Провал судової реформи: як за потрібне владі рішення суддя отримує квартиру в столиці

Результати реформи напряму залежать від того, хто її втілює. Ще більше від цього залежить суспільна довіра до цих результатів. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів, які мають перевірити кожного діючого суддю, обрати суддів безумовно самі повинні відповідати та демонструвати найвищі стандарти доброчесності, а їх призначення не повинно викликати жодних сумнівів.

Тарас Лукаш призначений членом Вищої комісії у листопаді 2016 року за квотою Державної судової адміністрації. Її очолює Зіновій Холоднюк, який підлягає люстрації, але завдяки відвертому нехтуванню законом Радою суддів України зберіг свою посаду.

Призначення відбувалось за результатами конкурсу. Для цього була створена спеціальна конкурсна комісія, абсолютну більшість у якій мали судді та представники судової адміністрації. Зокрема, членом цієї комісії був суддя В’ячеслав Наставний, який у часи Януковича судив Юрія Луценка. Ще одним членом комісії була заступник голови судової адміністрації Ольга Булка, яка зараз очолює апарат нового Верховного суду.

Переможцем конкурсу став Тарас Лукаш. Він отримав максимальні бали саме від суддів та представників судової адміністрації. При цьому іншим конкурсантам вони ставили очевидно занижені бали. Це найпростіший спосіб протягнути потрібного кандидата на фейкових конкурсах. Цікаво, що після цього суддя Наставний переміг у конкурсі до Верховного Суду. Громадська рада доброчесності затвердила негативний висновок щодо нього, але Кваліфікаційна комісія відкинула його.

Тарас Лукаш

І цьому допоміг пан Лукаш, який замість того, щоб заявити самовідвід брав участь у засіданні щодо Наставного. Ну от дуже схоже, що таким чином пан Лукаш віддячив Наставному за те, що став членом ВККС. Але повернемось до конкурсу, у якому переміг сам Лукаш. Один з конкурсантів виявив порушення у ході конкурсу та оскаржив його результати в Окружному адміністративному суді міста Києва. І тут почалось найцікавіше.

Слухав цю справу цю справу горезвісний суддя Євген Аблов. Він виносив десятки сумнівних рішень. Зокрема, у справах Насірова чи "рюкзаків Авакова". Найвідоміше свавільне рішення Аблова стосується Майдану. Саме він фактично зобов’язав беркут розігнати Майдан у ніч з 10 на 11 грудня.

Тоді вперше після татаро-монгольської навали Михайлівський Золотоверхий бив вночі у дзвони і кияни відстояли Євромайдан. Обставини винесення цього рішення вражають своєю зухвалістю та цинізмом. 9 грудня 2013 року якийсь громадянин Гриненко подає позов. Мовляв, барикади та протестувальники заважають йому вільно гуляти Хрещатиком, а "Беркут" нічого не робить. От він і просить суд визнати таку бездіяльність "Беркуту" незаконною.

Подав Гриненко позов о 13:30, а вже о 15:00 отримав від Аблова Ухвалу, якою будь-яким особам було заборонено блокувати Майдан, Хрещатик та усі навколишні вулиці. На 17 годину того ж дня Аблов призначив розгляд позову по суті та вже о 19:55 повністю задовольнив його.

Це просто неймовірна швидкість. Зазвичай, такі справи розглядаються близько року. А тут позивач отримав ухвалу через 1,5 години і остаточне рішення – через 6,5 годин.

А вже через два тижні після винесення цього рішення Аблов отримав від суду у постійне користування квартиру площею 140 квадратних метрів у Києві. Через деякий час він її приватизував та продав за 9,5 мільйонів гривень. Непогано, правда ж. Чи не тому суддя старався так швидко прийняти потрібне владі рішення?

Євген Аблов

Нещодавно Аблов брав участь у конкурсі на посаду керівника територіального управління Державного бюро розслідувань. Виникло питання по цьому. На засіданні Ради громадського контролю він стверджував, що його рішення не мають жодного відношення до розгону Майдану. Більше того, він начебто лише частково задовольнив позов. Але це ж елементарно перевірити.

Ось у рішенні Аблова чорним по білому написано: "позовні вимоги задовольнити повністю". У рамках кримінального провадження по справах Майдану встановлено, що його Ухвала була підставою для спроби розгону. Тобто Аблов просто збрехав.

Зрештою, нічого дивного для такого судді. Схильність Аблова до брехні іноді призводить до курйозів. Так у своїй декларації родинних зв’язків він вказав, що у 2016 році не проживав зі своєю дружиною, яка взагалі є колишньою.

А вже через два тижні передумав і подав нову декларацію, відповідно до якої у 2016 році він таки жив з дружиною і не з колишньою, а чинною. А ще він дуже оригінально пояснив журналістам чому його дружина переїхала до Одеси – небажання бачити журналістів та мене змусило її змінити місце проживання.

У такому випадку суддя, як мінімум, не може розглядати справи за моєю участю, бо вже не може бути неупередженим стосовно мене. У справі Лукаша, я заявив йому відвід на цій підставі. Але Аблов відмовив. І знаєте чому ? Бо я не довів, що він мав на увазі саме мене, а не іншого Романа Маселка. Це просто знущання, як, зрештою, і "правосуддя імені Аблова".

Ось такий суддя розглядав справу Лукаша. Тобто розраховувати на справжнє правосуддя було марно.Тим не менше у ході розгляду справи з’ясувалось, що Лукаш подав конкурсній комісії підроблений документ про його стаж. До суду був викликаний свідок, який начебто підписував цей документ. Він під присягою засвідчив, що підпис не його, а довідка сфальшована.

Свідчення можна було б спростувати експертизою оригіналу документа. Проте за словами Лукаша оригіналу немає. І це дуже дивно, бо на копії стоїть підпис Лукаша, що саме він його звірив з оригіналом. Швидше за все член ВККС просто усвідомлює, що експертиза доведе підробку.

У суді також з’ясували, що Лукашу дозволили донести необхідні документи вже після закінчення строку їх подачі. При цьому ні допитана у суді член конкурсної комісії Лук'янчук, ні Лукаш не змогли згадати як і коли ці документи доносились і кому передавались. Ці порушення явно свідчать про незаконність результату конкурсу та особливе ставлення конкурсної комісії саме до Лукаша.

Цікаво, що нещодавно Аблов написав гнівний пост про результати конкурсу до Державного бюро розслідувань, де він прав участь. Він зазначив, що комісія допустила грубі порушення процедури, які є безумовною підставою для скасування рішення про визначення переможців.

Нюанс у тому, що грубі порушення, які за словами Аблова допустила конкурсна комісія ДБР є такими ж як і у цій справі. Пост Аблов написав за декілька днів до винесення рішення щодо Лукаша.

Здавалось хоча б повага до себе змусить суддю бути послідовним та визнати, що тут теж були грубі порушення. Але дива не трапилось. Аблов постановив, що, незважаючи на використання сфальшованого документа і порушення процедури, Лукаш обраний абсолютно чесно і законно.
Доречно нагадати, що скоро сам Аблов буде проходити перевірку у Вищій кваліфікаційній комісії.

І цілком можливо, що саме Лукаш буде її проводити. Недарма Аблов хвалився журналістам, що однозначно пройде перевірку. Він прийняв потрібне рішення, тепер потрібне рішення має прийняти Кваліфікаційна комісія. Ось такі стандарти оцінювання.

Отже, і у Лукаша, і у Аблова усе добре. Тільки чи все добре з судовою реформою, яку реалізовують такі як Лукаш і з судами, де залишаться такі як Аблов. Вихід лише один – зміна складу Вищої кваліфікаційної комісії та принципів її формування. А також притягнення до відповідальності тих, хто свідомо провалив судову реформу.