Ні депутатській недоторканності: історія обіцянок
7 вересня під час щорічного звернення до Верховної Ради президент Петро Порошенко закликав парламентарів скасувати депутатську недоторканність.
LB.ua нагадує попередні спроби позбавити імунітету депутатів ВР, а також аналізує, як до недоторканності ставляться у інших країнах.
Леонід Кучма vs депутатська недоторканість
Першим про необхідність зняття депутатської недоторканності заговорив ще другий президент України Леонід Кучма. Це питання було одним із пунктів його передвиборчої кампанії 1999 року.
Всеукраїнський референдум, у якому було відповідне запитання, був проведений після повторного обрання Кучми президентом – 16 квітня 2000 року.
На референдум винесли чотири питання:
– про право президента достроково припиняти повноваження депутатів, якщо ті протягом місяця не сформували коаліцію та протягом 3-х місяців не затвердили поданий урядом державний бюджет;
– про вилучення частини третьої статті 80 Конституції України, яка гарантує недоторканість народних депутатів України;
– про зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300;
– про створення двопалатного парламенту
80% українців підтримали всі чотири пункти. Однак імплементувати результати референдуму парламент не став. Хоч Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено на референдумі.
Віктор Ющенко vs депутатська недоторканість
Наступник Кучми Віктор Ющенко також не раз звертав увагу на депутатський імунітет – особливо у періоди загострень стосунків з парламентом. Зокрема, у 2005 році президент заявив, що обурює, що 450 людей в державі мають більше прав за решту українців.
У 2006 році за час президентства Ющенка, Верховна Рада таки змогла зняти недоторканність з депутатів... щоправда тільки місцевих Рад. Процедурно таке рішення ухвалити легше, адже недоторканність депутатів місцевих рад регламентується Законом, а не Конституцією.
26 квітня 2007 року Віктор Ющенко своїм указом достроково розпустив Верховну Раду і призначив нові вибори на травень. Через два дні, на мітингу об’єднаної опозиції, президент закликав після формування нового скликання парламенту врешті позбутись імунітету – раз і назавжди.
Обіцянку щодо скасування депутатської недоторканності партія Віктора Ющенка «Наша Україна» навіть зробила передвиборчим гаслом до парламентських 2007 року.
Віктор Янукович vs депутатська недоторканість
Віктор Янукович, будучи главою уряду в часи президента Ющенка також спекулював на популярній темі. 15 серпня 2007 року він запропонував зібрати позачергову сесію ВР, щоб позбавити недоторканності і пільг усіх високопосадовців.
Зробив це Янукович з присутнім йому сексизмом: поскаржився, що перед Кабінетом міністрів його тримали за рукав журналісти, серед, яких, втім були «приємні жінки».
«Там були такі приємні жінки... Я вам відповідаю, що я дозволив вам торкнутись себе, немає ніяких питань. І якщо б можна було цим нагодувати людей, я б робив це цілодобово, – замріявся Янукович. – Мене вразило, що людей не хвилює економіка, а питання недоторканності. Давайте звернемося до президента і зробимо історичну подію – зберемо депутатів і проголосуємо за скасування недоторканності і всіх пільг президента, прем'єр-міністра, міністрів, депутатів Верховної Ради і суддів. Всіх! Давайте зробимо, і це буде нормальний підхід до виборів».
Через три роки Віктор Янукович став президентом та знову заговорив про зняття депутатської недоторканності. Щоправда, у 2010 році його фракція вже не наполягала на знятті недоторканності з президента. Вимагала лише урізати імунітет парламентарям.
«Давайте, раз не вийшло тоді зняти з усіх, – говорив заступник голови фракції «Партії регіонів» Михайло Чечетов. – Ну, не схотіли, не послухали нас – значить, давайте поетапно: почнемо з себе. Знімемо недоторканність з депутатів попервах – і полегшимо роботу прокуратурі».
Під час голосування за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року регіонали спростили процедуру зняття недоторканності з нардепів.
Що обіцяють політики зараз
Скасування депутатської недоторканності було одним із пунктів коаліційної угоди Верховної Ради 8-го скликання.
В 2015 році президент Петро Порошенко вніс у Верховну Раду проект закону №1776, який пропонувалось скасувати недоторканність народних депутатів і суддів. При цьому в Конституції повинна залишитися норма про те, що нардепи не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
5 лютого 2015 року Рада скерувала цей законопроект до Конституційного суду, який влітку того ж року надав позитивний висновок, але з низкою зауважень.
Парламент проголосував за скасування недоторканності лише суддям, залишивши їм функціональний імунітет. Це означає, що притягнення судді до відповідальності за чинення правосуддя, має погоджувати Вища рада правосуддя.
Оскільки під час голосування за судову реформу суддівська недоторканність була скасована, частина положень законопроекту №1776 фактично непотрібна. Це, на думку спікера парламенту Андрія Парубія, породжує юридичну колізію. 10 липня цього року він зазначив, що можливо необхідно буде внести у Раду новий законопроект, який буде стосуватись скасування суто депутатського імунітету.
Назбирати голоси за зміни до Конституції у частини депутатської недоторканності на ділі – нелегко, адже для ухвалення змін до Конституції потрібно не менше 300 голосів народних депутатів. Для чинної Верховної Ради, яка славиться депутами-прогульниками, це в принципі складно. Не кажучи вже про те, що ряд фракцій виступає категорично проти скасування імунітету, або ж пропонує голосувати за це у «пакеті» із спрощенням процедури імпічменту президента.
Ризики і світовий досвід
Скасування недоторканності може нести й певні ризики. Без імунітету владі справді легше розправлятися із незручними опозиціонерами. Особливо в умовах, коли судова система недореформована.
Недоторканність у тій, чи іншій формі існує у більшості демократичних країн світу, пише у своєму дослідженні Венеціанська комісія.
Комісія відзначає два типи парламентської недоторканності.
Перша категорія («non-liability») гарантує депутату відсутність відповідальності за голосування та висловлювання у парламенті.
Друга категорія («inviolability») – це особливий правовий захист парламентарів від арешту, затримання та переслідування без згоди відповідного органу (не у всіх країнах світу дозвіл на зняття недоторканності дає парламент. Наприклад, у Андоррі недоторканність може бути скасована Кримінальним судом, у Чилі – Апеляційним судом відповідної юрисдикції, а на Кіпрі – рішенням Верховного Суду).
Президент Петро Порошенко пропонує урізати імунітет, фактично залишивши лише часткову недоторканність – тобто перший тип «non-liability».
«У більшість європейських країн, принаймні, депутати парламенту мають особливий захист у деяких видах кримінальних справ. Але загальної моделі немає і існує велика різноманітність, щодо того, як вони захищені від кримінальної відповідальності і які саме злочини цей захист охоплює», – йдеться у дослідженні Венеційської комісії.
В Албанії, Австрії, Білорусії, Грузії, Росії та Італії правоохоронці не мають права обшукувати домашні та офісні приміщення парламентарів.
А у Франції, Португалії та Японії імунітет навпаки не забороняє здійснювати досудові розслідування щодо депутата.
У разі якщо депутата у Німеччині спіймали під час скоєння злочину, або «за гарячими слідами» наступного дня, для його застримання не потрібен дозвіл Бундестагу.
У Болгарії, Албанії, Хорватії, Кіпрі, Фінляндії, Португалії, Словенії, Бразилії та Туреччині депутат не є недоторканим, якщо скоїв важкий злочин. Щоправда у всіх перелічених країнах перелік важких злочинів відрізняється.
В інших країнах, навпаки, недоторканність не може бути імунітетом від дрібних правопорушень. У Франції, наприклад, депутат притягується до відповідальності за правопорушення, які передбачають адміністративний штраф. А у Люксембурзі недоторканність не перешкоджає вживати заходів проти парламентаря за дрібні злочини, якщо закон не передбачає затримання особи.
Скількох депутатів Верховна Рада позбавили недоторканності
До Революції Гідності Верховна Рада позбавила недоторканності лише п’ятьох депутатів. Першим, з часу проголошення Незалежності України, став Юхим Звягільський, виконувач обов'язків прем'єр-міністра України з вересня 1993 по липень 1994 року. У 1994 році ГПУ звинувачувала його у перевищенні службових обов'язків та перевезенні 300 млн доларів готівки до Ізраїлю. З листопада 1994 року по березень 1997 року Звягільський переховувався у Ізраїлі. З 1998 року і понині – народний депутат України.
17 лютого 1999 -го року парламент дозволив притягнути до кримінальної відповідальності Павла Лазаренка, якого підозрювали у розкраданні близько 400 млн доларів з держбюджету. На той час Лазаренко уже перебував поза межами України і навіть був затриманий швейцарськими правоохоронцями у справі про відмивання коштів. У Швейцарії, до речі, Лазаренко пред’явив паспорт громадянина Панами. Утікаючи від швейцарської Феміди Лазаренко опинився у США у лютому 1999 року полетів до США, де був арештований і провів за ґратами майже 14 років.
25 серпня 2006 року Лазаренко був засуджений у США до 97 місяців тюремного ув'язнення і штрафу в 10 млн доларів за відмивання грошей та інші злочини. 1 листопада 2012 року Павло Лазаренко вийшов на волю і зараз проживає у США. Однак украдені ним кошти досі знаходять у різних країнах.
У 2000 році позбавили недоторканності нардепа Віктора Жердицького, власника «Градобанку»,якого Німеччина звинуватила у розкраданні коштів, які мали піти на виплати українцям, які були вивезені гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини під час Другої світової війни. Сам Жердицький натомість заявляв, що справа інспірована Леонідом Кучмою та Сергієм Тігіпком задля знищення «Градобанку», який володів великим пакетів акцій Миколаївського, Кам´янець-Подільського, Балаклейського і Здолбунівського цементних заводів, – в інтересах великого європейського концерну-виробника цементу. У 2000-му році Жердицького арештували у Німеччині, де він чотири роки провів за у в’язниці. У підсумку німецьке правосуддя виправдало його і навіть виплатило невелику компенсацію за безпідставне перебування за ґратами.
В червні 2000 року Верховна Рада дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності й арешт депутата від «Аграрної партії» Миколи Агафонова, бізнес-партнера Павла Лазаренка. Його підозрювали у відмиванні грошей з радгоспу «Науковий». Агафонова. У кінці грудня 2000 року Генпрокуратура звільнила Агафонова під заставу, справа була припинена у зв'язку з його хворобою.
У 2009 році недоторканність зняли з нардепа від «БЮТ» Віктора Лозінського. 16 червня 2009 року він убив у своїх мисливських угіддях у Голованівському районі (Кіровоградська область) місцевого мешканця Валерія Олійника. Співучасниками злочину були тодішні прокурор Голованівського району Євген Горбенко та начальник Голованівського райвідділу міліції Михайло Ковальський. У квітні 2011 року Дніпровський районний суд Києва засудив екс-депутата до 15 років позбавлення волі за убивство Олійника. Згодом вирок було пом’якшено, а 6 квітня 2016 року Лозінський вийшов на волю за «законом Савченко», відсидівши усього 5 років.
Після Революції Гідності імунітет встигли зняти з 10 народних депутатів.
У 2014 році імунітет через звинувачення у сепаратизмі втратив нардеп від Партії регіонів Олег Царьов. Його навіть встигли арештувати, однак потім випустили з СІЗО. Згодом Царьов став одним з публічних лідерів так званої «Новоросії», очолив її «парламент». Зараз постійно проживає у Москві.
У 2015 парламент дозволив притягнути до кримінальної відповідальності за підозрою в отриманні хабаря члена «Радикальної партії» Ігоря Мосійчука. Одразу перед голосуванням генеральний прокурор продемонстрував у парламенті відео, на якому зафіксовано, як Мосійчук отримує хабар.
Згодом ГПУ оприлюднило відео зізнання депутата,однак його прес-служба заявила, що воно отримане «під тортурами».
18 жовтня суд арештував Мосійчука, через місяць строк арешту закінчився і політик вийшов на свободу. 10 травня 2016 року Верховний суд повернув імунітет Мосійчуку, однак генпрокурор Юрій Луценко пообіцяв скерувати до парламенту ще одне подання.
Того ж 2015 року недоторканність втратив ще один радикал – Сергій Мельничук, колишній командир батальйону «Айдар». Його ГПУ підозрює у створенні злочинного угрупування.
У 2016 Рада зняла недоторканність з членів «Опозиційного блоку» Сергія Клюєва (шахрайство, зловживання службовим становищем) та Вадима Новинського (протиправне позбавлення волі архієпископа Олександра Драбинка). Клюєв переховується у Москві, його оголошено у міжнародний розшук. Вадим Новинський, натомість, продовжує працювати у парламенті, є одним з лідерів Опоблоку і навіть допомагає грошима іншим чільним «регіоналам».
У 2016 році через підозру у відмиванні 3 млрд грн з «Укргазвидобування», імунітет втратив депутат від «Волі народу» Олександр Онищенко. Зараз народний обранець переховується закордоном, періодично погрожуючи оприлюднити так звані «плівки Онищенка» – нібито записи з кабінету президента Порошенка.
У 2017 році Рада дозволила притягнути до кримінальної відповідальності депутатів Борислава Розенблата (БПП) та Максима Полякова (НФ) — обидва фігурують у бурштиновій схемі, яку розслудували НАБУ. Також, нещодавно парламент зняв недоторканність з нардепа від «Волі народу» Олеся Довгого (звинувачення ГПУ стосуються передачі землі «Жукового острова під забудову у 2007 році») та члена «Опоблоку» Михайла Добкіна (зловживання службовим становищем та сприяння шахрайству з метою заволодіння 78 га земельних ділянок Харкова вартістю понад 220 млн гривень).
По жодному з десяти названих депутатів судових вироків поки немає.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
