Реформа децентралізації: що Україна може запозичити у Польщі та Грузії

Децентралізація – це складний та комплексний процес, однак, масове «примушення» громад до укрупнення шляхом обіцянок додаткових дотацій не має нічого спільного з реформою.

Це банальна імітація, пише сайт "ОГО".

Насправді, головним залишається питання, що зміниться, – чи зможуть громадяни по-справжньому мати реальні важелі впливу на якість життя на територіях, де вони мешкають. Тому необхідно, в першу чергу, звернутися до досвіду інших країн.

Приклад Польщі
Польща – наш сусід, з яким Україна співпрацює в декількох галузях, зокрема економіки, освіти, культури, спорту та європейської інтеграції. Країна розпочала роботу над реформою децентралізації в далекому 1989-му році.

Тоді 40% фінансів, які надходили у держскарбницю, було віддано місцевим громадам (наразі ця цифра становить більше 60% від загальних видатків бюджету). Пізніше, аби зменшити коло питань, за які відповідальна центральна влада, 40 найбільш міст Польщі, за обопільною згодою з урядом, перейняли на себе виконання державних цілей у регіоні.

Уряд йшов «від великого до малого» – спершу було укріплено функції прем’єр-міністра, створено адміністративні відділення, а в подальшому уряд чітко розподілив задачі між різними відомствами і центральними установами.

Також був проведений новий адміністративний поділ. З метою підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування було реорганізовані воєводства, повяти та гміни. Воєводства як найбільші територіальні одиниці почали визначати політику регіону. В їх обов’язки входили, перш за все, рівномірний розвиток економіки (господарства), використання нововведень регіональних ринків, раціональна освітня політика до рівня університету, створення привабливих умов для інвесторів, особливо з огляду на вступ в перспективі до Європейського Союзу.

В обов’язки повітів почали входити локальні проблеми, що стосувалися охорони громадського порядку і загальної безпеки, протипожежної безпеки та захисту від повеней, попередження стихійних лих і усунення їх наслідків, боротьби з безробіттям, будівництва та утримання міжгмінних доріг, тощо.

У сферу відповідальності гмін, як найменших адміністративних одиниць, почали входити початкові школи, дитячі садки, бібліотеки, будинки культури, місцевий транспорт, дороги та охорона здоров'я.

Вже на початку 2000-х в державі відбувся чіткий і раціональний поділ функцій між трьома головними сегментами адміністративного ладу: локальним та регіональним самоврядуванням, а також урядом і урядовою адміністрацією. Перші два сегменти відповідали за потреби місцевих громад та політику регіонального розвитку, в той час як функція уряду полягала у вирішеннях питань загальнодержавного характеру і контролі над виконанням громадами закону.

Таким чином, чіткий розподіл функцій допоміг Польщі закласти міцний фундамент як для подальшого розвитку регіонів, так і для стрімкого зростання економіки.

Приклад Грузії
Іншим прикладом, є Грузія. Перші кроки до децентралізації Грузія зробила вже в далекому 1998 році. У загальних рисах це була імітація бурхливої діяльності – хоч «нагорі» і наказали створити самоврядні одиниці, їх главу теж призначали «зверху».

Друга спроба реформи була в 2006 році. Суть її полягала в скороченні самоврядних одиниць для налагодження процесу самоврядування в регіонах. Як наслідок, влада ще більше віддалилася від місцевих жителів.

Третя спроба відбулась відносно нещодавно. У 2010-2011 роках сталось важливе зрушення – тодішній президент Михайло Саакашвілі всупереч невдоволенням опозиції зайнявся розподілом державних відомств по всій Грузії, який мав розпочати повномасштабний процес децентралізації.

В 2013 році був прийнятий «Кодекс місцевого самоврядування», який і став відправною точкою в реформі. Він передбачав низку важливих пунктів: створення матеріально-технічної бази для прийому громадян, їх участі в засіданні органів самоврядування і прозорості прийняття рішень.

Як можна побачити на наступному графіку, реформа децентралізації має безпосередній вплив на економічні успіхи держави, а отже й добробут її громадян.

Очевидним наслідком реформ є підвищення ефективності держави. Децентралізація та адміністративно-територіальна реформа – це реформи управління на всіх рівнях та чіткий розподіл компетенцій та зон відповідальності, а не примітивне укрупнення адміністративно-територіальних одиниць.

Висновок максимально простий: в України немає часу «вигадувати велосипед». Країна й так відстає на десятиліття, а «власний шлях» про який завзято розповідають останні 25 років показав свою неефективність.
В ситуації системної економічної та політичної кризи, а також війни, одне з небагатьох, що може подарувати Україні шанс стати на шлях розвитку – це запозичення стратегій управлінської, адміністративно-територіальної, реформи місцевого самоврядування. Більш того, є успішні приклади країн, які ще в 90-их були з нами в однакових (а то й гірших) стартових умовах, а вже сьогодні стали повноцінними членами Європейського товариства.