«Гербарій блазня», або Ольга Бондаренко про обличчя кожного листочка

У виставковій залі спілки художників 25 червня став днем здивувань. Тут відкрилася виставка художниці Ольги Бондаренко «Гербарій блазня».

Здавалося б, ну чого дивного - виставка художниці у виставковій залі. Тим більше, у Ольги класний живопис - завжди є на що подивитися. Але те, що побачили глядачі - це зовсім не живопис! Це дуже світлі, теплі і стильні композиції з відбитків рослин на старій тканині. Несподівано, дивовижно, досконало! Навіть бірочки на роботах - дрібниця, звісно, але як здорово зроблені!

Звідусіль лунали вигуки подиву, щирі вітання і зізнання в тому, що таки здивувала.

Вкрай цікаво було дізнатися про такий крутий поворот у творчості художниці, і Ольга Бондаренко щиро про все розповіла.

Пані Олю, а де ж очікуваний живопис?

Чесно кажучи, спочатку я планувала виставляти живопис, навіть зробила половину робіт. Але на ходу все перепланувала - живопис ще почекає свого часу. Творчий процес взагалі повний несподіванок: ти щось помітив, в тебе роками воно визріває, лежить на запасний поличці, а потім бац - вистрелило, вибухнуло, і ти почав щось робити. Я ніколи не була дівчинкою-ботаніком - але була спостерігачем, споглядачем. Рослини такі різноманітні, кожна неперевершена, досконала, кожен листочок має своє обличчя, свою особистість. Коли малюєш - не так виходить. Досконалості Дюрера я, напевно, не досягну ніколи. І тут я вирішила піти більш простим шляхом - я зробила принти цих рослин, я передала свою любов до них таким чином. Любов до рослин жила у мені завжди, і зараз я її вихлюпнула.

"Військо". Цю роботу Ольга Бондаренко вважає однією з найвдаліших. «Це колосся жита. Воно стоїть у полі такими стрункими рядами, і нагадує тобі військо. Золоті колоски - як лицарські обладунки. І ти пчуваєшся затишно: ми будемо з хлібом. Хоча, можна і продовжити ці ряди. Або зробити варіації. Взагалі, можна цілу серію зробити...»

Але не на полотно, не олією - на звичайну тканину...

Я вважаю, що кожна жінка - і декоратор, і модельєр. Ця цікавість до тканин у жінці закладена від народження. Якось я зробила відбиток рослини, мені сподобалося, як це виглядає, взагалі сподобався процес. Тому цілком логічно, що нарешті і я прийшла до цього жанру.

Але для багатьох поціновувачів Вашої творчості це неймовірний подив...

На це я і розраховую. За знаком Зодіаку, я Лев, мені подобається людей дивувати. Напередодні відкриття я увійшла в залу з чемоданчиком, з якими в аеропортах люди ходять, і з прасувальною дошкою. Коли мій друг і помічник Коля Довгань мене побачив - дуже здивувався. Всі думали, що роботи десь там є, що їх підвезуть... А потім зайшов наш голова Саша Ковач - я почула дивні вигуки і зрозуміла, що здивувати мені вдалося.

Вдалося. Навіть японським духом повіяло...

Колеги сказали, що дуже нагадує японські мотиви. Я теж про це подумала. Взагалі, я люблю японське мистецтво - його лаконічність, скупі фарби, любов до старовини. І тут є така паралель - оці старенькі тканини, пожовтілі від часу (до речі, я їх ще трошечки підфарбовувала). Старий пожовтілий папір - це взагалі зараз тема дуже популярна, як то кажуть, в тренді. Я не пам’ятаю, кому цей вислів належить про те, що коли ти купуєш шкатулку, інкрустовану слоновою кісткою і перламутром, вона не настільки цінна і не настільки естетична, а от коли її багато торкалися людські руки, коли вона потерлася від часу, коли відколовся шматочок перламутру - шкатулка стає ще ціннішою і ще красивішою. Також і ці тканини - до них торкалися руки моєї бабусі, моїх батьків. Багато цих тканин зберігалися ще від бабусі - і ти не можеш з цього зробити якусь ганчірку. Це пам’ять про бабусю, і я дуже рада, що змогла дати їм нове життя.

"Будуар маркізи". На бабусиній скатертині Ольга золотом надрукувала листя піону - дуже примхливої та вишуканої рослини, яка асоціюється у художниці з маркізом.

Процес виявився складним?

Нелегким. Це акрилова фарба, вона дуже швидко висихає, і якщо щось не виходить - виправити не можна. Але деякими роботами я пишаюся. Дуже важко було оцей будяк відпринтувати - він такий колючий. Мені довелося попрацювати не тільки руками, а й головою. Я примітила його давно, і дуже довго не могла зрізати. Спека, а я у туристичних черевиках на товстій підошві, у грубих штанях, в куртці, рукавичках, з секатором - і секатор не міг «взяти» його цупкий стовбур. Я його проколола, а потім різала по колу. А мурашки, які по ньому повзали, обліпили мене. Але це пів справи. В мене не було достатньо великої поверхні, і щоб цей будяк відпринтувати - треба було на підлозі розстеляти і повзати. А коли він один росте серед степу - я бачу, що це король, король степу. Ця робота так і називається: «Король». Може, трохи іронично, але ж і назва виставки така: «Гербарій блазня».

"Король"

До речі, чому така дивна назва? Гербарій саме блазня?

Я серйозно ставилася до роботи, але давала кумедні назви. От, наприклад, «Мемуари гусіні, або Мерзенна вісімка» - це посилання до фільму Тарантіно «Мерзенна вісімка». Це листя хрону, які поїла гусінь - лишилися майже одні прожилочки.

"Мемуари гусіні, або Мерзенна вісімка"

Або «Батьки та діточки». Це відсилання до дилеми, що було першим - курка чи яйце? В даному випадку - листячко горіха та його плоди. Дерево росте з горіха, виростають листя, плоди - і цей цикл неперервний.

"Батьки та діточки"

Де народжувалися ці роботи?

На дачі, бо там рослини свіжі. Коли листячко прив'яло чи ти його засушив - такий гарний відбиток воно не дасть. На дачі я вже відмовилася від вирощування овочів, але квіти, чагарники, дерева потребують турботи, часу для малювання не вистачає, а ці рослини так і хочеться зобразити. Я отримала таке задоволення від цієї роботи! Зробила для себе стільки відкриттів! Мені сподобався цей експеримент, і буду продовжувати це робити далі.

А як же живопис?

Буде і живопис - він нікуди не дінеться.

P.S. «Гербарій блазня» Ольга Бондаренко - одна з тих виставок, яку варто не проґавити. Отримати заряд позитивних емоції і навіть відчути поштовх до власної творчості ви встигнете впродовж трьох тижнів - по 13 липня включно.

${gallery:ad625a9edc921fd116f80d2befcf1a22}