Хірург Вороний, який уперше пересадив нирку людині: українізатор і учасник бою під Крутами

Українську медицину в 2020 році, окрім коронавірусної риторики та скандалів щодо реформи, сколихували і позитивні новини про успішні трансплантації у Ковелі, Львові та Києві.

Ця галузь медицини, яка скута законодавчими обмеженнями, в Україні почала потроху оживати. Це і врятовані життя, і розвиток української медицини загалом.

Але мало хто знає, що трансплантацію цілого органу людині вперше виконали саме в Україні.

У 1933 році хірург Юрій Вороний пересадив трупну нирку молодій жінці.

Життя цієї людини сповнене трагізму, професійної відданості та любові до України.

У серпні 2020 року виповнюється 125 років із дня народження видатного українського хірурга та вченого.

Вижив під Крутами

Юрій Вороний (при народженні - Георгій) народився у 1895 році в селі Журавка на Чернігівщині. Його батько, Георгій Вороний, був доволі відомим математиком і обіймав посаду професора у Варшавському університеті.

У 1913 році Юрій Вороний вступив на медичний факультет університету св. Володимира у Києві, але його навчання перервала Перша світова війна. Як студента-медика його мобілізували до лав царської армії, де він брав участь у роботі фельдшерського взводу.

У вирі тогочасних революційних подій Юрій Вороний знайомиться із членом Української центральної ради Вірою Нечаївською, яка в майбутньому стане його дружиною.

Юрій Вороний у 1915 році

Невдовзі майбутній хірург добровільно вступає до перев'язувального загону Центральної ради й 16 січня 1918 року опиняється в сумнозвісному бою з більшовиками біля залізничної станції Крути.

Юрій Вороний вижив і не зазнав серйозних поранень, тож зміг продовжити навчання в університеті.

Його студентський шлях закінчився у 1921 році. Юрій Вороний став випускником Київської державної медичної академії (навчальний заклад, утворений на базі медичних факультетів університету св. Володимира , Українського народного університету та Жіночого медичного інституту). Того ж року він вступив до аспірантури, а його керівником став професор Євген Черняхівський.

Ідеї, які випереджали час на пів століття

На початку 20-х років минулого століття хірургія переживала черговий "бум". Тверде становлення положень асептики та антисептики, розвиток анестезіології, прогрес патанатомічної науки дозволили хірургам оперувати такі органи й частини тіла, які раніше вважались "недоторканими".

У 1912 році французький хірург Алексис Карель отримав Нобелівську премію за свої досягнення у трансплантології, а саме за впровадження у клінічну практику судинного шва. Це дозволило хірургам виконувати операції на судинах та "відчинило двері" лікарям всього світу для операцій на органах зі збереженням їх кровопостачання.

Німецькі лікарі Ернст Єгер та Вільгельм Ізраель протягом 1910-х років опублікували низку робіт про реімплантацію ниркових вен та артерій у системний кровотік в експерименті.

Молодий український хірург Євген Черняхівський у 1915 році опублікував результати експериментальної трансплантації нирки на тваринах. Усі ці роботи значно випереджали свій час як ідейно, так і технічно.

Саме тому ці роботи здебільшого залишались реалізованими в гострих (таких, що передбачають смерть тварини) експериментах.

Українізація медицини

Оригінальна папка 1926 року, в якій зберігались документи стосовно українізації Київського медичного інституту

Молодий аспірант Юрій Вороний у 1921 році потрапив до клініки професора Черняхівського (сьогодні - Київська міська клінічна лікарня #18) і одразу захопився доробками свого вчителя в казуїстичній для того часу трансплантології.

Євген Черняхівський, окрім завідування хірургічною клінікою, обіймав посаду директора Київської державної медичної академії та очолював курс на українізацію медичної освіти. Талановитий хірург та патріот разом із братом-гістологом Олександром Черняхівським створили перші медичні підручники українською мовою для студентів.

Патріотична позиція Юрія Вороного і його схильність до хірургії зацікавила професора Черняхівського. Декілька років вони працювали разом із хворими та займались питаннями переливання крові. Звичайно, тривала й експериментальна робота над трансплантацією органів.

Переслідування та перші репресії. Харківський етап.

У 1923 році Юрій Вороний став асистентом кафедри хірургії в Києві, а в 1926 році несподівано переїхав до Харкова під керівництво професора Володимира Шамова.

Така різка зміна "кар'єрної прописки" здається щонайменше дивною, але розсекречені архіви КДБ дещо "прояснили" цю ситуацію.

З матеріалів допиту професора Олександра Черняхівського стає відомо, що Юрія Вороного делегували до Харкова, щоб очолити там процес українізації медичного університету.

Але назагал видається, що професор Черняхівський відправив до Харкова свого найкращого учня, аби вберегти від переслідувань каральних органів, які тоді почалися в Києві.

Професора-гістолога Олександра Черняхівського і його дружину Людмилу Черняхівську-Старицьку у 1929 році заарештували по справі Спілки визволення України (сфабрикована органами НКВС справа, спрямована проти української наукової та культурної інтелігенції).

Хірурга Євгена Черняхівського звільнили з інституту та заборонили займатися медичною практикою.

Між практикою та наукою

Вирок Олександру Черняхівському

У другій половині 1920-х років Юрій Вороний працював у Харкові. Окрім хірургічної діяльності активно займався науковими експериментами. Але "націоналістичне минуле" заважало рухові  кар'єрними сходинками у Харкові, і в 1930 році хірурга делегували до Херсона - очолити хірургічний напрям у районній лікарні, яка була підрозділом Харківського інституту невідкладної хірургії.

Юрій Вороний швидко здобув славу талановитого лікаря в Херсоні й мав велику кількість пацієнтів, що тільки збагачувало досвід і майстерність хірурга. У вільний час Юрій Вороний постійно їздив до Харкова, де проводив копітку експериментальну роботу із професором Шамовим.

Нещасливе кохання, яке змінило світ

31 березня 1933 року в лікарню доставили 26-річну жінку, яка випила розчин ртуті через негаразди із чоловіком.

У жінки прогресувала ниркова недостатність і 3 квітня хірург Юрій Вороний вирішив пересадити їй нирку від чоловіка, який помер напередодні від несумісної із життям черепно-мозкової травми.

Нирку приєднали до стегнових судин жінки, на шкірі стегнової ділянки створилась сечовідна нориця для відведення сечі. Через декілька годин після операції з нориці виділились крапельки сечі, що свідчило про життєздатність та функціонування нирки.

Наступного дня стан хворої поступово покращився, проте під вечір лікарі відмітили чітку негативну динаміку.

Малюнок - схема операції

Зранку 5 квітня стан хворої погіршився, із сечовідної нориці виділялась бура сеча із домішками крові. Через декілька годин хвора померла.

Сьогодні зрозуміло, що жінка померла від тяжкої реакції відторгнення трансплантату, яка призвела до поліорганної недостатності. Але тоді в доімунологічну та навіть доантибіотичну еру причиною смерті вважали тяжкий вплив ртуті на організм та ускладнення від переливання крові.

Харків чи Херсон?

Матеріали про цей клінічний випадок опублікували наступного року в італійському фаховому виданні "Minerva Chirurgica" та "Працях Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії".

Так Юрій Вороний увійшов в історію як хірург, який вперше виконав пересадку цілого органу людині. І хоч, за сучасними уявленнями, цю трансплантацію не можна вважати успішною, адже пацієнтка прожила лише дві доби, це був дійсно "величезний крок для усього людства".

Перші успішні трансплантації виконають у США тільки через 20 років, коли імунологія "встигне" за хірургічним прогресом.

Але й сьогодні триває дискусія, де ж була виконана ця операція? У Харкові чи в Херсоні, де працював хірург Вороний. Можна стверджувати, що чіткої відповіді на це питання немає.

Хоча в роботі, опублікованій у медичному журналі, зазначена херсонська лікарня, але вона, скоріше за все, вказана, як місце тогочасної роботи хірурга. В оригінальному рукописі інформація про місце виконання операції відсутня.

Забуття замість світової слави

Здавалось, що після виконання цієї операції Юрій Вороний мав би отримати світову славу.

Але закритість радянської системи та політичні репресії 30-х років зіграли свою роль. У другій половині 30-х  Юрій Вороний повернувся до Харкова й очолив кафедру хірургії... стоматологічного інституту.

Широкої лікарської практики хірург уже не мав. Тяжка доля була у його рідного брата Олександра, також талановитого хірурга, який очолював велику районну лікарню в місті Яготин Київської області.

У 1938 році його заарештували за контрреволюційну діяльність і вислали на північ Росії. Звичайно, це завдало удару і Юрію Вороному. Коли почалася Друга світова війна, він опинився в окупованому нацистами Харкові, де продовжував свою хірургічну діяльність.

У 1946 році в таборах помер його брат Олександр. За офіційною версією - від інсульту, але така причина смерті була підозріло частою серед в'язнів радянських таборів.

Після війни Юрій Вороний мав "клеймо" залишенця на окупованих територіях та члена сім'ї контрреволюціонера, тому хірург, який вперше у світі виконав трансплантацію нирки, працював звичайним урологом в одній з лікарень Житомира.

У 1950 році він зміг повернутись до Києва, де працював у Інституті експериментальної біології, у підвалі якого і жив. Лише випадково отримав пристойне житло, прооперувавши партійного діяча, який із вдячності клопотав про виділення хірургові квартири. До 1961 він працював у Києві, де й помер. Похований Юрій Вороний на Байковому кладовищі.

Сьогодні фігура Юрія Вороного є вкрай недооціненою. За радянських часів його прізвище і здобутки замовчувались із відомих причин.

Але і після здобуття незалежності більшість статей, присвячених роботі видатного хірурга, написані іноземними авторами. Його ім'я лунає на світових з'їздах трансплантологів частіше, аніж у рідній для нього Україні.

Навіть хвиля декомунізації не призвела до появи вулиць Юрія Вороного чи присвячення йому назви інститутів. Лише поодинокі меморіальні дошки в Харкові та Херсоні нагадують про хірурга.