Що думають про розслідування подій трирічної давності на Майдані самі учасники тих подій?
Нагорі світлина агентства Reuters, яка облетіла у лютому 2014 року світові видання: батько з сином – обидва з закривавленими обличчями, стоять перед беркутівцем на вулиці Інститутській у Києві. Радіо Свобода вдалося знайти батька з тієї світлини. Це вчений, доктор технічних наук, член-кореспондент Академії наук України, завідувач відділу інституту кібернетики імені Глушкова, професор Микола Кузнецов. Разом із сином Ігорем він був безпосереднім учасником тих подій. Нині у передачі «Свобода сьогодні» учений поділився своїми думками – чи варто було брати участь у тих подіях, чи не змінився його погляд на них?
Відео з прямої трансляції Радіо Свобода 18 лютого 2014 року. Пан Микола Кузнецов з сином Ігорем на відео з 48 секуни. Увага: відео містить сцени жорстокості!
Микола Кузнецов: Безумовно, це було варте, але проблема полягала в тому, що за ці три роки погляд на ті події дещо змінився. По-перше, вдалося переосмислити те, що почалося із студентського Майдану і зараз, і протягом оцих 3 років відбулася деяка фальсифікація. Наприклад: всі кажуть, що Майдан зібрався через те, що побили студентів. Насправді події відбувалися дещо інші. Студентів побили для того, щоб зібрався Майдан. І це зараз мені абсолютно очевидне, і не тільки мені, а багатьом людям, з якими я спілкуюся. Це очевидно. Це був план, за яким повинен був здійснитися державний переворот, щоб скинути Януковича.
– А чий план? Ви це припускаєте, чи у Вас є свої певні якісь докази?
– Всі подальші події абсолютно точно це підтверджують. Чому? Тому що у Януковича з’явився свій «Азеф», або більш відома ще людина як «поп Гапон», який працював на Майдан. І саме ця людина віддавала накази «Беркуту». Тобто фактично там була гра в шахи: одна людина грала сама з собою. І за рахунок людей, яких підставляли, яких вбивали. Ось і все, що відбувалося. Зараз це стає абсолютно очевидним, зрозуміло, що я на цих всіх подіях не був присунім.
Але дивіться – коли били студентів? Били їх під камери «Інтера». «Інтер» відомо кому належить. Так само наказ бити студентів віддала людина з оточення Фірташа. Били під камери, знімали. Потім на наступний день це все розповсюджували по всіх каналах.
І за рахунок цього люди вийшли в неділю – більше від мільйона, ми також з сім’єю вийшли. Але тоді ми всіх подій не розуміли, а тепер це все стає абсолютно очевидним і прозорим. Далі були події на Банковій, коли людей дуже жорстоко побили, було дуже багато провокаторів, спеціально підбурювали. Там можна розібрати кожен крок і у світлі того, що я кажу, це, в принципі, все стає очевидним. Далі події на Грушевського, де ми були з першого дня також. Ця хода до Верховної Ради абсолютно не мала жодного сенсу, тому що там не були присутні парламентарі. Вони підійшли, покричали б люди і пішли б собі – але перегородили спеціально за наказом знов-таки тієї самої людини.
– Чи Ви можете назвати цю людину?
– Я називати її не хочу, бо доказів нема. Але вона зараз в парламенті, вона нікуди не тікала. Тому я не маю жодних прав. І ця людина була другою після Януковича за впливом в Партії регіонів. І не буде проти неї справ. І тому цілком очевидно, що проти регіоналів нема жодних реальних справ. Ніхто не посаджений, ніхто і не буде посаджений. Нинішній генеральний прокурор – він генеральний прокурор в піар-агентстві. Вони всіх затримують, а нікого не садять і нікого не посадять. Зараз цих декількох беркутівців спіймали, але чи вони стріляли – ніхто не знає. Але їх зроблять цапами-відбувайлами і вони будуть сидіти. Реально, хто це все робив – ті не постраждають. Вбили Нігояна, вбили Жизневського… Хто вбив? Ніхто не знає. Для людей це була Революція гідності – це безумовно, а для олігархів – це був переворот руками людей. На жаль.
Генеральний прокурор Юрій Луценко заявляє, що ймовірний судовий процес Міжнародного кримінального суду в Гаазі щодо злочинів на Майдані і воєнних злочинів не означає припинення розслідувань Києвом.
«Ймовірний міжнародний процес у Гаазі щодо злочинів на Майдані і воєнних злочинів не має закривати необхідність виконання нашого домашнього завдання. Це не означає, що наша справа – передати розслідування до Гааги… усі справи щодо Майдану і про воєнні злочини ми маємо і будемо робити (розслідувати – ред.)», – зазначив він.
Про масштаби «Справи Майдану» найбільше говорять цифри. У «Справі Майдану» їх 9,5 тисяч. Розгін студентів на Майдані 30 листопада 2013 року. Розстріл мітингувальників на вулиці Інститутській 20 лютого 2014-го. Вбивства Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Романа Сеника, викрадення Ігоря Луценка та викрадення і вбивство Юрія Вербицького 22 січня 2014-го – це найрезонансніші справи Майдану. Водночас є понад вісім десятків інших епізодів. Усі вони умовно об’єднані в одну велику «Справу Майдану», а розслідує її єдиний слідчий центр, департамент спеціальних розслідувань ГПУ.