Школа замість інтернату: що треба знати про реформу інклюзивної освіти

З наступного навчального року діти з особливими освітніми потребами зможуть навчатися у звичайних школах — їм не матимуть права відмовити. Усі переваги інклюзивної освіти стануть помітними вже за кілька років, коли дітей у спеціалізованих інтернатах поменшає.

Усі зміни, напрацьовані у сфері інклюзії Міністерством освіти і науки, шліфуватиме та впроваджуватиме в життя Директорат інклюзивної та позашкільної освіти.

Директорати — це нові структури, які з часом замінять нинішні департаменти та управління при міністерствах. Їхніх керівників обирають на відкритому конкурсі. Громадське спілкується із управлінцями «нової якості».

Керівницею саме цього департаменту стала Лариса Самсонова. 18 років вона очолювала громадську організацію, яка допомагала дітям з особливими освітніми потребами. 

Громадському Лариса Самсонова розповіла, хто допомагатиме адаптуватися дітям з особливими освітніми проблемами, як перевчатимуть вчителів та скільки часу і грошей знадобиться, аби інклюзивність стала нормою в українському суспільстві.

1. З вересня 2018 жодна школа не матиме права відмовити дитині з особливими потребами.

Утім, людського фактору ніхто не відміняв. Ми не можемо до кінця прослідкувати імплементацію всіх законів, але сподіваємося, що скоро суспільство усвідомить, що кожна дитина має право на освіту, право отримувати її там, де їй зручно. Кожна дитина має право виховуватися в сім’ї, і такі умови, за яких дитину треба вилучити із сім’ї та везти в інший район, щоб навчати, — це несправедливо. Це дуже ускладнює процес, умови необхідно спростити. Чи готові до цього школи? Потрібно ще дуже багато зробити. Сьогодні ми напрацьовуємо правила і процедури.

2. Посередником між школою, батьками і дитиною з особливими освітніми потребами стануть працівники інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).

Раніше це були психолого-медико-педагогічні консультації (ПМПК), які працювали за захворюваннями, визначали проблеми, підтверджували діагноз і відправляли дітей у навчальні заклади.

Тепер замість них ми створили інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ). Саме вони дбатимуть про дітей з особливими освітніми потребами в межах звичайної школи. Центр знатиме про кожну таку дитину на закріпленій за ним території. Спеціалісти центрів повинні оцінити дитину, і вже на основі цієї оцінки в школі складатимуть індивідуальну програму розвитку.

Також інклюзивно-ресурсний центр має забезпечити інфраструктуру, необхідну для навчання дитини й організувати їй освітнє середовище, а вже шкільна команда працюватиме безпосередньо з дитиною і реалізовуватиме цей план.

До ІРЦ родину може направити навчальний заклад. Якщо ж у батьків є якісь побоювання щодо розвитку дитини, вони можуть звернутися до центру самостійно, де фахівці порадять, варто перейматися чи ні.

Один ресурсний центр розрахований на обслуговування 7000 сільського населення, і 12000 — міського.

Процедура створення закладів непроста. Рішення про це ухвалюється на місцях. Також необхідне відповідне забезпечення, конкурс з обрання спеціалістів.

По всій Україні буде близько 800 ІРЦ, але на це піде не один рік. До 1 вересня цього року плануємо близько 500 центрів. Наразі маємо 50 і вже є близько 200 рішень про створення, залишається пройти конкурсні процедури.

Переформатували деякі психолого-медико-педагогічні консультації. Це дещо бентежить, бо ми не хочемо, щоб центри перетворилися на маленькі консультації, які знову будуть бар’єрами для дітей. Вони повинні бути максимально наближеними до дитини. Оцінювати дитину вони мають у зручному для неї середовищі — вдома, в школі чи садочку.

Ще один дуже важливий момент: відповідно до ухваленої в грудні постанови, тепер таланти, можливості і ресурси дитини визначатимуть не за хворобами і діагнозами (медична складова взагалі не враховуватиметься), а за ступенем обмеження.

Такі міжнародні стандарти оцінювання запровадять у всіх інклюзивно-ресурсних центрах. Саме цього року передбачена освітня субвенція на закупівлю цих міжнародних стандартів, на тестові програми, на яких навчатиметься більш ніж тисяча працівників ІРЦ.

3. Створять навчальну програму та програму перепідготовки спеціалістів.

За ініціативи зокрема й Марини Порошенко, створили навчальну програму й програму перепідготовки спеціалістів щодо інклюзії.

Якщо від 1 вересня 2018 року виші не запровадять програму навчання, яка кожному вчителю дала б знання про те, що в його класі може бути особлива дитина, ми знову спізнимося на один навчальний рік. Загалом наша мета, щоб усі — від прибиральниці і до директора школи — розуміли, що таке інклюзія і навіщо вона потрібна.

Запроваджуватимемо навчальні програми на базі інститутів післядипломної освіти, які існують майже в кожній області. Ми розуміємо, яку армію вчителів доведеться почати навчати, а інших — почати перенавчати.

Є ще такий ресурс, як спеціальна педагогіка. Вона дуже потужна в Україні, але зосереджена здебільшого в спеціальних школах, а ми б хотіли зацікавити педагогів, які працюють у спецшколах, поступово віддавати знання дітям у звичайних школах. У жодному разі не йдеться про закриття спеціальних шкіл.

4. Інтернати не ліквідовуватимуть.

Якщо батькам і дітям сподобається ця альтернативна форма навчання, то ми побачимо природній процес, коли за декілька років в інтернатах дітей поменшає, а в школах — побільшає. Ми точно не хочемо нічого зруйнувати.

Освітніх інтернатів і шкіл-інтернатів досить багато по Україні. Раніше діти для навчання зосереджувалися відповідно до захворювання, приміром, навчання дітей зі сліпотою, з глухотою вимагає спеціальних знань, методик від фахівців. І так було простіше, але як потім житиме ця людина після навчання, де працюватиме, як навчатиметься у вишах? Треба розуміти, що дитина має жити у звичайному світі. Ми ж розбудовуємо іншу форму навчання.

5. На інклюзивну освіту закладено 509 мільйонів гривень.

Є дві частини однієї постанови. Перша — освітня субвенція місцевим бюджетам, направлена суто на дитину. Діти з особливими освітніми потребами можуть отримувати додаткові навчальні заняття. Їх у нас називають навчально-корекційними, хоча мені не надто подобається слово «корекційний» — це ти наче когось ремонтуєш. Кожна дитина в індивідуальному плані розвитку матиме перелік цих занять, визначені потреби.

Торік із цим була невелика проблема, бо не всі області правильно витратили кошти. Деякі просто боялися їх витрачати. Раніше теж було таке фінансування: на навчання дітей з особливими освітніми потребами закладали у 2,5 рази більше, ніж на навчання інших дітей. Але зазвичай ці кошти застрягали на рівні управлінь освіти і до дитини не доходили. Тепер гроші йдуть безпосередньо на дитину.

309 мільйонів гривень підуть на дидактичне обладнання, додаткове матеріальне обладнання, якого дуже не вистачає кожній дитині.

100 мільйонів гривень — на тести, що відповідатимуть міжнародним стандартам. Цьогоріч їх закуповуватимуть для кожного інклюзивно-ресурсного центру. Тести потрібно встановити на відповідні гаджети. І ми навчатимемо користуватися цими тестами як мінімум 2 спеціалістів з кожного центру.

І ще близько 100 мільйонів витратимо на оснащення інклюзивно-ресурсних центрів. Місцеві бюджети мають забезпечити приміщенням, усім необхідним, а наша частина — це матеріальна підтримка. Купимо також дорогі, але необхідні для занять мультимедійні дошки тощо. Перелік обладнання обговорюється. Відповідно до порад, ми удосконалюватимемо перелік.

Працівники інклюзивно-ресурсних центрів теж фінансуватимуться з бюджету — це великий прорив. Щоправда з іншої субвенції, з якої фінансуються всі педагогічні працівники.

6. Упровадження роботи з дошкільнятами, а згодом — і в профтехучилищах.

Що раніше почати працювати з дитиною з особливими освітніми потребами, то менше вони матимуть особливих освітніх потреб у школі. Наша мрія — запровадження програми раннього втручання. Наразі розробляється концепція послуг раннього втручання в Україні. Відповідальні — міністерство охорони здоров’я з Мінсоцом, але й Міносвіти не стоятиме осторонь.

Треба, щоб освітня субвенція прийшла в дошкільні навчальні заклади. Адже дитсадки фінансуються з місцевих бюджетів і їм важко. Щоб інклюзія розвивалася, держава повинна їх підтримати, бо інакше вони не впораються.

Ми мріємо, щоб профтехучилища теж стали інклюзивними. Плануємо підтримку з державного бюджету, щоб максимально навчити професії людей з особливими освітніми потребами, щоб вони не стали тягарем і жили максимально суспільним життям.