Сім діб арт-терапії для АТОвців

Волонтери проекту «Зігрій душу» займаються психологічною реабілітацією бійців АТО з вересня 2014 року.

Спочатку був створений Ковельський центр допомоги бійцям 51-ї омбр. У жовтні до центру почали звертатися воїни, яким потрібна була психологічна допомога. Про це пише "Народна армія".

— Кожного місяця у нас проводиться один заїзд на сім днів у санаторій «Пролісок» Волинської області. Цілий тиждень, окрім фізіотерапевтичних процедур, ми проводимо з атошниками заняття з арт-терапії, соціальної адаптації та психологічної терапії. Також є рефлексотерапевт, гончар та художник. Організовуємо ігри з бійцями, за допомогою яких намагаємося їх «розбудити», аби вони зрозуміли, чим хочуть займатися далі, — розповідає керівник проекту Анна Лисакова.

У першу чергу до групи потрапляють ті бійці, які звертаються самостійно. В кожному районі Волинської області відкрилися представництва фонду, тож хлопці мають змогу подавати документи з різних місцин регіону. Таким чином за два роки реабілітацію пройшли 350 осіб.

— Дуже багато тих, кого направляють батьки, дружина, рідні. Головне, що хлопці, які вже побували в нас, спрямовують сюди своїх побратимів. Перше, що потрібно, — це бажання. Оскільки дуже мало часу на реабілітацію, то застосовуємо експрес-підхід до кожного. Єдина вимога — не пити. Адже коли людина має алкогольну залежність, на неї ніяка реабілітація не діє, — говорить Анна.

Організатори переконані, що реабілітувати українських бійців потрібно не тільки в Україні, а й за кордоном. Так, нещодавно за запрошенням Угорського посольства на реабілітацію до цієї країни було направлено 10 осіб.

— Якщо боєць прийшов відразу ж після війни і не знає, на якому світі він знаходиться, то нам дуже важко пояснити, що тут не війна. Один із хлопців, прийшовши на проект, взагалі не розмовляв. На першій реабілітації почав говорити, але заїкався. А вже на другій ми його зупинити не могли. Люди починають малювати. Нам телефонують матері, дякують і говорять, що їхні сини повернулися додому зовсім іншими людьми, — стверджує Анна Лисакова.