­приз. Голова оргкомітету кінофестивалю  Docudays UA Світлана Смаль вручила їм подарунок: відеопроектор, динаміки, ноутбук і великий екран.

«Я знаю, що у сільського голови Старої Збур’ївки Віктора Маруняка є кілька заповітних мрій. І одна з них — створити кіноклуб у селі, щоб можна було й у них показувати документальні фільми, — зазначила Світлана. — Натомість у сільському будинку культури не було необхідної апаратури, тож ми вирішили її подарувати. Сподіваюся, першим фільмом, який побачать жителі села, будуть саме «Українські шерифи».