Вгору, до мрії: як на Львівщині люди на інвалідних візках підкорюють гірські вершини (фото)

«Я був на найвищій точці України, горі Говерлі, хоча за рік до того й мріяти про подібне не міг. Такі сильні емоції складно передати, навіть коли вже пройшло три роки після цього походу», – розповідає учасник першого сходження On3Wheels Іван Маслюк.

Лише за минулий рік двадцятеро людей з інвалідністю змогли підкорити гірські вершини Карпат. Цього сезону здійсниться мрія ще кількох учасників майбутніх походів проєкту On3Wheels, який дозволяє людям на візку на спеціальному обладнанні підніматися на гірські вершини. На Львівщині унікальний проєкт організували волонтери, які надихнулися подорожжю українця Івана Маслюка зі Львова до Лісабона. Хлопець з ДЦП разом з кількома друзями на спеціальному триколісному велосипеді проїхав через усю Європу до океану.

Як дістатися до вершини на візку

Волонтери On3Wheels для своїх походів використовують спеціальне обладнання, що має назву «джульєтка» (або «жульєтка»), його спеціально для проєкту придбали у Франції. Такий одноколісний візок дозволяє безпечно долати перешкоди та здійснювати гірське сходження. «Джульєтку», в якій знаходиться людина з інвалідністю, мають постійно нести/везти щонайменше двоє людей, тож для кожного походу організовується більше десятка волонтерів. Нещодавно On3Wheels успішно випробував український аналог «джульєтки». Розробили його у Львові, він навіть виявився на 2 кг легшим за французький візок. На виготовлення української «джульєтки» волонтери зібрали 160 тисяч гривень.

«Я був у походах тричі від початку проєкту, третій відбувся зовсім нещодавно, на гору Пікуй. Це був похід на «джульєтці», яка вже винайдена в Україні, її треба було протестувати на комусь, хто давно у команді. Усе пройшло чудово, і тепер ми можемо сказати, що є українська «джульєтка», – розповідає натхненник проєкту Іван Маслюк. – Внутрішні відчуття від того, що ти зробив щось велике, дуже важко з чимось порівняти. Напевно, сильніше емоційно для мене було лише доїхати до океану 4 роки тому. Під час першого походу на Говерлу ми ще трохи прогадали з кількістю волонтерів, і замість звичних тепер 15-20, а деколи й 25 людей, у нас тоді було тільки семеро, з яких, по суті, тільки четверо тягнули «джульєтку». Це було дуже важко, мені потім уже розповіли історію, що якби хтось сказав «йдемо донизу», то всі би погодились та пішли назад, але ніхто не хотів цього сказати перший, тому йшли вгору».

Чиї мрії здійсняться

За даними Держстату, на 2018 рік в Україні проживало понад 2,6 мільйона осіб з інвалідністю. Усі вони в тій чи іншій мірі потребують інклюзії, включеності у суспільство. Щоправда, з державної точки зору, інклюзія полягає переважно у доступності лише базових елементів для життя: організації доступного простору для маломобільних груп у лікарнях чи на вулицях, можливість навчатися в інклюзивних класах тощо. Про здійснення мрій, творчий розвиток чи наповнене цікавими враженнями життя осіб з інвалідністю в державі наразі не йдеться. Лише окремі ініціативи небайдужих громадян опікуються цим питанням. Так, для прикладу, у Кривому Розі існує інклюзивний театр «Краще разом», який навіть влаштував гастролі зі сходу на захід (ми писали про це тут), в Ужгороді організували інклюзивну кондитерську (про неї дивіться тут) тощо. Якщо ти мешкаєш в Україні та пересуваєшся на візку, поки що похід у гори стане для тебе доступним виключно у межах проєкту On3Wheels.

«Ми протягом сезону збираємо анкети людей з інвалідністю, які хочуть потрапити в похід, – пояснює координатор проєкту Олександр Луцик. –  Вони можуть їх заповнити або на нашому сайті, або у Фейсбуці. Далі ми вже контактуємо з людиною, пропонуємо один із маршрутів і вже під цей маршрут збираємо волонтерів. На один похід потрібно близько 20-25 волонтерів».

Нещодавні походи засвідчили неабияку популярність такого туризму, адже на них збиралося по кількадесят людей. За великим рахунком, відзначають учасники, такий похід мало чим відрізняється від звичайного гірського походу – з аналогічними труднощами та особливостями. «Для людини з інвалідністю похід комфортний, бо вона сидить на візку, безпечно пристебнута. Стосовно волонтерів та інших учасників, то це є типовий гірський похід із типовим навантаженням, – розповідає учасниця походів On3Wheels Ольга Лех. – Усі волонтери, які тягнуть «джульєтку», свідомі того. Це з десяток хлопців, вони вмотивовані та для цього приїхали. Та й сама «джульєтка» придумана так, що хлопцям дуже зручно її вести. А в решті це типові гірські труднощі: злива чи різко вертикальна ділянка, абощо».

 «Походи – це вихід за межі зони комфорту, але це більше розгрузка від твоїх повсякденних питань. Ми дуже легко приймаємо новачків у команду, є кістяк з волонтерів, які мають 15+ походів, знають, як поводитися з «джульєткою», як поводитися з людьми з інвалідністю в фізичному та психологічному плані. У цьому і є мета нашого проєкту, аби люди, насамперед здорові, розуміли, що нема нічого страшного у спілкуванні з людьми з інвалідністю та просто змінювалися, спілкуючись з ними та долаючи спільно бар’єри», – додає Іван Маслюк.

Надзавдання

Проєкти з подібною живою інклюзією ефективно працюють на подолання стереотипів щодо людей з інвалідністю. Пряме спілкування різних суспільних груп виявляється дієвішим за державні соціальні реклами чи промоційні кампанії з недискримінації. Відтак, своє надзавдання On3Wheels виконує послідовно та ефективно. «Саме жива інклюзія йде найкоротшим шляхом, – розмірковує Іван Маслюк. – Я дуже уважно за темою інклюзії в нашому суспільстві почав слідкувати 4 роки тому, коли ми готували поїздку в Лісабон. І почав спостерігати за людьми. Помітив дуже цікаву річ: коли ми тільки починаємо спілкуватися, люди дуже скуто поводяться в моїй присутності щодо мене, тобто бояться образити, говорять так, ніби я завтра помру, а коли ми трохи роззнайомлюємось, моментально змінюються, і це дуже класно. Але якщо говорити глобально про українське суспільство, то ще дуже багато роботи в нас, людей, які хочуть донести інклюзивні ідеї. Адже всюди є ті, кому ця тема далека, втім є дедалі більше людей, яким вона потрошки-потрошки доходить. За останні чотири роки, я бачу, українське суспільство трошки прогресує, але хотілося б швидше. Ми колись у Франції мали розмову (там ідеальне інклюзивне суспільство), і французи казали, що дуже швидко перейшли до нього, вони дуже пишаються цими термінами. Ми кажемо: «Скільки ж, років 5-10?» Відповідають: «30 років! Тобто ми так і були налаштовані, що це гра у довго й не буде результату за рік-два».

На жаль, державною увагою в особі відповідних міністерств чи соціальних служб подібні проєкти переважно обділені. «Аби реалізовувати такий проєкт, потрібна команда, велика ініціатива та фінансування. Я не знаю, як соціальних працівників змотивувати до такої діяльності?» – відверто додає Олександр Луцик.

За рахунок чого живе ініціатива

За відсутності держпідтримки небайдужі з різних міст України самі несуть фінансове та організаційне навантаження втілення інклюзивних проєктів. Це стосується й On3Wheels. «Проєкт живе за рахунок людей, які його створюють та наших постійних волонтерів», – пояснює Олександр Луцик та додає, що досвід співпраці з органами влади у проєкту все ж є. – Мова про співпрацю з управлінням туризму Львівської облдержадміністрації. Ми з ними реалізували близько 6 походів, а також організували збір коштів на новий візок, який уже є, тож ми дуже дякуємо управлінню».

On3Wheels уже має досвід збору коштів через Спільнокошт, а тепер, попри карантин, реалізовуватиме ще грантовий проєкт. «Через карантин стало набагато менше грантів та партнерських внесків і через обмеження в перевезеннях у нас було запізнення відкриття сезону. Але поза тим нам вдалося виграти один грант спільно з поляками та іспанцями на популяризацію інклюзивного туризму в Європі», – говорить Олександр Луцик.

До співпраці – готові

Команда проєкту заявляє, що до співпраці чи масштабування на інші українські регіони – готова. «Ми відкриті до співпраці, можемо поділитися досвідом організації, маршрутами, навіть позичати візок, що ми також і практикуємо. Тобто якщо є такі ініціативи, ми з радістю з ними будемо співпрацювати», – заявляє Олександр Луцик. У майбутніх планах, крім гірських походів, ще мандрівки замками та річкові сплави. Одне з нещодваніх сходжень, до речі, пройшло у тандемі, коли на «джульєтках» разом піднімалися натхненник проєкту Іван Маслюк та ветеран АТО Олексій Скиба. У такий спосіб до ініціативи приєднався проєкт VeteransGo, який уже заявив про зацікавленість у гірських походах для ветеранів на візках. «Я думаю, ми робимо велику справу. Мені реально бракує висвітлення оцих проблем у ЗМІ, немає хоч якоїсь програми на телебаченні, присвяченої повністю цим проблемам, – підсумовує Іван Маслюк. – Я думаю, це могло би вплинути на вирішення їх, але якщо не на вирішення, то хоча би на збільшення аудиторії. Може, тоді б люди розуміли, що до інклюзивних груп можна відносити не тільки людей з інвалідністю а, наприклад, мам з дітками у візочках, яким теж незручно гуляти по наших бордюрах чи заходити у громадський транспорт. Думаю, якби люди розуміли, що це рано чи пізно може трапитися з усіма, то вони трішки по-іншому сприймали би інклюзію».

Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.