Москва намагалась блокувати резолюцію ООН по Криму підкупом і шантажем

Про те, яких зусиль це було варте Україні, як Москва намагалася завадити прийняттю резолюції, які країни вразили неочікуваною позицією, а також чого чекати далі, в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів одразу після голосувань Постійний представник України при ООН Володимир Єльченко.

- Володимире Юрійовичу, передусім, хочу привітати вас і всіх нас із перемогою. Наскільки складною була робота над цією резолюцією, як довго вона продовжувалася, і якими були ваші особисті враження під час засідання?

- Робота почалася приблизно наприкінці весни цього року, коли ми делегували перший проект резолюції. Нам дуже допомогли наші партнери - усі делегації Європейського Союзу, Сполучені Штати, Канада, Австралія, Нова Зеландія, інші країни. Ми врахували їхні побажання, але, насамперед, ми хотіли залишити в тексті документа найбільш серйозні пасажі, такі як "окупація", "анексія", мандат Верховного комісара ООН з прав людини. Тобто це ті речі, які роблять резолюцію потужним інструментом.

Що стосується вражень, ми виходили з того, що нам були відомі наміри російської делегації з самого початку. Це не приховувалось, і МЗС РФ ще до початку сесії Генасамблеї (у вересні цього року - ред.) визначило одним із пріоритетів запобігти схваленню цієї резолюції. На це були кинуті всі сили, ресурси, фінанси.

Найбільш приємно, що нам вдалося дійти до результату методом переконання, бо ми не можемо змагатися з Росією в плані виділення фінансів, двосторонніх можливостей посольств, тому що в Росії їх понад 150, у нас же - набагато менше. Російська делегація працювала, головним чином, через посольства в інших столицях. Ми тут - через особисті контакти, переконливі розмови з іншими делегаціями при ООН. Я думаю, що нам вдалося перетягнути на свою сторону набагато більшу кількість делегацій, ніж це зробила Росія.

- Чи були ви впевнені перед голосуванням у позитивному результаті, і чи допускали інший розвиток ситуації?

- У мене була абсолютна впевненість у тому, що резолюція буде прийнята. До голосування я зробив для себе два прогнози: один песимістичний, другий оптимістичний. Перший варіант передбачав приблизно 50-55 голосів підтримки. Другий - 70 країн. А отримали ми 73, і ця кількість має перспективи для зростання.

- Чи можна уточнити: для того, щоб резолюція була прийнята, скільки потрібно голосів за регламентом?

- Це проста більшість. Тобто, мала бути зареєстрована перевага тих, хто голосує "за" над тими, хто виступає "проти". У нашому випадку - це 73 проти 23-х. Ті 76 країн, які утримались, не були враховані в остаточному рішенні.

- Чому було так багато делегацій, які утримались?

- Мене відверто не вразила велика та кількість делегацій, що утримались чи не взяли участі в голосуванні. Передусім, це були ці країни, на які чинила тиск Росія, і які таким чином намагалися, з одного боку, допомогти нам, але, в той же час, не голосувати проти РФ. Ми це розуміємо і навіть вдячні за такий підхід. Думаю, що ті країни, які відчувають тиск з боку Росії, але в принципі мають позицію на нашу користь, є нашим резервом на майбутнє. Вони нам співчувають, вони нас розуміють і прекрасно усвідомлюють те, що має місце окупація, була спроба анексії Криму, і з цим щось потрібно робити, принаймні в рамках Організації Об'єднаних Націй.

Сьогоднішній результат, я думаю, це максимальний з точки зору наших можливостей. Величезна кількість співавторів - понад сорок, є також серйозною цифрою й доволі нестандартною для системи ООН.

- Ви сказали, що російська сторона фінансово лобіювала свою мету. Чи можете навести більш конкретну інформацію, суми, цифри, які могли пропонувати росіяни?

- Звичайно, цю інформацію навряд чи підтвердить офіційно будь-яка країна з числа тих, до яких зверталася Росія. Але ми знаємо від наших друзів - багатьох країн, особливо у віддалених регіонах, що російські посольства в інших столицях або вдавалися до відвертого тиску й шантажу, що мовляв, якщо підтримаєте цю резолюцію, то ми виступимо проти вас у конкретних питаннях, або ж до елементарного підкупу. Просто заносилися гроші. Це є звичною системою координат, у яких працює російська дипломатія. На жаль.

- Але все ж Росії вдалося переконати зо два десятки країн...

- Сьогодні проти цієї резолюції проголосувало лише 23 країни, і це мені нагадує дипломатію радянських часів. Якщо ми вважаємо, що ця група країн належить до провідних, то ту треба ставити знак величезного мінусу. Серед них - союзники Росії, які просто мають аналогічні проблеми, і вони не згодні з розвитком історії, який сьогодні відбувається у світі. Але водночас вражає, що в цьому списку є кілька країн СНД, у тому числі Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Вірменія, позиція яких по відношенню до України могла би бути дещо іншою, враховуючи наші усталені відносини з ними. На жаль, тиск Росії на них подіяв. Це їхній вибір, ми це розуміємо, але не сприймаємо й будемо робити з цього відповідні висновки.

- До речі, дуже активно "проти" виступала саме Республіка Білорусь, повторюючи ледь не слово в слово тези Кремля про "право "кримського народу" на самовизначення"...

- Я мав дуже відверту розмову з постпредом Білорусі, я все йому висловив. Однак не почув жодних аргументів, які б мені пояснили, чому саме вони зайняли таку позицію. На жаль, ця позиція є антиукраїнською, і про це я можу сказати відверто. Думаю, що нам з цього потрібно робити відповідні висновки вже на міждержавному рівні. Я не боюся таких визначень, тому що прикриватися в таких випадках словами "солідарності", "дружби", "єдиного народу" - це несерйозно. Маючи таку ситуацію в країні, враховуючи конфлікт і агресію з боку Росії, ми не можемо миритися з тим, що наші найближчі сусіди відверто виступають проти нас в ООН.

- Що прийняття резолюції означає для Москви?

- Для Росії це має бути серйозним сигналом. До сьогодні вони розповідали, що проблем у питанні Криму не існує, що ця тема закрита раз і назавжди, що "народ Криму" визначився, що хоче бути в Росії, і так далі. Але навіть той факт, що вони через делегацію Білорусі, що нас дуже здивувало, запропонували так званий "no action motion", тобто відкласти рішення з цього питання чи взагалі його не приймати, або не згадати про цю резолюцію… Це свідчить лиш про одне: вони наближаються до повного розуміння того, що питання Криму в ООН існує. Ця резолюція - не останній крок, ми будемо продовжувати нашу роботу над цим. До того ж, тепер питанням Криму займатиметься напряму Верховний комісар ООН з прав людини і окремі делегації. Тобто, у нас з'явився інструмент додаткового тиску на Росію, щоб все-таки якимось чином змінити ставлення до Кримського питання щонайменше в рамках ООН.

- Які наступні кроки робитиме українська сторона, щоб добитися практичної реалізації документа?

- Далі нам треба працювати з усіма країнами, тому що, за процедурою, резолюція повинна бути схвалена на пленарному засіданні Генеральної асамблеї. Це буде приблизно через два-три тижні, точна дата поки не визначена. Як свідчить практика ООН, різниці практично не буває, натомість ми працюватимемо, щоб збільшити базу нашої підтримки. Але для нас головне, що вперше в офіційно схваленому документі ООН є кваліфікація таких речей, як анексія і окупація Криму. Це дуже важливо також з точки зору позовів, які вже зроблені українською стороною і готуються з усього спектру питань по Криму. Йдеться і про Міжнародний суд ООН, і Міжнародний кримінальний суд, і так далі.

Крім того, головне, що Верховний комісар ООН з прав людини тепер має чіткий мандат. Я з ним зустрічався минулого тижня, і він сказав, що просто чекає цей документ, щоб почати роботу з російською стороною та переконати їх відкрити доступ до Криму для правозахисних організацій системи ООН. Це, мабуть, найбільш важливо, бо ті люди, які залишилися в Криму й відчувають абсолютний безлад та відсутність будь-якої допомоги з боку міжнародних організацій, тепер можуть сподіватися на те, що ці двері відкриються для них.