Що врятує житлово-комунальне господарство

Досі представники бізнесу обґрунтовано не довіряли представникам влади і намагалися якомога далі від них дистанціюватися.

На керівництво держави тиснули міжнародні партнери, спонукаючи лібералізувати ринки, спростити регуляторну політику, створити умови для інвестування.

Розвинені демократії не перше десятиліття створюють максимально сприятливі умови для ведення бізнесу та оптимізації управління майном, що перебуває в руках держави або представників місцевого самоврядування. Масова приватизація і передавання майна в концесію можуть стати такими драйверами і в Україні.

Це б зменшило корупційну складову в діяльності органів влади і дозволило топ-менеджерам повноцінно управляти підприємствами. Зрештою, це сприяло б наповненню бюджетів усіх рівнів через податки і збори.

Здається, на початку липня ми стали свідками тектонічних зрушень.

Кабмін ухвалив так званий тріаж і підтримав законопроект про приватизацію, розроблений Мінекономрозвитку і Фонду держмайна. Відповідно до акту 893 об'єкти будуть приватизовані, у держвласності залишаться 15 особливо важливих об'єктів і 363 об'єкти державного значення, що дозволять державі реалізовувати свої функції.

У разі ухвалення закон виведе конкуренцію за державні активи на глобальний рівень і допоможе перейти до ринкового ціноутворення на об'єкти державної власності.

Проект не передбачає інституту оцінки і дозволяє визначати ціну об'єкта винятково платоспроможним попитом. Акт ділить об'єкти приватизації на великі та малі. Перші продадуть через інвестиційного радника, другі — через відкриті онлайн-аукціони.

Поки законопроект не ухвалений парламентом, спробуємо розібратися з успішними і провальними історіями державно-приватного партнерства.

Наприклад, проглянемо рівень співпраці на місцевому рівні при передаванні в концесію великих цілісних майнових комплексів — водоканалів і тепломереж. Хоч це не абсолютний аналог підприємств, що можуть бути приватизовані чи взяті в концесію, але принципи взаємодії в економічному ракурсі не надто відрізняються.

На офіційний запит Мінрегіон надав перелік об'єктів, що були передані в оперативне управління приватним компаніям. У списку — великі міста, села та селища. Так, у концесії опинилися тепломережі Артемівська, Донецька область, Рахова, Закарпатська область, та Шепетівки, Хмельницька область.

Забезпечувати міста теплом зобов'язалися товариства "Артемівськ-енергія", "Біотес" і "Шепетівка енергоінвест". Завжди цікаво глянути на розмір капіталовкладень, які концесіонер повинен інвестувати у комунальне майно за відповідною угодою.

"Артемівськ-енергія" отримало майно на 40 років. За цей період воно мусить вкласти 32,2 млн грн. Загальний обсяг потрібних капіталовкладень сягає 90 млн грн. "Біотес" отримало тепломережу на 25 років, розмір інвестицій — 650 тис грн. "Шепетівка енергоінвест" взяло мережу в концесію на 12 років, розмір інвестицій — 10,5 млн грн. 

 

 

 

 

 

 

 

 Насправді ж кількість переданих комплексів значно більша. У відповіді Мінрегіону фігурують 35 об'єктів, що надають послуги з водопостачання та водовідведення і перебувають у концесії. З них 14 перебувають на анексованих Росією територіях.

Тренди угод з приватними компаніями, які взяли в концесію водоканали, такі: період концесії — 2-49 років, передаються переважно майнові комплекси у селах і селищах, загальна сума фінансування інвестиційних програм 43 ліцензіатами на 2017 рік становить 243 млн грн разом з амортизацією, прибутком та іншими надходженнями.

Між тим, НКРЕКП недавно опублікувала презентацію, де чітко вказано, як ліцензіати (водоканали) виконують узяті на себе інвестиційні зобов'язання.

Варто звернути увагу не лише на виконання інвестиційних програм. Частка аварійних мереж з водопостачання становить 41%, мереж з водовідведення — 35%. Загальна вартість відновлення мереж сягнула 37 млрд грн. За чинної структури фінансування відновлення мереж завдяки амортизації триватиме понад 200 років.

При цьому виконання інвестиційних програм у 2016 році становило 50,6 млн грн (водопостачання) і 29,1 млн грн (водовідведення) або 47% та 41% відповідно.

Такими темпами більшість цілісних майнових комплексів згодом будуть продані або передані в концесію. Держава або муніципальна влада не можуть бути ефективними власниками майна, коли на посаду директорів комунальних підприємств призначають представників певних політичних груп, а не професіоналів.

Згадаймо і про пул компаній-контрагентів, яким зазвичай переказують кошти підприємства-монополісти. Це лише вершина айсберга проблем, які стоять за функціонуванням комунальних підприємств.

Як наслідок, існують сумніви, що абстрактними пунктами міжнародних меморандумів або коаліційної угоди можна заманити інвесторів у сектор, де панують "сірі" схеми, а регулювання здійснюється в ручному режимі.

Держава повинна не тільки користуватися принципом "не заважай", а й допомагати інвесторам уникати сумнівних схем при вкладанні коштів у модернізацію цілісних майнових комплексів, які вони хочуть взяти в концесію або навіть приватизувати.

Самі ці два механізми допоможуть врятувати ЖКГ без суттєвої інтервенції державних інституцій та колосальних бюджетних коштів. Наразі ні фінансів, ні стратегічного бачення органи влади не мають, тому сподіватися варто лише на приватних інвесторів, які готові оплатити модернізацію інфраструктурних мереж.