Нормальні і не дуже, або Візит до психіатра

Сучасність приносить людині випробування і виклики,  яким ще два-три покоління тому майже ніхто і не переймався. Інтенсивність нашого життя, що зростає з кожним роком, радикально впливає на психологічний стан,  змінює людські спільноти. Особливо важливо пам’ятати про «інформаційний шум», який з розвитком технологій і з поширенням віртуального мережевого контенту стає все гучнішим. Стреси, нервові зриви, «перегоряння», депресія стали повсякденними супутниками  сучасної людини. Дуже показовим у цьому плані є поточний рік, з його безпрецедентним всесвітнім карантином, з масовими акціями протестів у різних країнах, з глобальними катаклізмами  природного середовища ... Як встояти в цьому бурхливому інформаційному і подієвому «морі»?

Про це та про інші аспекти, що вивчаються, зокрема, психологами та психіатрами, розмовляємо з головним лікарем Херсонської міської психоневрологічної поліклініки Олександром Логачовим.

- Олександре Михайловичу, ми часто вживаємо такі словосполучення, як «нормальна людина» або, навпаки, - «людина ненормальна». Нерідко навіть у побуті можна почути таке: «Та він ненормальний!». А що є норма стосовно до людської істоти?

- Це, звичайно, питання дуже загальне і філософське, але, якщо підходити до нього з точки зору сучасної психіатричної науки, то я б сказав: нормальна людина - це індивідуум, чия психіка стійка до зовнішніх пертурбацій, який здатен усвідомити реальність, визнати світ, в якому живе. Ще це той, хто усвідомлює необхідність елементарно радіти життю, але в той же час приймає відповідальність - в навчанні, в роботі, в сім'ї, в комунікаціях з іншими людьми. Мабуть, якщо коротко і дуже узагальнено, то приблизно таким є «портрет» сучасної нормальної людини. Принаймні, до такої особистості, швидше за все, не повинні виникати питання з боку моїх колег.

Людський мозок - осередок всіх психічних процесів: умовно «нормальних» і умовно «девіантних»

- Гаразд, але все-таки є якісь конкретні критерії "нормальності"?

- Думаю, математично вивірених алгоритмів, встановлених емпіричними механізмами параметрів, норм досі не існує і невідомо, чи “виробляться” вони в майбутньому. Інакше суспільство складалося б з якихось «запрограмованих» істот, які більше нагадували б роботів, ніж людей. Зрештою, кожен з нас протягом життя неодноразово виходив за межі умовної нормативної поведінки: ми плачемо, радіємо, страждаємо, чортихаємося, ображаємося і ображаємо, закохуємося і так далі. Крім того, вихід за певні рамки, встановлені в суспільстві норми часто призводить до позитивних еволюційних змін або навіть до проривів. Особи талановиті або, тим більше, геніальні, в чомусь «ненормальні», і саме вони здебільшого рухають людство далі.

- Коли все ж таки людина, начебто, умовно кажучи, «нормальна» перестає бути такою?

- Ось, наприклад, закоханість. Безперечно - прекрасне почуття, але, з іншого боку, хорошого в ньому не так уже й багато. Людина в стані закоханості здатна на такі слова і вчинки, до яких ніколи б в інші моменти життя навіть не додумалася. Усі ми, напевно, відчували подібне. Наприклад, «бомбардувати» об'єкт своєї любові десятками есемесок або, що ще гірше, дошкуляти нічними дзвінками, залазити на дерево, щоб розглянути, що робить предмет обожнювання у власній квартирі, раптово купувати за чималі гроші і намагатися дарувати квіти та інші подарунки, цілодобово не спати через ревнощі, - усе це навряд чи можна вважати нормативним психологічним патерном. Коли цей сутінковий стан проходить (ми іноді говоримо - «людина видужала»), сам суб'єкт щиро дивується: яким дурнем я був, щоб таке чудити?

Закоханість - почуття, здатне в буквальному сенсі змінити погляд людини на навколишній світ.

- Справді, закохана людина може бути навіть небезпечною. А як ви прокоментуєте нинішню ситуацію, коли в Україні за рахунок масштабних реформ у сфері медицини в тому числі кардинально переформатуються підходи до надання психіатричної та психологічної допомоги? Кажуть - психіатричні лікарні по всій країні закривають, пацієнти виходять «у світ», і чи не стають вони небезпечні для оточуючих?

- У цілому реформування медичної та, зокрема, психіатричної сфери дає приводи для дискусій. Далеко не завжди цей процес іде в потрібному руслі, на мій погляд. Але сам по собі підхід до обстеження, лікування, спостереження за психічно хворими громадянами, безумовно, давно вже потребує в нас переосмислення. Особисто я є щирим шанувальником «м'якого» підходу, адже при сучасних методах лікування, з сучасними медикаментами майже немає жодної необхідності мучити людину, утримуючи її в психіатричній клініці, місяцями «маринуючи» її в палаті, нав'язуючи суворий розпорядок дня, як у в'язниці. Успішне амбулаторне лікування психічно хворих людей - це не утопія, це цілком нормальна практика. Людина повинна бути соціалізована, бути в сім'ї, з рідними, спілкуватися з іншими людьми, в цілому контактувати зі світом - так само, як це роблять всі інші. При належному догляді, турботі, увазі, при грамотному підході до медикаментозного лікування з такими людьми, всупереч поширеній хибній думці, проблем виникати не повинно. У моїй практиці маса випадків, коли пацієнт не тільки соціалізований, а й виконує досить непросту роботу, отримуючи задоволення від життя і в трудовій діяльності, і в родині. Більш того: є приклади таких людей, які займають відповідальну керівну посаду. Так що «психушка» в її традиційному розумінні - усі ці «польоти над гніздом зозулі» - це в буквальному сенсі слова минуле століття. Наприклад, в Італії завдяки реформам уже давно не залишилося жодної психіатричної клініки. І нічого - Італія цілком собі респектабельна європейська держава. Нам теж потрібно прагнути до цього.

Гамівна сорочка і багато інших методів примусового лікування в сучасній психіатрії поступаються місцем більш гуманним практикам

- І все ж - час від часу суспільство стрясають трагічні інциденти: воно рясніє психопатами, маніяками, людьми, які раптово здійснюють відверто антигуманні вчинки. З'являються «брейвіки», «луцькі терористи» (як би ми не ставилися до цієї історії), «підривники», різні камікадзе. Зрештою, є і садисти, що знущаються над тваринами. Наприклад, візьмемо недавній випадок, коли якийсь молодий львів'янин «закатав» у банку кошеня, виклавши відповідне фото в інтернет. Як ставитися до подібного роду проявів?

- Вище я висловлювався про підходи, які повинні переважати в психіатрії. Це зовсім не означає, що слід повністю відмовитися від певних методів, коли аж ніяк не обійтися без примусового психіатричного втручання. Якщо говорити про психопатичні особистості, то в переважній кількості випадків вони проявляють себе задовго до того, як зважитися на асоціальний вчинок. Таким людям гостро необхідна увага: дуже часто вони нагадують про себе в соцмережах, публікують, м'яко кажучи, «дивні» пости, фотографії, коментарі, публічно повідомляють про якісь дивакуваті «ідеї», про наміри здійснити той чи інший відчайдушний акт і так далі. Знову ж - можуть видати якусь книгу з украй екзотичним, при цьому дуже заплутаним змістом. При нинішньому розвитку інформаційних технологій дані особистості повинні фіксуватися, відслідковуватися, їх потрібно ставити на облік. Ясна річ, що займатися цим повинні швидше за все відповідні правоохоронні структури, ніж медичні фахівці.

У суспільстві людина часто одягає «маску», приховуючи свою справжню сутність. Можливо, під цією «маскою» - черговий психопат?

- Ми говорили про тих, хто здатен на нелогічний, небезпечний для суспільства вчинок, про активні, хоч і яскраво негативні, прояви. А як бути, якщо людина, навпаки, ніяк не може зважитися зробити що-небудь? Наприклад, у психології існує явище, так звана прокрастинація, коли людина всіма способами відтягує момент вчинку, знаходить будь-які виправдання, щоб не братися за справу, особливо, якщо ця справа важлива і відповідальна.

- Тут «рецепт» гранично простий: потрібно не думати, а робити. Внутрішня дисципліна виробляється в людині завдяки послідовній серії активних дій. Найкращий спосіб - сісти і хоча б почати, приступити до чогось, зробити старт: тоді справа, якою вам необхідно займатися, піде як би «сама собою», рушить з мертвої точки. Ось спортсмен на біговій доріжці стартує, коли лунає постріл стартового пістолета. Він не думає, як би йому бігти, - він біжить. Напевно, логічно було б придумати для себе щось на кшталт такого «пострілу», щоб негайно почати здійснювати необхідне завдання. Іноді, звичайно, таким «пострілом» може послужити чийсь наказ, гнівний окрик або навіть удар батога. Але може бути й інший стимул. Наприклад, думка про те, що, закінчивши свою справу, ти отримаєш відчутну винагороду: гроші, відпустку, похвалу і так далі. Тут уже багато що залежить від типу характеру людини, якій необхідно виконати те чи інше завдання.

- У повсякденному житті все більше доводиться стикатися з людьми, яких можна назвати ексцентричними, або ж навіть диваками. Незвичайний одяг, інші дивні «експерименти» з зовнішнім виглядом, екзотичні хобі, іноді навіть чудернацька, девіантна поведінка вже мало кого дивують зараз. Що це за люди, як їх слід сприймати?

- Яскрава, жива особистість привносить в наше життя особливий колорит, а «дивацтва» іноді наповнюють життя новими фарбами. Жити стає цікавішим, коли навколо відбувається щось незвичайне. Художники, музиканти, дизайнери, модельєри - люди творчі, усі ті, без кого неможливо було б по-справжньому радіти і отримувати від життя задоволення, завжди були присутні в суспільстві, міняючи і збагачуючи людське буття. Якщо людина одягається екстравагантно, незвично, поводиться не зовсім так, як комусь би хотілося або як хто-небудь звик, то це зовсім не означає, що з нею щось не так і їй потрібна допомога відповідного фахівця. Можливо, у своїй справі - у тому ж модельному агентстві, у фотостудії і так далі - цій людині немає рівних. Крім того, як я вже сказав, «начудити» здатний будь-хто з нас, і навіть більше того: нерідко так і відбувається. У тому-то й справа, що різноманітність людських особистостей, типажів, характерів - це те, без чого суспільство перетворилося б на  похмурий антиутопічний конгломерат. У моїй практиці я регулярно стикаюся з розумінням того, що кожна людина унікальна, своєрідна, що насправді немає жодної людини, яка була б схожою на іншу. І це дійсно вражає і навіть надихає. Поняття «гуманізм», «гуманність» - у тому числі і про це теж.