Танці біля меморіалу героям

Заходи з нагоди другої річниці загибелі героїв Небесної Сотні нагадали мені події тридцятирічної давнини.

У дворі я почув розмову сусідів. Один із них, літня людина, ветеран війни, розповідав іншому, чому він відмовився від запрошення на урочистості 40-ї річниці Перемоги. Ветеран з болем говорив, що в справжніх учасників війни відібрали свято, зробили його “тусовкою” для чиновників та людей, які хизуються причетністю до знаменних подій.

І з Майданом – майже те ж саме. Принаймні – у Херсоні. Хоча часу пройшло значно менше, ніж між подіями Другої світової війни і початком фальшивого та заформалізованого святкування Дня Перемоги.

Уже вдень 20 лютого у соцмережах учасники Євромайдану і патріотично налаштовані херсонці обурювалися тим, як був відзначений День пам’яті героїв Небесної Сотні. Обурювалися, що серед людей, які покладали квіти до меморіалу “Слава Україні!” були й  ті, хто під час Майдану не приховував свого несприйняття народного протесту, жадав від режиму Януковича  жорстких заходів.

Були там і ті, хто, як казали  майданівці, організовував візити до Херсона  українських “тітушок” та російських “туристів”, які були “бойовиками” місцевого антимайдану.

І усі ці люди прийшли вшанувати пам’ять героїв Небесної Сотні. Адже вони – депутати і чиновники, а тому мусять ходити на урочистості. Так заведено. Майданівці казали, що бачили на урочистостях і працівників бюджетних установ, яких на початку 2014 року зганяли на антимайдани. Зараз ці люди теж навряд чи прийшли добровільно.   

І навіть трохи дивно, що на такому заході, у такій компанії не були помічені Володимир Сальдо, Микола Костяк, Віктор Пелих, Ганна Пономаренко... А втім, якщо усе продовжиться у такому ж дусі, мабуть, і їх незабаром побачимо.

Голова обласної ради Андрій Путілов похизувався черговим виправдовуванням свого невігластва і небажання вчити державну мову. У виступі, який, як завжди, почав із кількох фраз поганою українською, а продовжив російською, Андрій Станіславович говорив про спроби “ворожих сил” поділити нас за різними ознаками, у тому числі – і мовними. Говорив, що чимало активістів Євромайдану і учасників АТО – люди російськомовні, і його виступ російською – знак поваги до них. Але чи може усе це бути виправдовуванням для хронічного небажання державного службовця (зазначимо,  не останнього в області) вчити державну мову? Про таких людей дуже влучно сказала політик Ірина Фаріон у відомому зверненні до  Миколи Азарова: “Мови не знають ті, хто або політично упереджений, або розумово відсталий. Ви у якій системі координат перебуваєте?”. А у якій “системі” перебуває Путілов, який позиціонує себе майданівцем?

Загалом урочистості до болю нагадували величезну кількість заходів з різних приводів, які проводилися ще за радянських часів: були пафосні промови, хореографічні та літературні композиції, награна (якщо брати загальну масу присутніх) скорбота. Звичайно, були там і люди, для яких Майдан і Небесна Сотня – реальний біль, але було чимало й таких, хто просто, як кажуть, відбував повинність.

Уже з другої річниці вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні перетворюється на формальний, казенний, бездушний захід. Наступного дня, 21 лютого, херсонські націонал-патріоти провели неформальне вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні. І у цих неформальних урочистостях узяло участь значно більше майданівців, ніж у тих, які провела влада. Люди пройшли смолоскипною ходою центром міста: від площі Свободи до меморіального комплексу “Слава Україні!” на вулиці Перекопській.

До і після ходи відбулися невеликі мітинги, де виступили херсонці, які брали участь у київському та херсонському Євромайданах, а також депутати і представники влади від демократичних та націонал-патріотичних політичних сил.

На цих мітингах учасники згадували події 2013-2014 років, а також говорили, що боротьба ще не закінчена, бо при владі знову чимало людей, які під час Майдану або відмовчувалися, або ставали на бік тодішньої влади. А зараз ці люди “перефарбувалися” і вдають із себе нових політиків, але насправді не тільки не прагнуть змін у суспільстві, але й бояться їх.

Отже, можна говорити про певну традицію – якщо ще не сформовану, то таку, що перебуває у фазі становлення: у Херсоні дати, пов’язані з Майданом, відзначають, офіційно і неформально: по-різному, різним складом. Тобто одне з завдань народного протесту – єдність влади з  народом – не досягнуто? Чи ситуацію все ж можна виправити?

“Як відзначати дати, пов’язані з Майданом, мають вирішувати активісти Майдану, – вважає учасниця херсонського Євромадану Марина Войтенко. – Зізнаюся, мені самій важко остаточно визначитися, як можуть проходити такі урочистості. Так, потрібно згадувати про ті події. Не можна обійтися без молитви. Але, на мою думку, треба уникнути казенної вульгарної вистави з танцями і віршами. Усі знають, що це не від душі. А потрібно, щоб було все тільки від душі. До речі, я не вважаю цілком вдалою й ідею проводити смолоскипну ходу, як це роблять націоналісти. Але сама взяла участь у такій ході, бо вона була у Херсоні під час вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні єдиним заходом, куди прийшли тільки ті, хто хотів, де зібралися лише справжні патріоти”.

На думку іншого активіста Євромайдану Євгена Матковського, головною повинна бути інформаційна складова:

“Усе ще залишається необхідність розповідати людям, що майданівці виступали не за щось ефемерне, а за Україну без корупції, за достойну якість життя громадян, за чесну владу. І зараз боротьба за це ще триває. Чимало людей ще повинні зрозуміти, що герої Небесної Сотні гинули не за політиків, а за Україну.

Якщо розмірковувати, як можуть відзначатися дати, пов’язані з Майданом, то, мабуть, найкраще показувати на телеканалах більше фільмів про ці події, про людей, які брали у них участь, публікувати і давати в ефір інтерв'ю з цими людьми, їхні спогади, думки про сьогодення. Тут щось принципово нове важко вигадати,  та й не варто. А влаштовувати  концерти чи інші шоу – не найкраща ідея”.

Активістка херсонського Євромайдану Анастасія Войнаровська нагадала слова посла США в Україна Джефрі Пайєта по те, що “найкращим пам’ятником Небесній Сотні буде Україна, вільна від корупції і кумівства”.

“Кожна дата, пов’язана з Майданом, – каже активістка, – привід замислитися, що ми зробили, аби не повторилося те, через що Майдан саме і виник, що спонукало людей на Революцію Гідності. У такі дати треба не співати, не танцювати, не влаштовувати  вистави, а замислюватись, що ми зробили для того, щоб смерті героїв були не марними, щоб нам не було соромно перед ними.»  

На жаль, ще немає підстав говорити про докорінні оновлення у державі. Натомість Майдан перетворюється на фетиш, позбавлений глибинного смислу. А смисл цей, на мою думку, у тому, що справжній патріотизм – це не ходити у вишиванці і кричати: “Слава Україні!”, а, наприклад, працюючи чиновником, не красти, робити усе для розвитку своєї країни.

А в День пам’яті потрібно саме вшановувати пам’ять людей: молитися, згадувати, говорити, але без пафосу і показухи”.