Музей як камертон, або Чим зацікавився Ройтбурд у Херсоні

Цей музей - таки особливий. Коли його створювали у 2004 році, приватних музеїв сучасного мистецтва в Україні ще не було

Якщо поцікавитися, коли в Україні з’явився перший музей сучасного мистецтва, то переважно трапляється інформація про відкритий у 2005 році приватний Музей сучасного мистецтва (він працює і нині на Подолі). І мало хто знає, що херсонський Музей сучасного мистецтва створений ще раніше. Звісно, сьогодні музеєм важко здивувати, проте цей — таки особливий. Отже, коли його створювали у 2004 році, подібних музеїв сучасного мистецтва в Україні (принаймні, так стверджують його засновники) не було. Він приватний, розташувався у звичайній квартирі незвичайного будинку й пов’язує двох відомих не лише в Україні художників нинішнього століття.

КВАРТИРА №8 У БУДИНКУ ХУДОЖНИКІВ

Це музей приватний і як його ще називають інколи, «камерний», він розмістився у квартирі херсонського художника В'ячеслава Машницького, у Будинку художників у центрі міста, на проспекті Ушакова, 51.

В'ячеслав Машницький зустрічає мене біля будинку: двір як двір, хіба що тут стоїть скульптура. Це «Плавчиня» – робота скульптора Юрія Шапка, її перевезли з території, де вона пропадала. Тепер плавчиня прикрашає двір, сюди заходять поселфитися херсонці.

Історія цього відомого в місті п’ятиповерхового будинку така: споруджений він був у 1964 році, на кошти художників, тут 24 квартири, перший і п’ятий поверхи - майстерні художників, на інших – житло. Саме в одній із цих квартир і працює музей.

Піднімаємося сходами у квартиру №8 на третьому поверсі. На дверях - ніяких табличок.

Якщо Валерій Машницький був представником реалізму, то В’ячеслава називають художником сучасного арту. Як пишуть про нього, “український художник, відео-художник, автор об'єктів та інсталяцій”.

Повернувшись у «нульових» після смерті батьків у Херсон (після 27 років, проведених в Одесі, Москві, Києві, Кишиневі), В’ячеслав Машницький поселився у квартирі, яка дісталася йому у спадок. Історія Музею починається зі створення некомерційного об'єднання «СС/02» («Галерея Союз Спадкоємців/02»). Пізніше журналістам В’ячеслав Машницький розповідав: подумав про те, що у Будинку художників має бути галерея. Перша виставка – це розписані разом із другом дитинства Ігорем Платоновим стіни. На новий проєкт відгукнулася молодь, запропонували свої роботи і два роки тут виставляли місцевих митців. Зібрали гарну колекцію з робіт, які дарували молоді художники - так галерея перетворилася у Музей сучасного мистецтва.

«Займаємося Contemporary art - актуальним мистецтвом, що цікавого у Херсоні, для Херсона», - каже його директор.

Офіційне відкриття музею було 5 березня 2004 року – виставкою «Колекція». Свої роботи показали тоді два десятки українських авторів, що працювали у різних напрямках. Знайомства з новими тенденціями, іменами, і все - у домашній невимушеній обстановці - справді це було музейною революцією для Херсона. Музей приваблює молодих поетів, художників і музикантів.

Тут проводяться виставки, перформенси, презентації авторських проектів митців із різних регіонів України, а ще - конференції, благодійні акції, музичні вечори. Як кажуть організатори, кількість таких заходів наближається до сотні.

В'ячеслав Машницький

З цьогорічних, наприклад - «Глибокосоння» — проєкт молодої одеської художниці Ганни Ануфрієвої, «Чистописання» – презентація артбука херсонця Миколи Гоманюка.

Музей має своїх шанувальників, які залишають відгуки у соцмережах, зазначаючи, що це важлива точка на культурній карті Херсона, пишуть про незвичайний формат, про те, що це музей, де ти не в музеї, а в гостях, що він ламає стереотипи, що на цій арт-платформі можна подивитися, подискутувати, подумати і творити про те, що турбує, вражає, про сучасні проблеми; пишуть що музей зберігає локальне колоритне мистецтво.

Є у музею логотип – яскравий слід від дитячої ніжки та фігури двох амурів з історичної будівлі Херсона – колишнього готелю «Європейський». До слова, ця будівля була споруджена у 1915 році за проєктом архітектора Давида Бунцельмана і привертає увагу оригінальним куполом і якраз отими грайливими фігурами амурів. Трактувати дитячий слід можна по-різному: це і дитячий погляд на мистецтво, і слід у мистецтві, і зв'язок музею з минулим Херсона, і спадщина, яку потрібно берегти.

ЗІРКИ І ВТРАТИ: ПОЛІНА РАЙКО ТА СТАС ВОЛЯЗЛОВСЬКИЙ

Двокімнатна «хрущовка» з кухонькою, а точніше, - велика кімната в ній - це і є, власне, музей. Маленька спальня - у глибині з картинами на стіні. Господар дозволяє мені сфотографувати тут роботи, серед них - і картина відомої народної художниці Поліни Райко.

З Поліною Райко – художницею, яка у сімдесят років почала малювати наїв на стінах, стелі, дверях власного будинку, на паркані у дворі, цей музей і В'ячеслав Машницький пов’язані безпосередньо. Машницький не лише спілкувався з художницею, підтримував її, а й після смерті Поліни Райко у 2004 році рятував її творчу спадщину від знищення. Так у галереї «СС/02», до речі, з’явилася частина розмальованого Райко паркану, що стала експонатом музею – паркан розкидав по городу вітер, його хотіли спалити, коли приїхав Машницький і викупив. Ще збереглися розписані металеві плитки, що кріпляться на мармур могильного пам’ятника – звідкись у неї вони були, то й розмальовувала їх квітами.

А ще Машницький сприяв тому, щоб родина благодійників із Канади викупила будинок Райко, який міг бути назавжди втрачений, а в 2005 році заснував благодійний фонд ім. Поліни Райко. Тоді ж Музей сучасного мистецтва став одним із проєктів фонду.

Ми познайомилися з Машницьким улітку, коли я готувала матеріал про Поліну Райко, тоді він, дізнавшись, що я знову збираюсь в Олешки, сказав, що тепер там комфортніше відвідувачам, тільки-но звідти повернувся – стіл зробили, лавки, туалет у дворі поставили.

Працює сайт, присвячений Райко, де, власне, Машницький розповідає про всі проєкти Музею, збирає кошти для підтримки будинку народної художниці.

Поліна Райко - це жінка, що вже у поважному віці почала малювати наїв. Але вона на диво гармонійно вписується у товариство набагато молодших за віком творчих людей, об’єднаних Музеєм сучасного мистецтва, які працюють у різних напрямках актуального мистецтва. Серед них був і один з найбільш відомих, успішних і “дорогих” сучасних херсонських художників Стас Волязловський. Вікіпедія називає його художником, перформером, співаком, автором об’єктів із текстилю та відеороликів, що писав у стилі «шансон-арт».

Вони познайомились, як тільки Машницький повернувся у Херсон і вже у 2004 році в Музеї організували виставку Волязловського. Потім було десятиліття успішної кар’єри цього художника, а 8 січня 2018 року Волязловський трагічно пішов із життя у віці 46 років. У жовтні 2019 року в Музеї організували виставку, присвячену творчості Волязловського - «ORIGINALS», її куратором став ще один відомий херсонський митець Семен Храмцов.

Як пишуть критики, Стас Волязловський переріс як митець кордони, його неможливо влаштувати в концепт «художника для всіх», а його творчу спадщину не треба висмикнути з херсонського контексту. Нині його роботи є у картинних галереях і приватних колекціях в Україні і за кордоном. А у Херсоні переймаються тим, як повернути цю творчу спадщину додому.

Сьогодні в Музеї сучасного мистецтва експозиція присвячена моїй колезі – херсонському журналісту, артритику Юлії Манукян (Аліса Готт). На стінах і навіть на підлозі роздруківки її публікацій.

Херсону потрібен Музей сучасного мистецтва, зазначив у листопаді під час паблік-току в Херсоні директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд. Наразі є громадська ініціатива, Ройтбурд сказав тоді, що він особисто знає художників Машницького та Храмцова, захоплювався Волязловським, у захваті від Райко.

Наразі ж музей працює, як і раніше, залишаючи свій слід в історії регіону та його культурному житті. Бо проєкти музею не обмежуються стінами кімнати у Будинку художників, незважаючи навіть на обмежені метри квадратні цієї «хрущовки».