Комедія у день скорботи

Увесь день 26 листопада Україна вшановувала пам’ять жертв Голодомору 1932-­33 років. А ввечері у Херсонському обласному академічному театрі імені Миколи Куліша показували… комедію – виставу “Jazz girls” за мотивами відомого фільму “У джазі тільки дівчата”.

Як глядачів зробили співучасниками

Ось що розповіла у Фейсбуці громадська активістка Дарія Карпова:

“Друзі, я стояла зі свічкою під пам’ятником загиблим нашим предкам і плакала. І цю саму свічку я тримала під входом до театру, дивлячись в очі людей, які з цинічною усмішкою йдуть веселитися і розштовхують нас, з плакатами, своїми норковими шубами і шкіряними сумками,  і отруйними коментарями. Мовляв, що: їм тепер “вдома сидіти і плакати?!” Або – “кожен день хтось вмирає, так що тепер?” Або – “ми вже гроші заплатили і за місяць до цього купили квитки, що їм тепер, пропадати, чи що?”, “Ви тут не одні сумуєте, ми вже на кладовищі були”. І це – найінтелігентніші зауваження. Матері хапали дітей з переляком і говорили їм: “Швидше, швидше заходь!”, cудорожно заштовхуючи їх у головний вхід. Чоловіки боязко закривали своїх дамочок і говорили: “Давай, заходь, не дивися туди на них!”.

Учасники акції розповіли, що тільки двоє глядачів, побачивши акцію, поспілкувалися з її учасниками, засоромилися й пішли додому, не заходячи до театру.

А як реагували керівники театру?

Коли депутат міськради Віталій Урбанський, який брав участь в акції, нагадав директорові та худруку театру Олександру Книзі, що театр – обласний комунальний заклад культури, фінансується з бюджету й має дотримуватися державної політики щодо вшанування пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, той порекомендував депутату… йти “наводити справедливість” у приватних дискотеках. А головний режисер театру Сергій Павлюк, постановник вистави, почав пояснювати протестувальникам, що театр повинен заробляти кошти, бо не отримує з бюджету субвенцію на оплату житлово­комунальних послуг. От саме в цей скорботний день йому обов’язково потрібно було заробити на комедії.  

І Олександр Книга, і Сергій Павлюк позиціонують себе як патріоти України, люблять носити вишиванки. Директор театру – ще й депутат облради від партії УКРОП (Українське об’єднання патріотів). Але що це за патріотизм, коли у театрі у День пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років йде комедія – при тому, що у репертуарі є й більш доречні для такого дня вистави? Могли б показати те ж “Свіччине весілля” – виставу про боротьбу народу з тоталітаризмом? Або виставу за твором людини, на честь якої названий театр? До речі, про це говорили і учасники акції.

Ось розповідь Ніни Кондратюк:

“Що це? Театр носить ім’я Куліша, який був розстріляний в результаті політичного переслідування, і в цей день театр ставить фривольну комедійку замість спектаклю пам’яті на твір Куліша, які є в репертуарі театру. Висновок в голову прийшов один. Книга, не ганьбися, знімай вишиванку!.. Книга не просто знехтував Днем національної пам’яті і скорботи, він продав квитки сотням херсонців, зробивши їх співучасниками свого акту зневаги до трагедії нашого народу”.

Подвійна мораль

Так, в Україні закон не забороняє проведення розважальних заходів у День пам’яті жертв Голодомору. Про це багато писали у тому ж Фейсбуці люди, які виправдовували директора театру й засудили акцію протесту біля театру імені Куліша. Організаторів акції протесту звинувачували у провокації та у спекуляції на болісній темі. Переконували, що вшанування чи невшанування пам’яті жертв Голодомору – особиста справа кожного українця. Навіть пропонували… покаятися.

“…Як згадувати жертв Голодомору. Це абсолютно інтимне питання, й точно не вам вчити інших. Бо якщо ви були б мусульманками, то дивувалися, чому не посипає голову попелом Книга, якби японками – чому не зробив харакірі в такий сумний день. Кожен згадує як хоче… ”, – написав у Фейсбуці  підприємець Тарас Бурда, фігурант справи про напад на журналіста Сергія Нікітенка. Зараз Бурда став на захист Олександра Книги: “Спектакль був не ідеальний для того дня, але ваші дії – підготовлена дешева провокація проти Книги та УКРОПу. Найгірше те, що ви не каєтеся”.

І це – не єдиний захисник директора театру (який, нагадаємо, був членом Партії регіонів, вступив у серпні 2012 р., про це писали у ЗМІ) та його права показувати комедії в день вшанування жертв геноциду українського народу. Депутат Дніпровської районної ради від Опозиційного блоку Анна Середа написала у соцмережі: “Я вважаю голодомор трагедією, але Ваші (протестувальників, ­ авт.) дії біля театрів… – це спекуляція і гра на публіку. І вимагати від когось скорботи просто нерозумно... Ми так швидко опустимося до рівня Північної Кореї, де карають за те, що погано оплакують померлих вождів. А у нас будуть карати за погане оплакування всього. Та й у нас вже забрали всі свята. Тільки дні скорботи залишилися”.

Рівень маніпуляції й пересмикування у цьому тексті – зашкалює. Якщо автор визнає, що Голодомор трагедія, то чому вважає, що сумувати з цього приводу й вимагати хоча б поваги до трагедії з боку обласного комунального закладу – це “спекуляція і гра на публіку”? І чому автор вдає, ніби не розуміє, що порівняння з Північною Кореєю – це скоріше, не про Україну, а про режим “русского міра”, де й досі оплакують Сталіна і де за будь-яку незгоду з політикою “вождя” люди одразу опиняються за ґратами. А директор комунального закладу культури Олександр Книга начхав на політику держави Україна та на рішення її Уряду вшанувати пам’ять мільйонів загиблих під час Голодомору українців. І демократична держава Україна на це ніяк не зреагувала і Книгу ніяк не покарала. А зреагували звичайні громадяни, які не вимагали від людини Олександра Книги скорботи, а вимагали від директора комунального закладу культури дотримання політики держави та поваги до дня всеукраїнської скорботи.

Цікаво, а якби театр імені Куліша показав комедійку 22­-го червня, у День скорботи та вшанування пам’яті жертв другої світової війни, Анна Середа  так само вітала б це, як і в день вшанування жертв Голодомору? Напевне, обурилася б, і навряд, чи казала б, що “вимагати від когось скорботи просто нерозумно”. Власне, маніпуляції Анни Середи – переконлива ілюстрація подвійної моралі – її особистої й партії, до якої вона належить. Коли йдеться про одні події у нашій історії, екс-­регіонали галасують: “Не можна забувати! Треба вшановувати!”, а щодо інших – “Не можна “вимагати від когось скорботи...”.  

Скаргу Анни Середи, що “у нас вже забрали вже всі свята” коментувати неможливо – вона за межами логіки й розуміння. Ось, що може зробити з молодою людиною політика Опозиційного блоку: член цієї партії безупинно скаржиться на все підряд у нашій країні, при цьому вона розміщує в соцмережах фотографії, де її життя виглядає як суцільне свято...

До речі, керівництво театру імені Куліша і в 2014-му, і минулого року не дуже опікувалося доречністю вистав, що  йшли у День пам’яті жертв Голодомору. У 2014 році у цей день показували комедію “Енеїда”. А у минулому – “Ромео і Джульєтту”. Жанрова приналежність останньої вистави визначена в афішах та анонсах як “трагіфарс”. Може, саме так, як “трагіфарс”, і сприймає керівництво театру вбивство чотирьох мільйонів українців?

Відомий телеведучий та пропагандист науки Сергій Капиця в одному з останніх інтерв’ю сказав із болем: “Боюся, ми наближаємося до тієї межі, коли культуру доведеться насаджати силою, щоб нація не загинула”. Так, він мав на увазі країну, у якій жив сам, – Росію. Але його слова можна застосувати і для України. Якщо говорити про таку частину культури, як повага до власної історії. І формувати таку повагу повинні перш за все лідери думок через провідні заклади культури.

Ще один цікавий факт: театр імені Куліша за статусом – комунальний за клад Херсонської обласної ради, голова якої Владислав Мангер з незрозумілих причин не взяв участі у мітингу з нагоди Дня пам’яті жертв Голодомору. На мітингу навіть стався конфуз. Ведучі запросили до виступу першого заступника голови ОДА Валентину Січову,  міського голову Володимира Миколаєнка і голову облради Владислава Мангера. До мікрофонів вийшли лише Січова і Миколаєнко. Може, голова облради і був відсутній на мітингу з якихось поважних причин, а зі сценарію його просто забули викреслити? В будь-якому разі людям варто було пояснити, що завадило “вождю” обласної ради взяти участь у мітингу. Бо тепер відсутність на мітингу члена “Батьківщини” Владислава Мангера укупі з комедією, влаштованою у найбільшому херсонському (обласному комунальному!!!) закладі культури з благословення його підлеглого директора Олександра Книги, наводять на думку, що пам’ять про майже чотири мільйони українців, загиблих під час Голодомору – не причина для скорботи деяких херсонських чиновників, директорів, режисерів…  

Наприклад, для співробітників управління культури День пам’яті жертв Голодомору – не несподіванка. У чиновників було достатньо часу, щоб звернутися до комунальних закладів культури з проханням відповідно скорегувати програми й у цей день обійтися без комедій.

До речі, ограни влади могли заздалегідь звернутися і до РАГСів з проханням не реєструвати 26-­го шлюби: у соцмережах херсонці з обуренням писали, що в цей день по Херсону гуляли гучні весілля, гриміла музика, по вулицях роз’їжджали весільні кортежі.

І, може, владі, а також релігійним і громадським організаціям варто було через ЗМІ звернутися до людей з проханням утриматися 26 листопада від гучних розваг?

Як захиститися

“Усі руйнування імперій, держав та інших політичних організацій відбуваються через втрату моральності. Це є єдиною справжньою причиною катастроф за всю історію, і тому, досліджуючи причини майже всіх катаклізмів,  можемо сказати, що руйнування носить характер саморуйнування”, – ­ писав в одному з листів відомий учений та письменник Іван Єфремов.   

Звичайно, хотілось, щоб День пам’яті жертв Голодомору в Україні відзначали так, як в Ізраїлі – “Йом А­Шоа” – день пам’яті шести мільйонів євреїв, убитих нацистами у концтаборах та гетто. У дні жалоби – “Йом А­Шоа” починається після заходу сонця 27 числа місяця нісана (у 2016 році – увечері 4 травня) і закінчується ввечері наступного дня – не проводяться розважальні заходи, а відбуваються відповідні релігійні обряди та світські церемонії вшанування пам’яті загиблих. І жодному психічно здоровому мешканцю Ізраїлю не спаде на думку демонструвати зневагу до цієї дати.