Про зраду, наклеп і Славу Героям: історія херсонця, який залишився в окупації

Херсонець Василь – пенсіонер. Він вирішив залишитись в окупації. Син, який наважився вивезти родину з двома дітками, котом, собакою і хом'ячками, запропонував їхати з ними. Але як вмістити життя двох родин в одну автівку? Діти – важливіше. Василь лишився у місті, яке будували його батьки. Тут він молиться за дітей і Україну, тут проклинає ворога, якого бачить щодня на рідних вулицях. Своєю історією він поділився із Суспільним, повідомляє Суспільне.

Соцмережі зарясніли висловами, сенс яких зводиться до наступного, – якщо ти залишився на окупованій території, значить ти – зрадник. Емоційна безапеляційність не тільки дивує, а й, навіть, лякає. Звісно, воєнний стан в Україні вніс корективи до багатьох норм і законів, які діяли у мирний час. Але навіть цей особливий стан в країні не надавав право комусь бути одночасно слідчим, суддею і, навіть, не дай Боже, виконавцем вироків. А якщо цивільна особа, навіть наділена якимись повноваженнями, не прокурор і не суддя, намагатиметься безпідставно звинуватити незнайомих людей у неіснуючих гріхах, це буде наклепом і введенням в оману.

Мій старший син з дружиною та двома онуками тільки через 2 місяці перебування в окупації зважився виїхати на своєму авто у Західну Україну. Дізнавшись, що він 5 діб добирався під обстрілами до забутого села з окупованого Херсона, місцевий голова зненацька бовкнув: «А батьки твої чому не виїхали? Вони що – зрадники?»

На мій погляд, перед тим, як ставити такі питання, треба дізнатися, чи мали фізичну можливість немічні батьки виїхати разом з дітьми. Чи може, вони залишились під ворогом, щоб наглядати за тваринами, житлом та могилами прадідів. Вирощувати на дачних ділянках городину, щоб було що їсти малечі восени.

Ми та наші батьки будували Херсон для себе і наших дітей, наших друзів і наших коханих. А не для навали злодійкуватих іноземців, які сунуть за своїм звірячим військом «осваивать новые территории». Та лише наша присутність стає цим бовдурам як кілок у горлянку. А мітинги, протести, жовто-сині прапори… А мова наша солов’їна, яка не перестає звучати на майданах та просто на вулиці! А наші щоденні молитви за дітей та прокльони ворогам мають неабияку силу на рідній українській землі.

А ви, любі друзі, не ображайте усіх натовпом херсонців необдуманими звинуваченнями! Багато з нас загинуло під час навал у Бузковому сквері, на Антонівському мосту і зараз гине у потрощених селах. Без перебільшення, той, хто залишився за лінією фронту, – він такий же герой, як і той, що воює на передовій. Ми свідомо обрали свій шлях. Боротьба і смерть на рідній землі – що може бути прекрасніше. І ми вимагаємо поважати наш вибір! СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ГЕРОЯМ!