Херсонські поляки

На території Херсонської області, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, живе 1625 поляків.

Вперше вони оселилися тут майже 250 років тому. Але й досі, з покоління в покоління, зберігають  традиції своєї культури.

Переселення  на херсонські землі

Переселення частини цього народу в українські степи спричинили трагічні наслідки краху польського королівства в другій половині 18 сторіччя. Країну розділили між собою Прусія, Австрія та Російська імперія. І остання отримала ласий шмат польських територій та право розпоряджатися не лише землями, а й людськими долями. Роздроблення Польщі викликало масові акції протесту. Тож, аби уникнути бунтів, царський уряд вирішив переселити поляків на отримані після Кючук-Кайнарджійського мирного договору території півдня України.

Відомі три наймасштабніші хвилі депортації поляків з рідних домівок до херсонських степів - в 1772, 1793 і 1795 роках. Більш за все страждав простий люд, адже виселяли примусово, без права вибору.  До поміщиків ставилися більш лояльно, бо на їх плечах лежало створення аграрних, промислових підприємств нових населених пунктів. Найвідоміші серед багатих переселенців  - поміщики Скадовські, Потоцькі, Завадські, Володковичі.

Пані Джешульска, уродженка села Новокиївки Каланчацького району, поділилася з “Вгору” спогадами пращурів про ті далекі часи переселення: «Моїх родичів відправили з Польщі пізніше, у 1864 році. Визначили для проживання село Новокиївку  Каланчацького району. Тоді там ще пустка була. Першi роки жили в землянці. Але найважче було через нестачу води. Родинам давали по 10 десятин землі.  Та ще давали “послаблення” - декілька років не брали до армії і не стягували  податок на землю». 

Ось так на Херсонщині з’явилися представники польської родини Оржеховських, предків пані Дзешульської.

На чужій території людей чекали чужі традиції, мова, звичаї, і це гуртувало їх в одну велику польську спільноту. Так, скажімо, 600 переселенців осіли у селі Цареводар (поселення називалося Цареводар, бо землі отримували “у дар від царя” - нині село називається Правдино). Трохи освоївшись, поляки почали збирати гроші на будівництво римо-католицького костелу. Кожен житель віддавав четвертину - четверту частину своїх заощаджень, бо люди прагнули знайти заспокоєння для душі в спільному релігійному місці.  Ця історична будівля збереглася до наших днів. Віряни ходять у той храм  вже більше ста років. Зараз у костьолі служить ксьондз Лукаш Міка, який приїхав з Польщі вже в наші дні.

Костел у селі Правдино. Фото з інтернету

Сьогодення польського осередку

Наразі етнічних поляків на Херсонщині об'єднує велика організація «Polonia». Розалія Ліпінська, голова товариства, трохи розповіла про історію появи польського центру: «Ініціював створення нашого об'єднання 24 роки тому Болеслав Дзешульський разом з однодумцями. Відірвані від своїх коренів, переселенці поступово забували, втрачали національні традиції. А пан Дзешульський мав талант до співу, його друзі добре грали на фортепіано. Тож спочатку почали разом співати польські патріотичні пісні, марші, в яких відображалася історія Польщі. І це гуртувало людей в прагненні відродити свою мову та культуру. 

Тепер хор  «Polonia» відомий далеко за межами товариства і навіть Херсонщини. Етнічні поляки у яскравих національних костюмах виступають майже на всіх святах області, виїжджають з концертами до інших регіонів, та навіть на Батьківщину пращурів. 

Учасники товариства на концерті, присвяченому Дню Конституції Польщі. Фото з архіву польського товариства «Полонія»

Хор польського товариства.Фото з архіву польського товариства «Полонія»

На питання, як сама керівниця організації опинилася у Херсоні, пані Розалія не стала ділитися, лише зі смутком та сльозами на очах сказала: народилася в Польщі, але  так доля склалася....  Її родина, сестри, брати, залишилися за кордоном. Щороку відвідує рідні місця та відчуває ностальгію за дитинством, яке минуло саме в Польщі. Та ще каже, що завдяки сучасним технологіям завжди з родичами на зв’язку. Те саме розповідає і про інших поляків, що мешкають на Херсонщині. Після розпаду СРСР, коли впала “залізна завіса”, багато земляків пані Розалії змогли поновити родинні зв'язки з далекими закордонними родичами й отримали змогу їздити один до одного в гості. 

А ще при товаристві відкрили школу польської мови. Адже в родинах спілкуються одночасно польською, російською, українською, тож чистота рідної мови теж втрачається. Пані Розалія згадує, як спеціально звернулася до консула, щоб до Херсона відправили вчителів із Польщі. Тепер ці курси відвідують не лише етнічні поляки, а й усі охочі.

 Вчитель Павел Еліас навчає польської мови. Фото з архіву польського товариства «Полонія»

Херсоншину з Польщею зв’язують багато спільних спогадів. Так, у Польщі близько 40 шкіл, гавань порту Гдині, Будинок туриста в Закопане та багато вулиць названо ім'ям бригадного генерала, громадського діяча, фотографа, художника, поета, матроса, мандрівника, засновника гірничорятувальної служби Маріуша Заруського. А похований він - у нашому місті. Видатний генерал помер у 1941 році від тяжкої хвороби у херсонській в’язниці. 

Товариство доглядає за його могилою. Навіть у складних умовах карантину земляки не забули про видатного польського діяча. Зовсім недавно гуртом навели навколо лад, впорядкували територію. А ще проводять регату на честь Маріуша Заруського, яка вже стала традиційною. 

Поляки прибирають біля поховання Маріуша Заруського. Фото з архіву польського товариства «Полонія»

Також поляки шанують всі традиційні свята, та  особливе ставлення до святкування Різдва. На відміну від православних християн (яких на Херсонщині переважна більшість) святкують Різдво 25 грудня, а 24-го в них Святвечір  (Wigilia). У цей день збираються в тісному сімейному колі,  вважаючи,  як проведеш це свято, так і  весь рік складеться. Члени сім’ї обмінюються оплатками  (оплатек - тонкий коржик, який готують з пшеничного борошна і води, без дріжджів), та висловлюють побажання один одному. Без цього дійства не проходить жоден Святвечір.

А наступного дня, за канонами, відвідують костьол, а потім збираються  товариством за великим столом з різноманітними наїдками. Кожен приносить традиційні польські страви та розповідає, як обмінювався оплатками з рідними. І вірять, що всі побажання та мрії обов’язково  збуваються.

Поляки співають колядки на Різдво в стінах товариства. Фото з архіву польського товариства «Полонія»