Свято «на виріст»

В Україні 14 березня вперше відзначили День добровольця. Скоріше за все, якби не пов’язані з подіями на Донбасі (сутички блокадників та силовиків) акції протесту у Києві та інших містах України, у тому числі й Херсоні, про цей день навряд чи знало б багато людей.

Щоправда, у Херсоні обійшлося без паління шин, захоплення адміністративних будівель та погрому банків. Активісти провели свої заходи біля ОДА, Управління Нацполіції та Управління СБУ. А потім…

Потім вшановували людей, які у складі добровільних батальонів брали участь в АТО і вже повернулися звідти. Вклонилися пам’яті херсонців, загиблих у боях, серед яких, до речі, переважна більшість – саме добровольці, які за покликом душі пішли боронити Україну.

Керівництво області влаштувало прийом для родин загиблих воїнів. У залі музичного училища відбувся святковий концерт.     

А на площі Свободи активісти організували виставку фотографій і військового спорядження, а також показ фільму режисера Леоніда Кантера “Добровольці Божої чоти” про бійців добробатів, які захищали Донецький аеропорт.

І саме виставки і показ фільму, на які через погану погоду та через слабку інформованість жителів міста про урочисті заходи прийшло небагато людей, були у День добровольця найбільш вдалою спробою “намацати” правильне святкування цієї дати, яка водночас і сумна, і урочиста.  

Під час виставки представлене на ній спорядження можна було потримати у руках, наприклад, відчути, які важкі бронежилети. Це допомагає більше розуміти і більше поважати наших захисників.

А концерти та прийоми теж, можливо, потрібні. Тут уже судити тим, для кого вони влаштовуються. У залі Херсонського музучилища, крім учасників АТО та членів сімей загиблих, сиділо чимало чиновників і військових. І щодо останніх виникають певні сумніви, що вони прийшли на цей концерт за покликом серця.

День українського добровольця – саме з тих свят, які народжені нашим буремним сьогоденням. Цей день встановлено на честь людей, які у важку для держави пору врятували її і від вторгнення ззовні, і від роздирання зсередини, яке теж було частиної зовнішньої агресії.

І такі знаменні дати – свого роду “реперні точки”, на яких повинен будуватися світогляд громадян нової України. А тому чи личить відзначати такі дні “совковими” концертами та прийомами? Може, варто знайти нові форми? Щоб і належними чином віддати шану полеглим у боях, і подякувати учасникам бойових дій, які живуть серед нас, і, що найголовніше, налаштувати усіх людей на патріотичний лад, дати зрозуміти, чому варто любити свою країну і пишатися нею.

І хороший приклад проведення дійсно українських свят по-новому у нас є. Це – Шевченківський день, коли тисячі українців і навіть представники деяких закордонних дипломатичних місій взяли учать у флешмобі “Global Shevchenko” і читали вірші Кобзаря.

Стосовно ж добровольців, на Херсонщині теж є підстави для гордості. Згадаємо, що в 2014 році, у перший місяць після окупації Криму, Херсонську область захищали від російського вторгнення тільки добровольчі формування. Саме добровольці чергували на блокпостах у Чонгарі, Стрілковому, Хорлах. І саме добровольці, дев’ять відважних херсонських жінок, серед яких була і тодішній головний редактор сайту “Вгору” Наталія Бімбірайте,поїхали 8 березня 2014 року у Крим підтримати заблокованих там українських військових, відвезти їм продукти. Вони, дуже ризикуючи, проїхали по Криму близько 700 кілометрів, відвідали з гуманітарною місією кілька військових частин.                  

Згадувати можна багато. І День українського добровольця може стати саме таким днем, коли ті, кому є про що згадати, ділилися б спогадами. А також – міркуваннями про сьогодення. А також… Власне, чимало звичаїв може бути у цей день. Головне, щоб вони були не формальними, йшли від душі та серця. Бо найкраще приживається і стає доброю традицією тільки те, що відверте, невимушене, справжнє.