Магія кольору та візерунку

У День Державного Прапора 23 серпня, напередодні Дня Незалежності, наш художній музей презентував черговий проект під назвою “Різнобарвна Україна”. Чотири виставки – всі дуже різні, надзвичайно цікаві, вони – справжня ода Україні.

Одна з експозицій “оселилася” у великому залі музею ще в травні – виставка “Дивосвіт Марії Приймаченко” презентує 55 шедеврів майстрині з приватних колекцій. Приймаченко – не просто одна з найвідоміших українських художниць, уособлення естетики нашого народу. Її, просту сільську жінку, що малювала “наївні картини”, називали “геніальною українкою”, перед нею схилялися великі та відомі (чого варто визнання самого Пікассо, що якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою за нього!), її роботи визнали явищем світового масштабу. Химерні образи, загадкові звірі, дивні квіти, поєднання реальності і фантазії – емоційно, яскраво, казково. Пропустити виставку такого рівня – просто злочин. І вкрай приємно, що після Києва Херсон став другим містом, де експонуються ці шедеври (за що окрема подяка мистецькому фонду “Артанія” та народному художнику  Анатолію Мельнику).

Виставка “Українське мистецтво ХІХ – початку ХХ століть” розташувалася у концертній залі на третьому поверсі. 35 робіт із колекції музею – і більшість експонується вперше. Портрети, пейзажі, морська стихія, жанрові сцени, створені відомими митцями минулого.
А от пройти повз “Сучасне українське мистецтво”  просто неможливо: стіни усього другого поверху прикрашені картинами художників, що працювали з ХХ століття по сьогодні. 30 пейзажів та портретів також вийшли до глядача з музейної колекції: картини Олексія Шовкуненка та його учнів, батька та сина Глущенків, всесвітньо відомої Тетяни Яблонської...

Серед відомих імен та величних картин не загубилася виставка херсонської вишивальниці Ганни Гладченко “Мої вишиванки тобі, Україно!”. Вона скромно оселилася у маленькій затишній залі на другому поверсі і зібрала не тільки два десятки авторських вишиванок та рушників. “Мої вишиванки, – каже майстриня, – це авторські роботи, які створені з великою любов’ю до України та українців”. А ще тут можна побачити вишиванку тітки та рушники мами Ганни Гладченко, вишивку та кераміку з колекції музею. Вийшло  гарно, яскраво і цікаво. Є на що подивитися (ювелірна робота, дивовижні кольори), є з чим порівняти.

Ганна Гладченко народилася на Чернігівщині, в Херсоні живе дуже давно, працювала на суднобудівному заводі, але завжди знаходила час для рукоділля. І коли народився онук, тяга до вишивання почала виходити на перший план. З того часу мала персональні виставки, брала участь у багатьох експозиціях у Херсоні та за його межами, неодноразово представляла наш регіон на виставках в “Українському домі” у Києві. Вишивка відновленого крісла Катерини у Катерининському соборі – теж її рук справа. А цього року Ганна Григорівна працювала у команді майстрів, що вишивали найбільшу карту України – створювала символ кримсько-татарського народу.

– Пані Ганно, коли Ви усвідомили, що вишиванка — саме те, до чого лежить душа?

– Коли вишила першу. До того бачила різні вишивки, різні вишиванки, але  не було до цього тяги. А коли (років десять тому чи, може, менше) побачила полтавські вишиванки на льоні  – стояла і плакала. Думала: невже я так не вишию? Я ж самоучка – де книжку почитаю, де сама побачу...

– Але ж з голкою вправляєтесь з дитинства?

– Мабуть, так. Ми всі у школі вишивали. Вишивали родичі, сусіди – хтось менше, хтось більше. Але так, щоб професійно – таких мало було. Я ніколи не сиділа без діла. Спочатку займалася гачкуванням, в’язала спицями. А голку я взяла років 15 тому, напередодні пенсії. Саме тоді з’явилася гарна тканина, дуже гарні нитки. Та й голки мають велике значення: колись навіть голок не було хороших, а зараз спеціально для вишивки голочки продають. Спочатку вишивала картини, рушники, скатертини. Першу вишиванку вишила для себе, потім для чоловіка, і зрозуміла, що в них можу показати свою душу, настрій. Вишиваю, як можу, що люблю, що подобається. І дуже щаслива, що у нас є така гарна українська вишиванка. Десь у крові, десь у глибині душі відчувається поклик наших предків – і проявляється на полотні.

– Вибір тканини для вишиванки – це важливо?

– Звичайно. Наші предки брали льон, коноплю. Коноплі в нас мало – хіба у когось старовинна завалялася в скрині. Але, слава Богу,  в Україні вже з'явився свій льон — глухівський (це Сумська область). Приїхав в Україну з Франції Мішель Терещенко – і став вирощувати льон, відкрив декілька заводів, і випустив уже першу тканину. Так що будемо вишивати на нашому, українському льоні.

– А нитки?

– Дуже поважаю французьке муліне DMC, тому що воно натуральне, бавовняне, і гарантія від вигорання 50 років. Навіть картини можна не ховати під скло. А ще дуже важливо – гарна палітра кольорів. Я дуже люблю підібрати відтіночки, щоб кожна квіточка заграла своїми кольорами.

– Ви називаєте свої вишиванки авторськими — чим вони відрізняються від традиційних?

– Етнічна вишивка дійшла до нас із глибини віків – традиційні візерунки, орнамент. Кожна деталь  – чи то квадратик, чи то ромбик, чи то коло, яке символізує наше сонечко, – передавалася з покоління у покоління, усе це символічно і дуже оберегово. Але сучасна вишивка дуже різноманітна, зараз вишивають усе, що душа бажає, і така стилізована вишиванка відрізняється від етнічної. На мені зараз стилізована авторська вишиванка: тут і волошки, і троянди, мені подобаються кольори – досить яскраві, але не такі, як на Західній Україні. У кожному регіоні є свої традиції. Наприклад, якщо є ромби та геометричний орнамент – це Західна Україна. Борщівська сорочка вишита чорним по білому. На Полтавщині та на Чернігівщині, звідки я родом, використовують більш пастельні кольори. І все це живе всередині, пробуджуються генетичні корені – і починаєш вишивати.

– Які орнаменти, символи використовуєте у  вишиванках?

– Інколи вишиваю, бо приходить натхнення. От малюночок наснився – вранці встала і швиденько вишила. Але коли вишиваю для людини, завжди знаю, для кого буде вишиванка – для парубка, для літнього чоловіка, для жінки, для дочки. Це важливо, бо треба знати, яка символіка підходить. Якщо молодий парубок, який хоче одружитися, то на вишиванці має бути хміль і барвінок. Якщо чоловік жонатий, вишиваємо дуб – це дерево бога Перуна, символ чоловічої енергії. На жіночих дуб не вишивається, а от калина може бути як на жіночих сорочках, так і на чоловічих. На старовинних рушниках моєї мами нещодавно “прочитала” виноград – тільки на Чернігівщині виноград вишивали на рушниках. А ще виноград вишивали на чоловічих сорочках – це родинний символ. Загалом, кожна квіточка, кожен орнамент має свою символіку. І я дуже люблю поєднувати цю символіку з символікою кольору. Для мене це має велике значення, бо колір відіграє дуже сильну роль і несе свою енергію – для захисту, для здоров’я. Білий – це  колір вселюблячий, теплий, він з усіма кольорами може гармонійно поєднуватися. Плюс орнамент, плюс тканина, плюс настрій. Вишивальниця бере голочку, звертається до космосу, голку з ниточкою вводить в тканину і переносить свої думки і почуття на полотно. І тому вишиванка дуже оберегова. І якщо людина в це вірить – вона принесе їй щастя, здоров’я. Тому я завжди читаю молитву. Це щастя – коли з голкою в руці, хорошими думками та настроєм (при поганому настрої вишивати не можна), створюєш композицію нової вишиванки, і ти в ній можеш через палітру ниток передати свої відчуття.

– Ви використовуєте дуже незвичні кольори...

– Чому? Просто вишиванка в різних регіонах дуже різна. Це ціла наука, і я сама її ще вивчаю, мені самій цікаво знати більше, “читати” по вишиванках. На Полтавщині, Сумщині, Чернігівщині вишивали червоним та чорним чи просто червоним. На Одещині я також зустрічала вишивку червоним і чорним, поєднання цих кольорів в усіх регіонах присутнє. Якщо білим по білому – це Полтавщина, Київщина або Поділля.

– Зараз вишиванка білим по білому вважається наймоднішою.

– Вона найприємніша, бо несе в собі чистоту і відштовхує чорне.

– А херсонська вишиванка має свої відмінності?

– Херсонщина не має давніх традицій. Сюди приїздили люди з різних регіонів, і кожен привіз свою культуру. Те, що я знаю, – символом Херсонщини є наші знамениті “півники”, вишиті в червоно-чорних кольорах.

– Порадьте, будь ласка, як  правильно обрати собі вишиванку?

– Людина має обрати колір, обереги. Усе залежить від внутрішнього стану. Хто на мене покладається повністю, а хто бажає своє.

– А що краще — купувати готову вишиванку чи замовляти?

– Найкраще – вишити  самій.

– То є правда. А якою є доля ваших вишиванок? Те, що їх із задоволенням носять херсонки — ми сьогодні побачили.

– Ще мої вишиванки носять наші дівчата у Нью-Йорку, в Торонто – там у захваті від них. У  Канаді дуже люблять нашу вишивку і цінують гарно виконану ручну роботу та натуральні тканини. Загалом, у вишиванці має значення все: і колір, і техніка виконання, і “магія” орнаменту, і душа вишивальниці. А ще в мене є мрія подарувати свої роботи (картини, вишиванки) музею – і це я обов’язково зроблю.

Післямова. Сьогодні вишиванка – це не тільки вираз патріотизму, це “останній писк”. Вона підкорила модниць і підняла хвилю, яка захопила увесь світ (читайте Vogue). Цього літа в Англії вишиванку проголосили “найбільш затребуваним предметом одягу” і запевнили, що ця тенденція не скороминуща. “Зірки” наввипередки одягаються у вишиванки: танцівниця бурлеску Діта фон Тіз на весняному фестивалі Desert Hearts, французька актриса Мелані Тьєррі на Каннському кінофестивалі, королева Нідерландів Максима на Олімпіаді в Ріо. “Засвітилися” у вишиванках Кеті Холмс, Кейт Мосс, Геллі Беррі, Ніколь Кідман... Тож в українських майстринь попереду роботи багато – хай увесь світ одягається у вишиванки!

P.S. Для цікавих: виставки “Українське мистецтво ХІХ - початку ХХ століть”та “Сучасне українське мистецтво” експонуватимуться до кінця року, “Дивосвіт Марії Приймаченко” та “Мої вишиванки тобі, Україно!” триватимуть принаймні до кінця вересня.