Херсон зустрів земляків після полону

На площі Свободи в Херсоні тісно від людей та емоцій. Місто урочисто зустрічало своїх моряків з полону.

Рівні лінії  курсантів Херсонської державної морської академії обрамлювали натовп. Їх однострій  світився білизною на фоні  червоних троянд. Родичі і друзі, журналісти та небайдужі щільно  обступили коридор з курсантів, тут мають пройти ті, на  кого так давно чекають.

Люди стоять терпляче, з-за плечей виглядають пучки і букети осінніх квітів. Над головами яскраво світить полудневе сонце,  гримить марш націоналістів.

Попереду білих ліній курсантів стояли дві бабусі з хлібом на рушниках, в них на плечах лежав жовто-блакитний прапор.

Світлана колише маленьку донечку, сьогодні вона зустрічає брата:«Ми вже бачилися після його повернення в Україну. Бачились у шпиталі, а взагалі я зустрічала його в аеропорту. Він зараз добре почувається і щасливий, що повернувся і вже дуже хоче додому. Коли тільки дізналася, що він потрапив у полон, у мене були істерика, сльози, розпач. Ми не знали: чи поранений він чи ні, де він зараз і що відбувається взагалі. А коли сказали, що він вже летить додому, то спочатку не вірили, думали,  це фейк. А от коли підтвердилося, ми були дуже щасливі».

Світлана  чекає на брата разом з усіма, хоча вони вже  бачились, але не могла не привітати його в рідному Херсоні.

І ось автобус, нарешті, з’явився на площі, трьох моряків у камуфляжі зустрічали оплесками. Якусь мить вони йшли коридором , а юні курсанти   віддавали їм честь. І от вже херсонських моряків накриває хвиля обіймів. Херсон їх дуже довго чекав.

Було сказано кілька офіційних слів. Вони втрьох  - Сергій Чуліба, Віктор Безпальченко та Михайло Власюк - підійшли до мікрофонів. Сергій Чуліба витяг з кишені аркуш паперу. В нього ледь-ледь тремтіли руки: «Дорогі друзі, вибачте, ми трохи хвилюємося. Ми всі разом написали вам листа. Дорогі співвітчизники, ми хочемо вам подякувати. Дякуємо кожному, хто вірив у нашу маленьку перемогу, а саме, в наше повернення додому. Дякуємо кожному дитячому малюнку і за листи підтримки, які надходили із різних країн, а також найулюбленішій країні – нашій ненці Україні. Найстрашніше в полоні – це розуміти, що тебе забули. Проте завдяки вам,  дорогі земляки, це не відчувалося. Ми хочемо також подякувати ветеранам АТО, які захищали і захищають нас на сході нашої країни. Дуже сильно хочеться, щоб ця війна скоріше закінчилась нашою перемогою. І щоб всі наші земляки повернулися додому до своїх рідних».

Моряки з особливим трепетом зберегли кораблики-обереги, що передали їм в полоні.

Зустріч була короткою, але значимою для Херсона. Це була та урочистість, де було надзвичайно мало офіційності і кожен, хто прийшов на площу Свободи, хотів тут бути.

Нагадаємо,  35 полонених  українських  моряків повернулися на Батьківщину 7 вересня. І військовослужбовці, і їх рідні до останнього не вірили, що обмін відбудеться. Проте, за даними Людмили Денисової, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, в російському полоні перебувають 113 українців з них 89 кримські татари.

Р.S. Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.