Українські "командос" відзначатимуться надвисоким інтелектом

Як заявив на брифінгу 11 листопада начальник департаменту захисту національної державності СБУ Анатолій Дублик, ці розвідувальні дані в цілому збігаються із змістом так званого плану "Шатун" - масиву інформації, вилученої з поштової скриньки радника президента Російської Федерації Владислава Суркова - і свідчать про початок його здійснення.

Мета плану - внутрішня дестабілізація, організація дострокових парламентських виборів із метою приведення до влади проросійських сил і ревізії зовнішньополітичного курсу України.

Масові заворушення мали розпочатися з мітингів банківських вкладників 15 листопада. Але засновники партії «За життя» колишні регіонали Є.Мураєв та В.Рабинович розпочали поступовий «розігрів» ситуації заздалегідь - за тиждень до «офіційного старту» розгойдування ситуації за російським сценарієм їхні прихильники провели під Нацбанком акцію з вимогою притягнути до відповідальності голову НБУ, а потім перекрили Інститутську.

«Пробний» протест тривав недовго і закінчився мирно, але злива теж розпочинається з першої краплини...

Аби повернути Україну під свій протекторат, наш «стратегічний ворог» вигадує різні тактики - від керованого хаосу до «повзучої ерозії» центральної влади. А певним чином налаштована оптика російських телекамер створює власну версію українських подій, яка потім використовується у зовнішньополітичній гібридній війні проти нашої країни. От і зараз, за інформацією українських спецслужб, відповідна картинка готується  до 24 листопада, коли на саміті Україна-ЄС буде вирішуватись доля безвізу для України.

Проте, попереджений - значить захищений. Але наскільки? Ці та інші запитання кореспонденти Укрінформу адресували голові підкомітету з питань безпеки державних інформаційних систем Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, голові Постійної делегації у Парламентській асамблеї  НАТО народному  депутату Ірині Фріз за кілька днів до резонансного брифінгу представників спецслужб. І хоча, з огляду на її нинішній напружений графік, поспілкуватися «очно» нам не вдалося, Укрінформ оперативно отримав від І.Фріз відповіді на більшу частину запитань електронною поштою і тверду обіцянку про докладне інтерв'ю.

- Ірино Василівно, на вашу думку, чи має українська делегація використати матеріали з пошти приймальні Суркова під час наступного раунду «Нормандських переговорів», аби продемонструвати нашим партнерам справжню сутність та наміри російської сторони щодо нашої держави?

- SurkovLeaks - це досить довготривала можливість для України з точки зору потенціалу використання. Я переконана, що ми маємо користуватися такими «знахідками» на всіх рівнях для демонстрації ступеня загроз з боку Російської Федерації.

Я активно співпрацюю з міжнародним волонтерським розвідувальним товариством InformNapalm, використовуючи матеріали розслідувань у спілкуванні з нашими партнерами.

Насправді, повної та об'єктивної інформації про війну в Україні за кордоном замало. Як для більшості українців проблема Сирії чи Іраку, так і для більшості європейців - це події, що залишаються лише на периферії зору.

- Росія фінансує радикальні європейські партії з метою посилення центробіжних сил у Європі. Що, на ваш погляд, може протиставити цьому Україна?

- На мою думку, сьогодні країни Європи не повністю усвідомлюють масштаби та ризики ситуації. Кажуть, що наївний заєць - це той, що сподівається, що вовк не з'їсть, якщо його не дратувати. Але вовк керується почуттям голоду та запахом крові. Росія завжди марила імперіалізмом, а розширення імперії - це наркотик для тих, хто нею керує.

Європа і Україна сьогодні хочуть зберегти демократичні цінності. Кремль зневажає демократію. У боротьбі демократії з тоталітарною імперією зазвичай виграє імперія, якщо рівень консолідації та спротиву демократичного суспільства низький.

- Чи вплинуть, на вашу думку, чорногорські події на усвідомлення того, що Росія загрожує не лише Україні, а й безпосередньо всьому європейському проекту? Чи були особисто ви здивовані "російськими вухами", що стирчали з Чорногорії?

- Інформацію про підготовку сценарію дестабілізації в Чорногорії я отримала ще наприкінці жовтня 2015 року. І це не були наші спецслужби. Тож «російські вуха» для мене не були несподіванкою.

Між іншим, на окупованій території проходять підготовку громадяни не тільки балканських країн, а й Західної Європи. Яким чином вони використовуватимуть набутий військовий досвід - це питання, адже вони пішли не в національні збройні сили, а стали найманцями. А найманці - це потенційний ресурс для терористичних та сепаратистських рухів.

- У статті для тижневика «Дзеркало тижня» Володимир Горбулін стверджує, що гарантія нашої безпеки - це не будь-які зовнішні домовленості, а формування сильної держави з адаптивною системою національної безпеки. Якою, на вашу думку, вона має бути?

- Я є прихильником вступу України до НАТО. Але для мене така інтеграція не означає, що Сполучені Штати, Велика Британія або Канада будуть захищати нашу країну замість нас. Для мене інтеграція в Альянс - це, передусім, приєднання до групи найрозвиненіших країн, що можуть поділитися досвідом, технологіями, системами управління, підготовки персоналу. Це партнери, які допоможуть провести модернізацію усього того, що гнило та руйнувалося 23 роки в сфері безпеки та оборони.

Конфронтаційність у відносинах Росія-НАТО створена самим Кремлем. Пригадаємо, як в середині 2000-х розвивалася програма співробітництва Альянсу з Москвою. Не НАТО став ворогом Кремля. Кремль став ворогом НАТО заради гри в імперію та цементування путінського режиму.

Отже, інтеграція України в Альянс - це не курс на конфронтацію з Російською Федерацією, а перш за все можливості для власного розвитку, які ми можемо вже сьогодні використовувати замість того, щоб іти власним шляхом спроб та помилок. Адаптивність системи має полягати в її здатності оперативно змінюватися у відповідь на еволюцію технологій, викликів та загроз.

Завжди треба тягнутися до найкращого, а стандарти та принципи НАТО, на мій погляд, сьогодні є саме такими для України.

- Україна отримує значну підтримку з боку НАТО у питанні формування Сил спецоперацій, до створення яких ви доклали багато зусиль. Водночас умови, в яких їм доведеться виконувати спецзавдання, відрізняються від умов країн-членів Альянсу. Наскільки універсальними є здобуті навички, і якою мірою враховується «національний» компонент? Чи вивчається відповідний досвід Росії, аби ефективніше йому протидіяти?

- Дійсно, в країнах-членах Альянсу Сили спеціальних операцій зазвичай є військовим компонентом, який  розв'язує завдання за межами національних кордонів. З часів створення НАТО жоден з її членів не вів війни на своїй території. В Україні дещо інша ситуація. Ми знаходимося у стані відбиття збройної агресії, що ведеться неконвенційним способом, тобто гібридними методами, на нашій території. Це накладає відбиток на стратегію розвитку ССО, хоча жодним чином не означає її орієнтацію лише на операції в межах міжнародно визнаних кордонів.

Наші бійці, на мою думку, одні з найкращих у світі в сфері direct actions, тобто в безпосередніх бойових операціях. «Національним» компонентом є інформаційно-психологічні операції. Їх метою є подолання пропаганди та відновлення довіри до української влади й мешканців «материка». Це значно складніше, ніж те, чим займаються російські ССО, адже посіяти ворожнечу та спровокувати «м'ясорубку» значно простіше, ніж відновити мир.

Я наполягала б на посиленні розвідувального компоненту та наданні ССО статусу розвідувального органу. Якщо ми прагнемо йти європейським демократичним шляхом, зберегти свободу та незалежність, загроза з боку Росії буде існувати завжди. Це підтверджує вся історія України. Чим більше розвідувальної інформації надходитиме, тим більш об'єктивною та точною буде поінформованість військово-політичного керівництва про загрози та виклики. Тому я категорично проти монополізації каналу розвідувальної інформації за жодним органом і буду надалі підтримувати та усіляко сприяти наданню ССО такого статусу.

- При створенні Сил спецоперацій неодноразово підкреслювалося, що це не спецназ, але при відборі акцент робиться на фізичних даних, а при підготовці - на фізичній витривалості. Виконання інформаційно-психологічних операцій покладається на цих самих людей, чи для цього готують інших? Якщо проводити аналогії з голлівудськими фільмами, ССО - це ближче до «Командос» чи «Матриці»?

- Коли готувався закон, ми передбачали, що Сили спеціальних операцій можуть складатися не лише з військовослужбовців, а й з найманих працівників. Акцент на фізичні дані робиться з огляду на необхідність формування та якісної комплектації бойових підрозділів. Але навіть за умов такого відбору вимоги до інтелектуального рівня надзвичайно високі. Здатність приймати рішення, знаходити креативні нестандартні підходи та рішення - це те, що необхідно для виконання спецоперацій.

Щодо небойових спеціальностей, я схиляюся до американської моделі, де, наприклад, на аналітичну роботу або на деякі технічні спеціальності беруть навіть людей з обмеженими фізичними можливостями, якщо їхній рівень інтелекту, навичок та досвіду сприятимуть зростанню ефективності виконання завдань.

- Поясніть, будь-ласка, чим відрізняються пропаганда і PR-акції від інформаційних спецоперацій?  Хто і за якими критеріями оцінює їхню ефективність?

 - Ефективність усього, що ви перерахували, оцінюється відповідністю результату поставленій меті. Інформаційні спецоперації відрізняються від пропаганди та піару методами та засобами реалізації.

Росія вдається саме до пропаганди, і для цього залучає величезну мережу засобів масової інформації та значні фінансові ресурси. В умовах обмеження доступу до каналів масової комунікації з населенням чи бойовиками, єдиним виходом є організація інформаційно-психологічних спецоперацій, що фактично проводяться у напівпольових умовах з досить обмеженим ресурсом. Це потребує більшої прорахованості заходів, адже, як і у снайперів, тут діє правило: одна акція - результат.