Мовна політика Бельгії чи Канади не може бути взірцем для України

Мовна політика Бельгії чи Канади не може бути взірцем для України з багатьох причин.

Канада – держава емігрантів (уявіть, що це, скажімо, росіяни й поляки), які майже до коліна винищили автохтонне населення (українців). Плюс вони в своїй країні одне одного не розуміють. Навіть не так. Росіян у державі значно більше, тому поляки російську мають знати, а росіянам польська – не потрібна. Таким чином поляки (канадські франкофони) ізольовані в своєму маленькому світі – Квебеку, а коли виїжджають за його межі – їхня польська (французька) у спілкуванні з росіянами (англофонами) їм не допоможе. Росіяни їхньої мови не знають і не збираються знати, навіть переїжджаючи в Монреаль.

Далі – Бельгія. Це свого роду клаптикова імперія, де один клаптик – Фландрія зі своєю фламандською (голландською) мовою, інший клаптик – Валлонія з мовою французькою. Обидві мови декларативно офіційні та рівноправні в Королівстві. Але – на своїх територіях. Заїдьте з французькою на територію Фландрії – і на вас косо дивитимуться і відповідатимуть крізь зуби французькою. Заїдьте з фламандською у Валлонію – і вам взагалі не відповідатимуть, бо франкофони фламандської не знають. Вона їм не потрібна. Офіційно двомовний лише Брюссель, але насправді двомовність дуже специфічна – одномовна.

І Канада, і Бельгія через це мають великі проблеми з сепаратизмом. Квебек постійно поривається провести референдум про відокремлення від Канади, Фландрія і Валлонія – вже давно де-факто окремі країни в межах Королівства. Навряд чи це – порятунок від сепаратизму для України.

Українці в Україні – не емігранти, а автохтонне населення зі своєю мовою. Становище України в Російській імперії та СРСР можна порівняти, скажімо, зі становищем Словенії чи Македонії в СФРЮ. І словенці, й македонці були змушені вчити в школі панівну сербськохорватську мову, її поширювали всіма каналами й способами, це близькі мови – все, як з українською та російською. Але ні в Словенії, ні в Македонії ви не знайдете стількох сербськомовних, як російськомовних в Україні.

Так, у нас далося взнаки значно триваліше перебування українців під гнітом, значно агресивніша русифікація, значно жорсткіша репресивна політика. Але не можна заперечувати й того, що словенці та македонці більше опиралися посербленню, ніж українці опиралися – й опираються зараз – русифікації. Незважаючи на невелику кількість носіїв словенської і македонської мов, рівень їхньої літератури й книговидання не надто поступається відповідним українським показникам.

Мову держави, в якій живеш, слід поважати, хоча б про людське око, якщо не щиро. Удома, з друзями, в побутових ситуаціях, з колегами – кожен сам собі обирає, якою мовою йому спілкуватися. У публічному просторі – на вулиці, в установах, закладах – громадяни країни спілкуються мовою, яка їх поєднує – державною. Це демонстрація приналежності до держави, показник патріотизму, про який зараз так всі люблять порепетувати. Якщо вашого патріотизму бракує для демонстрації поваги до державної мови – шановні, якийсь куценький у вас патріотизм..