Херсонська презентація книги Романа Кабачія «Вигнані на степи» мала справжній аншлаг.
Увечері 10 грудня у приміщенні Кризового медіа-центру яблуку таки не було де впасти. А люди все йшли та йшли. Бо і тема цікава — депортація українців з Польщі на Південь України у 1944-46 роках (для когось - нова і невідома, для когось — частина історії родини), і автор рідний і близький. Бо насправді Роман Кабачій наш, херсонський, хоча живе і працює у столиці.
Можна сказати, що тема переселення українців з Закерзоння на Південь України стала темою життя дослідника, бо писалася з 2001 року, зі студентських часів. Потім виросла у кандидатську дисертацію, яка була захищена в Любліні в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, а 2012-го вийшла в світ у вигляді книги польською мовою коштом Обєднання українців у Польщі. Зараз «Вигнані на степи» значно розширені і нарешті видані українською в гарному офрмленні.
З книги можна дізнатися і про те, чому виселяли українців з Польщі, і про сам процес переселення, і про родини, розсіяні по Україні та Польщі, і про долі конкретних людей, і літературизовані спогади, і фольклор, і архівні дані, і дані надрукованих свідчень. Ця історія поєднує кілька регіонів – Закерзоння (так називають крайні західні українські етнічні території, що зараз входять до складу Польщі - Південне Підляшшя, Холмщина, Любачівщина, Надсяння, Західна Бойківщина, Лемківщина), з якого виселили українців, Таврію, куди привезли, та Волинь і Галичину, куди вони втекли.
Про те, як Роман Кабачій зацікавився цією темою, він розповідає так:
«Книга для мене почалась ще в Херсоні, коли я вчився в університеті на історичному факультеті. Постала вона з маленької статті на 8 сторінок, яка була базована на двох херсонських архівних справах. В 1940-і роки сюди привезли переселенців з Польщі – 14 тисяч чоловік, депортованих фактично в рамках обміну населенням – те, що помилково називають акцією «Вісла» (але сама акція «Вісла» була після цього обміну населенням). Тоді рештки українського населення з пограниччя викинули на північ і на захід Польщі - на землі, які відійшли Польщі від Німеччини – Сілезія, Поморія. А перед тим переселили півмільйона польських українців, із них 14 тисяч на Херсонщину. Я в нашому обласному архіві надибав 2 справи. І, може, я би про них особливо не згадував, але мене вразило, що одна з інспекторів - О.Н.Манзело, більше я про неї нічого не знаю - з щирим серцем сприйняла цих людей, воювала з керівниками радгоспів і районів за кращі умови існування. Тоді Херсонщина не була така зелена і обводнена каналами, артезіанською водою і водопроводами. Для людей, які приїхали у наші степи з Карпат чи з Холмщини з її річками, болотами, лісами – це був жах. І вона взялася їм допомагати, писала дуже емоційні звіти, розповідала, як їм важко тут ведеться, між павуками, гадюками. Я просто був в шоці з того, по-перше, наскільки їхні умови були важкими, а друге — що знайшлася людина, яка перейнялася їхньою долею. Тоді я почав розкопувати, чому вони тут опинилися, бо багато хто з херсонців так само не розумів: мовляв, у вас є корови, у вас є зерно, а ви приїхали на нашу біду.
Із цих двох справ я зробив статтю, яку ми презентували в Кракові на семінарі для магістрів. І тоді вперше мені краківський професор (теж польський українець, лемко з походження) Ярослав Мокляк сказав, що з цієї теми можуть бути люди. Бо вони в Польщі знають, що стало з тими українцями, що по акції «Вісла» виселили, але не знають, що сталося з тими, що поїхали на схід.
Жили поляки зі Збруча і далі за Збруч, жили українці за Бугом і за Сяном, а тут їх розділили лінією Керзона і сказали, що будуть творитися мононаціональні держави. Те, що ми маємо зараз Галичину і Волинь в складі України ми зобов'язані тим людям, яких виселили з Польщі. Вони стали заручниками цієї ситуації. Вони мали їхать в Україну, хоча Україна була у них... Загалом виселили з Польщі в Україну, за різними даними, 482 або 488 тисяч людей, 4-5 тисяч було вбито під час виселення. В областях Українського Півдня, на яких базована ця книжка (Запоріжжя, Херсон, Миколаїв і Північна Одещина) переселено біля 100 тис. чоловік. У більшості, вони втекли в перші роки після переселення».
Багато цікавих і сумних історій розповів дослідник на презентації. І про розділені родини, і про те, як мати-українка залишає 2-річного сина куму-поляку та знаходить його через кілька десятків років, і про 15-річного хлопця-сироту, якого тітка з дядьком привезли в Україну, а потім самі повернулися, а його лишили тут одного.
Але найбільше під час роботи над книгою Романа вразила саме людяність, яка залишалась у навіть у важкі часи, і ця невідома комуністка О.Н. Манзело стала для нього символом цієї людяності.
Книга видана за сприяння Українського культурного фонду у київському видавництві «Люта справа» накладом лише 1000 примірників, розповсюджується безкоштовно. Її можна замовити на сайті видавництва «Люта справа» (books.lutasprava.com) і заплатити лише за пересилку. А можна піти по бібліотеках – є примірники і в «гончарівці», і в бібліотеці ім. Б.Лавреньова. Згодом обіцяють і електронний варіант на сайті видавництва.