Українка розповіла про переїзд до Канади
У Канаді менше витрачають часу на приготування їжі – розігрівають напівфабрикати, або купують готові страви. Морепродукти коштують трохи більше, ніж курятина. Якщо харчуватись вдома, на продукти треба близько 400 доларів на місяць для двох людей.
Про це Gazeta.ua розповідає 22-річна Людмила Розум з міста Новоград-Волинський Житомирської області. Вона пів року як переїхала до чоловіка Ігоря у Торонто. Вони побрались рік тому. Але дівчині не одразу відкрили робочу візу у країну. Людмила розповідає про особливості переїзду, адаптації та життя у Канаді.
"Країну для переїзду обирав чоловік для навчання, ще коли були не одружені та вчились на 4 курсі. Він добре знає англійську мову, тому склав рейтинг англомовних країн. Обирали Канаду, о там нижчі ціни, ніж, наприклад у США, - згадує Людмила, - У липні 2018 року Ігор отримав візу, а через місяць ми одружились. Через 2 тижні після розпису він полетів у Канаду на навчання".
Через декілька місяців подали документи на візу для Людмили. У цьому їм допомагав консультант. Дівчина писала мотиваційний лист, де пояснювала чому хоче поїхати у країну, збирала довідки з навчання, роботи, про дохід. Проте перший раз отримала відмову.
"Як ми з'ясували, причина відмови була у тому, що подумали начебто наш шлюб був фіктивний, уклали його тільки щоб отримати візу. Думаю, що консультант не зміг розказати правдиво про наші стосунки та що ми зустрічались близько 5 років, - ділиться Людмила, - Це було дуже боляче, ми з чоловіком на той час не бачились вже чотири місяці та втратили гроші".
Наступна спроба отримати візу була через 3 місяці. Ігор та Людмила вже самі писали мотиваційний лист, розписували де були, що робили, коли освідчилися та як одружилися. Додавали фото та підписували дати. Батьки також писали лист, де підтверджували, що ми жили у них. Після медичного огляду в Києві, що є обов'язковими для робочої візи, дівчина отримала дозвіл на роботу. Тепер Людмила могла працювати у Канаді, поки Ігор навчається.
У травні 2019 року дівчина купила квитки та полетіла до чоловіка. Дорога була з пересадкою. Коштував переліт 11 000 грн, прямий рейс дорожчий - 17 000 грн
"Спочатку усе здавалось яскравим, я була щаслива, що нарешті побачила Ігоря. Але через декілька тижнів у мене почалась депресія. І головна проблема – мова. Я знала англійську на середньому рівні. В Україні ми більше приділяємо увагу граматиці та письму, а не розмовній мові. Тому у Канаді було тяжко порозумітись. Усі говорили не так як наші викладачі. Тут багато національностей та різних акцентів, - згадує Людмила, - Важко було без рідні. Вони завжди могли підтримати, вислухати. А через різницю у часі не завжди вдавалось поговорити. Через це почувалась дуже одинокою. Треба було вивчати життя з нуля. Банківська та медична система, магазини – усе було новим".
Адаптувалась до нової країни Людмила тільки через 3 місяці, коли зник мовний бар'єр та з'явилась робота. Вона працює у кафе за 14$ на годину. Разом з чоловіком винаймають невеличку квартиру-студію за 1300$ на місяць. Додатково платять 80$ за світло та інші комунальні платежі, вода та опалення – безкоштовні. На місяць родині треба ще 400$ на продукти, 25$ на мобільний зв'язок. Окрема стаття витрат – громадський транспорт, за 2 години треба трохи більше 3$.
"Машину вживану легко можна купити. Але дорожче виходить її обслуговування, страховка та оплата стоянки, - розповідає Людмила, - Вартість брендового одягу така ж. Але не треба збирати гроші, щоб купити зимову куртку. Навіть купити меблі не проблема. З зарплати можна спокійно купити стіл та ліжко, невелику техніку. Це не якась розкіш. Не треба брати на це кредити, достатньо мінімальної зарплати".
Людмила розповідає, що коли тільки приїхала, гостро відчувала запах смаженої картоплі та олії з закладів, де продають фастфуди. Таких закладів досить багато у місті. Бо канадці простіше відносяться до їжі, не приділяють стільки часу її приготуванню, як в Україні. У магазинах багато заморожених напівфабрикатів та готових страв.
"Бачила навіть варені яйця у баночці! – ділиться Людмила, - Вдома я готую звичну українську їжу: пюре, котлети. Але у меню додалась тортилья, у коржик, як наш лаваш додаємо різні начинки. Також сподобався місцева солодка картопля. Червону рибу вдома купували тільки на свята, а тут можна дозволи її кожний день. Якщо вартість морепродуктів трохи вища за ціну курки, чому б ні. Є багато продуктів, які тут дешевше, але не гречка. Дуже сумую за миргородською мінеральною водою. Її можна знайти тільки в українсько-польському магазині".
Дівчині подобається природа та парки, там багато дерев та лавочок. Зазначає, що там немає наметів, де щось продають. У громадських місцях не можна пити пиво, але можна курити марихуану. Тут вона легалізована. Поряд з цим люди займаються спортом. Побудовано багато безкоштовних майданчиків для катання на роликах, гри у футбол та баскетбол, є відкриті басейни та інше.
"Не вистачає українських людей, щоб хтось прийшов у гості, щоб наготувати щось смачного та душевно посидіти. Особливо на свята самі. Нас запрошували місцеві знайомі на дні народження. Але у них усе по іншому проходить. Ніхто не сидить за столом, не так багато їжі. Усі беруть закуски та напої і ходять спілкуються, грають в ігри, - зазначає Людмила, - Тут немає життя як у фільмах, треба багато працювати та бути готовим вчитись у будь-якому віці. Для життя у Канаді треба мати велику мотивацію".
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
