Покоління "Розстріляного Відродження"
У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляного 3 листопада, поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики академік Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, творець Гідрометеослужби СССР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан (дочка Володимира розстріляна під Леніградом, сини Іван і Тарас – у Києві в грудні 1934 р.), письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий…
Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади – змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який утратив 2-3% найактивніших людей, – переможений. Ми ж, українці, в 30–40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як "постгеноцидний”. Процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.
Смертника ставили на коліна – і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так що їх тепер не ідентифікувати.
Отак скріплювалася „дружба народів” напередодні 20-річчя «Великої Жовтневої соціалістичної революції», яку досі святкують комуністи. Вчені світу підрахували в «Черной книге коммунизма», що жертв комунізму в усьому світі 95 млн. убитими. «А сліз, а крові – що й лічить…». Постраждали всі народи, які мали нещастя потрапити під комуністичний експеримент. Кожен, хто вважає себе комуністом, морально відповідальний за всі незчисленні злочини комунізму.
Урочище Сандармох у 30-х роках – це «обычное место расстрелов» на півдні Карелії. Його знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький "Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе.
Того ж 1997 року, в річницю початку розстрілу, 27 жовтня, там було відслужено першу панахиду та проведено мітинг. Там споруджено пам’ятник з написом «Люди, не убивайте друг друга». Стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам'ятний знак. У лісі – сотні карельських пам’ятних знаків – стовпи з дашками. Тут кількасот ям, де покоїться біля 9 тисяч розстріляних.
2004 року з ініціативи американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі 4 листопада, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», яке очолює велика подвижниця Лариса Скрипникова, там споруджено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). У колі на перехресті вгадуються профілі тих, кого називають цвітом української нації.
