Коли боротьба за ідентичність в авангарді

149 років тому, 8 грудня 1868-го у Львові відбувся загальний збір Товариства “Просвіта” – найдавнішої української громадської організації.

Товариство виникло на противагу антиукраїнським та москвофільським течіям у тогочасному культурному житті Галичини. На чолі його стояли народовці, які намагалися мирно співіснувати з офіційною австро-угорською владою, розвиваючи при цьому українську громаду.

Найбільш резонансною, на мій погляд, подією в історії галицької “Просвіти” було виключення з її лав 8 жовтня 1878 року Івана Франка та інших представників радикальної молоді й подальша майже детективна історія особистої неприязні між Франком і головою “Просвіти” Омеляном Огоновським, що жваво обговорювалася інтелігенцією аж до смерті останнього в 1894 році.

Формальне відновлення членства Івана Франка в “Просвіті” відбулося потому тільки 8 червня 1908 року, а вже у 1913-му “Просвіта” спільно з Науковим товариством імені Шевченка ініціювала відзначення 40-річчя літературної діяльності Франка. Урочистості у Львові тривали три дні і ще довго продовжувалися по читальнях та філіях Товариства по всій Галичині. Ювілейну статтю про заслуги поета “Просвіта” помістила у найпопулярнішому серед селян виданні – щорічному календарі.

Зовсім інакше складалася доля “Просвіт” на Наддніпрянщині. Дозволені лише в деяких губернських центрах, вони одразу (з 1906 року) зайняли опозиційну до царського уряду позицію і за кілька років були заборонені.

Справжній вибух просвітянського руху відбувся з початком революційного 1917 року. Українська Центральна Рада поклала на Товариство обов’язки, які зараз виконують управління культури. Принципова відмінність полягала лише в тому, що мережа “Просвіт” в УНР доходила не тільки до волосних центрів, як зараз до райцентрів доходять управління культури, а і до кожного великого села. Українська Народна Республіка – держава, яку створила інтелігенція, тому сміливо можна стверджувати, що до 1921 року в тих містах, містечках і селах, де діяли “Просвіти” й була реальна влада УНР.

Станом на червень 1921-го, після окупації “совєтами” в УСРР пройшли перереєстрацію 4227 “Просвіт” – за найскромнішими підрахунками – понад мільйон дійсних членів! Ніколи вже в ХХ столітті просвітянський рух не набував таких масштабів, навіть у перші роки незалежності України. Але вже до 1925 року діяльність Товариства в Радянському Союзі була припинена, а 1939-го, після приєднання до СРСР західних областей України, “Просвіти” згорнули і там.

Сучасна “Просвіта”, яка в перші роки під назвою “Товариство української мови імені Тараса Шевченка” чи не найбільше посприяла проголошенню Незалежності, у наш час отримала друге дихання.

Адже саме в часи, коли боротьба за українську ідентичність, українську державність виходить на перший план, суспільна значущість товариства “Просвіта” зростає в рази. Виховання національної свідомості українця було основною причиною створення “Просвіт” і в 1868 році, і в 1906, 1917, 1941, 1989 роках, і крізь роки залишається головною метою діяльності Товариства.

Із тріумфом пройшли нещодавно започатковані з нагоди поважного півторасталітнього ювілею Товариства, що відзначатиметься впродовж усього наступного року, перші засідання мандрівного дискусійного клубу “Київське коло”. Їх ініціював голова Київської “Просвіти” Кирило Стеценко – нащадок видатного українського композитора, одного з перших просвітян столиці. Нині він, у скрутний час боротьби за українську державність і територіальну цілісність, на мій погляд, дуже вчасно ініціював переоцінку цінностей сучасної “Просвіти” через дискусію про майбутнє товариства. Переконаний, що в найближчі роки до лав просвітян, як і в минулі часи, повинні долучитися кращі представники українських еліт, щоби своїм прикладом та ініціативами зарядити українським інтересом якомога більше громадян нашої держави.